У Луцьку мешканців гуртожитку виживають з їхніх помешкань: повідключали світло і газ (фото)

Без гарячої води, світла і навіть газу змушені проживати мешканці гуртожитку, що на вулиці Івана Франка, 49а в Луцьку. А змушені не тому, що їх позбавили цих елементарних благ цивілізації через комунальні борги (з цим якраз усе гаразд), а тому, що з їхніх помешкань людей намагаються просто вижити. І байдуже, що йти їм – нікуди.

Гуртожиток з мешканцями дивним чином «перевтілився» у нежитлове приміщення

Ніна Кадлубовська і Тамара Сосинець раніше працювали на консервному заводі. Пані Ніна проробила там 27 років.

Ще у 1986 році Луцький консервний завод зробив переобладнання другого поверху своєї контори в гуртожиток для самотніх на 14 осіб. Кімнати там отримали і уже згадувані жінки. Тамара Сосинець, до речі, проживає разом із сином. Жінки кажуть: їм пропонували викупити їхні кімнати, однак через брак коштів вони цього не зробили.

А далі до них підселили ще одну працівницю заводу, Ірину Косюк. Запевняли: надовго нова жителька у них не затримається. А вона згодом підселила ще й чоловіка. Сусідка виявилася не простою: коли завод реорганізували у підприємство, вона привласнила собі помешкання – приватизувала їх. Оформила приміщення як нежитлове, а мешканцям наказала пакувати речі.

Яким чином гуртожиток «перевтілився» у нежитлове приміщення, мешканці не знають. Кажуть: усе робилося таємно і нікому нічого не повідомляли. Просили лише вчасно оплачувати комунальні рахунки.

Вигнати людей на вулицю суди не дозволили

А коли люди не захотіли добровільно покидати свої помешкання, нова власниця подалася до суду. Так, у 2015 році справа за позовом Ірини Косюк розглядалася у Луцькому міськрайонному суді. Рішення суду цитую дослівно: «В задоволенні позову Косюк Ірини Михайлівни до Кадлубовської Ніни Євгенівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Луцька міська рада, щодо усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями відмовити».

У 2016 році нова власниця подає апеляцію на це рішення суду, однак і тут їй відмовляють. Вердикт суду: «Апеляційну скаргу Косюк Ірини Михайлівни відхилити».

А кілька місяців по тому пані Косюк звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Але і тут її амбіції не знайшли законної підтримки. Цитую ухвалу суду: «Касаційну скаргу Косюк Ірини Михайлівни відхилити. Ухвала оскарженню не підлягає».

Суди фактично заборонили виселяти людей на вулицю, проте жильці там і далі залишаються, так би мовити, безправними, адже договір купівлі-продажу оформлений на нову власницю.

Зиму ледь пережили. А грітися ходили у «ПортСіту»…

Вона ж, в свою чергу, не отримавши підтримки в суді, виріши діяти власними силами. Спочатку відключила небажаним мешканцям світло, а невдовзі і газ.

«Коли нас не було вдома, Косюк нам відключила електрику. У неї ж є ключі, приходить, коли хоче. Ми світло підключили, а вона знову відключила. Ми вмикаємо, платимо гроші, а вона знову вимикає. Так  ми без світла живемо уже майже 3 роки. Ввечері – свічки. Живемо посеред міста – а ніби на хуторі», – розповідає пані Тамара.

Відключення газу нова власниця мотивувала тим, що є борг. Запевнила: коли мешканці його погасять, одразу підключить.

«Там зовсім невеликий був борг – десь тисяча гривень. Ми його швиденько і оплатили. Однак газ вона нам так і не підключила. Ось так і живемо, ні їсти нормально приготувати, ні помитися», – розповідає Ніна Кадлубовська.

Однак найважче жінкам узимку. Розповідають: цьогорічні морози ледь пережили. Ввечері ходили грітися у «ПортСіту», а коли лягали спати, одягали на себе все, що тільки можна було, плюс клали зо три ковдри зверху.

На будь-яке невдоволення, висловлене власниці гуртожитку, відповідь отримували одну  – «це моє приміщення, вибирайтеся звідси».

Попри це, мешканці гуртожитку і досі справно платять комунальні послуги на ім’я нової власниці.

Вчитися при свічках? Виявляється, можливо…

Тамара Сосинець, як уже згадувалося, проживає разом із сином. Хлопця звати Сергій. Він навчається на верстатника в ЛНТУ, до речі – на державній формі навчання. Дитина здібна, вчиться добре, однак за яких умов йому доводиться опановувати науку, просто не вкладається в голові. На ліжку в хлопця – купа різних книг, одразу помітно, що читає багато. Але як, без електрики? Запитую про це у Сергія.

«Коли приходить вечір, вчу при свічках, ще вмикаю ліхтар на телефоні. Але коли телефон розряджається, зарядити його ніде. Заряджаю в університеті, бібліотеці. Нормального інтернету теж нема, підключити його ми не можемо, бо немає електрики. Так і читаю, поки очі геть не втомлюються від свічок», – розповідає хлопець.

Однак це не останні проблеми Сергія. Адже він фактично живе без прописки. Ледь домоглися, аби отримав паспорт.

«Мій син був тут прописаний, а його таємно виписали. Коли дитині довелося робити паспорт, виявилося, що вона ніде не прописана. Через це ніяк не могли виготовити нам документ. Але якось нам той паспорт зробили. Куди не звертаємося, ніхто нам не може допомогти із цією проблемою», – бідкається Тамара Сосинець.

Власне, не випадково у судових розглядах третьою стороною у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, була вказана Луцькрада.

Як вказано у постанові суду, відповідно до реєстраційного посвідчення від 21 серпня 1986 року, домоволодіння № 49а на вулиці Івана Франка зареєстроване за Луцькою міською радою та складається з одного жилого будинку. Однак міськрада не підтвердила своє право власності на вказану будівлю в судовому порядку.

Постає питання, чому міськрада фактично віддала гуртожиток у чужі руки?

Можна припустити, що владці не вбачали за доцільне воювати за аварійний гуртожиток, в якому проживають бідні люди. Потім же довелося б ремонтувати його теж за власний кошт. Або ж надавати мешканцям інше житло – не на вулицю ж їх виселяти.

Тепер же, як кажуть мешканці, усі відвернулися від їхньої проблеми. Про неї у мерії знають, але – бездіють. Єдиний вихід у цій ситуації – оскаржити договір купівлі-продажу їхнього гуртожитку в суді. Але це тривала і фінансово непосильна для них справа.

Із самою Іриною Косюк поспілкуватися не вдалося. На телефонні дзвінки жінка не відповідає, із журналістами спілкуватися бажання не має.

А поки жильці щодня змушені повертатися до свого помешкання – темного і непривітного. Але там вони мають змогу бодай переночувати.

Поки що мають…

Ірина БУРА

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.