Життя

Хотіла вкрасти ялинки, а знайшла нареченого

Хотіла вкрасти ялинки, а знайшла нареченого

Сьогодні у сім’ї Семенюків підростає двійко діточок, які кожної зими просять батьків розповісти історію свого знайомства.

– Хоч і чули її вже багато разів, а все одно дуже цікаво, – сором’язливо усміхається молодша донечка. – Бо та історія про маму і тата – наче казка, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

А й справді – історія знайомства Ольги і Петра незвичайна, бо розпочалася у тиху, неймовірно зоряну ніч. Коли тріщали сильні морози, а під ногами рипів сніг. Коли люди поспішали складати свої найпотаємніші бажання і сподівалися на їхнє здійснення у новому році, який ось-ось мав вступити у свої права. Історія знайомства, яке стало початком палкого кохання студентки та єгеря, розпочалася за два дні до Нового року.

– Того року я тільки-но закінчила школу і стала студенткою технікуму, – усміхаючись, ділиться спогадами пані Ольга із села Діброва. – Невдовзі мої подруги-студентки почали зустрічатися з хлопцями, а я весь час проводила за підручниками. Річ у тім, що я з багатодітної родини, і тому, бажаючи привезти молодшим братикам і сестричкам гостинчиків із міста, старалася «витягати» на підвищену стипендію. Отож, часу на гулянки зовсім не було.

Однак в той же час хотілося нових почуттів, хотілося почути оте заповітне слово «кохаю», про яке мріють усі дівчата. Саме тому в ніч на Андрія ми з сусідкою по гуртожитку вирішили поворожити. Вона на той час зустрічалася з хлопцем і дуже хотіла дізнатися, чи запропонує він її стати його дружиною. Я також хотіла привідкрити завісу майбутнього і дізнатися про свого судженого. Тож ввечері 12 грудня ми, помивши волосся, почекали, поки воно висохне і, переодягнувшись в нічні сорочки, стали його розчісувати. При цьому слід тричі промовити «Суджений мій, ряжений, прийди косу русу чесати, заміж мене звати». Опісля поклали під подушки свої гребінці і, вимкнувши світло, полягали спати.

На ранок виявилося, що Надійці, так звали сусідку по кімнаті, приснився той самий хлопець, з яким вона зустрічалася, чому вона була дуже рада. А мені – якийсь густий ліс і русявий парубок. Він усміхався і щось говорив до мене. Однак що саме – я так і не почула: вся моя увага була прикута до його рук, у яких зі здивуванням побачила свій гребінець.

Надійка, почувши про це видіння уві сні, сказала, що до наступного Андрія я обов’язково вийду заміж. Мовляв, це тому, що симпатичний незнайомець тримав гребінець руках. Я на те тільки усміхнулася – який заміж, я ж весь часу сиджу за підручниками?! Декілька днів сон не йшов мені з думок, однак згодом я й забула про нього. До того ж наближався Новий рік, і я ходила з подругами до магазинів вибирати подарунки рідним.

Коли навчання завершилося, я зібрала усі подарунки під новорічну ялиночку і поїхала додому. А там менші брати і сестри давай просити – принеси ялинку з лісу. Мовляв, яке ж то свято без лісової красуні?! Батько мав з дня на день повернутися додому, бо поїхав відвідати родичів в іншу область. Тож я все казала, що він приїде і привезе ялинку.

Однак 29 грудня діти так стали просити, що я не витерпіла і вирішила ввечері піти до лісу по ялинку. Зрештою, подумала я, татові буде менше роботи. Малечі наказала, щоб вони не проговорилися матері, бо тоді вона точно не впустила б. І, діждавшись, поки усі поснуть, тихенько встала, взяла невелику сокирку і пішла до лісу.

Той вечір я й сьогодні пам’ятаю так, наче то все було вчора. Мороз у ту ніч аж тріщав. Місяць світив так, що було видно, наче вдень. У лісі було тихо-тихо, було тільки чути, як поскрипував сніг під ногами. Мене після того все питали, чи не страшно було. Відверто кажучи, чи то через молодий вік, чи то та казкова ніч мене так приворожила, але я й справді не боялася. Лише тоді, як стала рубати ялинку і почула біля себе якийсь голос, то отоді і стало страшно. Та так, що і голос пропав, і ноги наче ватними стали. А в пам’яті зринули спогади про розповіді дідуся про лісовиків та інших таємних і невидимих мешканців лісу.

дівчина в зимовому лісі
дівчина в зимовому лісі

Однак голос належав не лісовому, а… симпатичному юнакові з сусіднього села. Виявилося, що в той час у лісі чергували єгері, які слідкували за тим, щоб браконьєри не полювали за тваринами і до свят не вирубували ялинок. Один із єгерів, почувши стук сокири, тихенько пішов у ту сторону і був вражений, побачивши, що красти дерево прийшов не кремезний чолов’яга, а струнка і тендітна дівчина.

– А коли я до неї заговорив, то вона зі страху остовпіла, – і досі зі сміхом пригадує цю мить пан Петро. – Ніби вклякла на місці й слова вимовити не могла. А опісля й взагалі розплакалася, все боялася, що доведеться платити великий штраф. Бо і в ті часи за крадіжку ялинок суворо карали. Пригадую, тоді місяць якраз вийшов з-за хмар і я побачив, що незнайомка дуже вродлива. І так вона мені припала тоді до серця, що я став її втішати, а опісля, взявши зрубану ялинку, провів додому. Деревце все одно було зрубане, тож лишати його в лісі було шкода – пропаде, а дівчину – ще більше. Ну, не міг я дозволити, щоб така красуня платила штраф.

Після такої романтичної зустрічі в лісі молоді люди стали зустрічатися, а на Різдво Христове дівчина запросила юнака на гостину до батьків, яким хлопець припав до душі.

– Мама, як тільки побачила Петра, то відразу і полюбила його як рідного сина, – каже волинянка. – А батько, після того, як ми провели гостя з хати, сказав, що ліпшого чоловіка для мене годі й шукати. Мовляв, і розумний, і хазяйновитий, і видно, що мене дуже любить. Петро пішов додому, ми вдома ще трохи погомоніли і полягали спати. Однак я все ніяк не могла заснути – все вертілася. Так думала про свого милого. Аж раптом – в голові, наче блискавка, пронісся спогад. Я пригадала той сон у ніч на Андрія – русявий красень уві сні був ніким іншим, як моїм Петром. Тоді ж я і повірила у віщі сни і дівоче ворожіння перед цим святом. Та й як же було не вірити?

Однак закохані зустрічалися недовго – в кінці січня вони й розписалися. Весілля було доволі скромним, оскільки це був період бідних для переважної більшості громадян 90 років, однак молодята почувалися найщасливішими у світі.

– Я якось відразу серцем відчув, що Оля – це і є та моя «половинка», яку мені дарував Господь, – розповідає господар. – Не повірите, але мені її постійно не вистачало. Здається, сьогодні вдень бачилися, а вже ось ввечері такий сум за нею бере, що хоч вовком вий. Тепер розумію, що то було кохання з першого погляду. Чисте, високе, справжнє. А коли побачив, що і вона до мене горнеться, що любить мене, то й подумав, а чого чекати? І подався до її батьків просити руки і серця їхньої доньки. Адже без батьківського благословення не можна починати ніякої справи. Ні женитися, ні заміж виходити, ні хати будувати… І наше покоління це дуже добре знало – це сьогодні непослух батькам, громадянські шлюби та інші подібні речі – звична справа. Раніше ж обов’язково прислухалися до порад батьків, поважали їх, а ще – зібравшись одружуватися, обов’язково вінчалися. Бо ж це не просто красива процедура, а Боже благословення молодятам.

– З тих пір минуло уже 17 років, – усміхається пані Ольга. – Будинок зводили, дітей виховуємо, господарку тримаємо. А ще – ми з чоловіком ніколи не сваримося. Інколи у мене запитують, у чому секрет такого щасливого сімейного життя, що чоловік із повагою до мене ставиться, не нехтує ніякою роботою, лиш би мені легше було. Тож я і кажу, що головне – поважати одне одного, цінувати, допомагати у повсякденних справах, підтримувати у негараздах і радіти спільному щастю. Отоді усе буде гаразд. Бо ті, хто говорить лише «люблю» і думають, що все інше само по собі додасться, глибоко помиляються.

Кохана людина – це не лише просто людина, від присутності якої, як кажуть, голову зносить. Це і друг, і порадник, і господар, і батько спільних діточок. А ще у нас із чоловіком є традиція – кожного року ми святкуємо чергову річницю нашого знайомства. Я готую якісь смаколики, він натоплює грубку, і, вечеряючи, ми розповідаємо дітям про ту ніч, коли познайомилися, і обов’язково готуємо бажання, які загадуємо під бій курантів.

Ксенія Фірковська

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Долі, кохання
В тему