Чимало християнських свят і обрядів беруть початок іще з язичницьких часів. Серед таких – Івана Купала, традиція ведення Маланки на 13 січня, Масляна. Навіть суто християнська, здавалось би, Коляда – це ім'я язичницького бога сонця.
Водохреще, яке святкуємо 19 січня, теж має витоки з часів язичництва. Цього дня наші пращури вшановували праматір світу – Воду, йдеться в публікації в газеті "Твій вибір".
Купатися у воді почали ще язичники
Як підтверджують етнографи, саме язичники почали приймати крижану купіль, вважаючи, що таким чином вони змиють усі гріхи та весь наступний рік будуть здоровими.
Коли на терени України прийшло християнство, місцевий люд неохоче сприймав нову релігію. Тож Володимир Великий неодноразово наказував силоміць охрещувати людей, спалювати ідолів, яким поклонялися древні слов’яни. А, коли люди все одно чинили спротив і продовжували дотримуватися «поганських» традицій, було прийнято рішення не викорінювати язичницьких свят, а трансформувати їх у християнські – тобто надати нового змісту давнім традиціям.
Ось чому дотепер у нас збереглася традиція купатися на Водохреще, хоча в жодній церковній книзі немає жодної згадки про такий звичай.
…а до 30 років Ісус був звичайним теслею
А який же християнський зміст має Водохреще?
Церква називає це свято Богоявленням, Хрещенням Господнім. Адже саме в цей день Ісус Христос прийшов до Івана Предтечі і попросив охрестити себе, аби подальше своє життя присвятити виконанню волі Бога-Отця (до 30 років Ісус був прости теслею, оскільки вважалося, що тільки з такого віку чоловік отримує право бути вчителем).
Звичайні люди, аби бути охрещеними Іваном Предтечею, мали зайти по шию у річку Йордан і розкаятися у своїх гріхах. Ісус же, хоч і був безгрішним, теж зайшов перед своїм хрещенням у води Йордану. На спробу Івана Предтечі заперечити, Ісус відповів: «Не стримуй мене, бо так належить нам виконати все, що праведне» (Матвія 3:15).
А після цього стається те, що сучасна людина називає Дивом Господнім.
Івана Предтечу попередили: «На кого зійде дух та залишиться на ньому, той і хреститиме святим духом» (Івана 1:33). І ось коли Ісус Христос виходить із води, «на нього, немов голуб, сходить Божий дух» (Матвія 3:16), а з неба лине голос: «Це Син мій улюблений. Я ним задоволений» (Матвія 3:17). «Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання» (Мр. 1. 11). І з цієї миті Ісус стає духовним Божим Сином.
Ось чому ще одна назва свята – Богоявлення.
На згадку про цю подію дотепер на замерзлих водоймах прорубується ополонка у формі хреста, після спільної молитви церковнослужитель освячує воду, а віряни набирають собі цілющої води. Вони вірять: чи-то голова болітиме, чи-то дитина вночі плакатиме, чи-то в домі будуть коїтися нехороші речі – в усьому допоможе водохресна вода.
Єдина умова – аби під час освячення води та її подальшого використання ми неодмінно молилися. Бо тільки так можна отримати те, що ми звикли називати Дивом Господнім.
Приймати купіль церква не заохочує, але й не забороняє
– На жаль, у реальності священникам не раз доводиться спостерігати, як люди, не прийшовши на літургію, лише спішать набрати собі води, – розповідає протоієрей Олександр Дацюк (УПЦ МП). – Нерідко віряни штовхають одне одного, ображають, аби його баночка першою наповнилася освяченою водою. Тож, замість очиститися, люди беруть на душу нові гріхи.
Те саме стосується купання на Водохреще, зауважує настоятель собору Архистратига Михаїла прот. Михайло Наконечний:
– Якщо людина заходить в освячену воду з думками про хрещення Ісуса в ріці Йордан, якщо звертається до Господа з проханням змити всі її гріхи, якщо перед зануренням промовить Отче Наш, то нічого поганого в цій традиції не бачу. А от коли люди, далекі від церкви та віри, приїжджають до ополонки, щоб відчути екстрим, потім викласти це в Інтернет, а потім ще й зігрітися алкоголем, то нічого спільного з християнством такий учинок не має.
– Церква не змушує вірян купатися на Водохреще, але не забороняє, – каже о. Анатолій Білоус, настоятель римо-католицького храму Христа Царя Всесвіту. – Головне, аби занурення у воду супроводжувалося молитвою та щирою вірою. Ісус Христос свого часу ввійшов у річку Йордан і змінив її воду, давши людям надію на те, що вони, увійшовши у священну воду, зможуть змити гріхи і очиститися.
Найкраща вода, здатна змити гріхи, – це щирі сльози покаяння
А от митрофорний протоієрей Євген Заплетнюк (ПЦУ) ще більш категоричний щодо традиції купання в ополонці. Священник переконаний: найкраща вода, здатна змити гріхи, – це щирі сльози покаяння.
Але часто замість піти до церкви і помолитися, люди їдуть до ополонки, аби похизуватися, які вони «набожні» (хоча насправді це не що інше – як гріх гордині та марновірства).
Негативно висловлюється прот. Євген Заплетнюк і щодо одягу, в якому люди заходять до ополонки. Освячена вода має бути пошанована, натомість люди оскверняють її, занурюючись майже голими і тим самим спокушаючи інших учасників водохресного купання. Тож якщо людині так уже кортить прийняти крижану купіль, для того вона має одягнути довгу сорочку (саме така форма одягу, до речі, є обов’язковою для вірян, які під час подорожі Ізраїлем заходять у води Йордану).
А ще священник застерігає: занурення в холодну воду може стати шкідливим для здоров’я. Тож, застудившись, людина почне нарікати на Бога: мовляв, як же Ти допустив хворобу, якщо Ти такий всесильній? Тобто, фактично ми випробовуємо Бога і піддаємо сумнівам його всемогутність.
– Ісус заходив у річку Йордан, де вода набагато тепліша, ніж у наших кліматичних широтах. І навряд чи Христос вимагав би, аби люди ризикували своїм здоров’ям, занурюючись у крижану воду, – міркує прот. Євген Заплетнюк. – Та й лікарі застерігають: якщо до моржування вдаватися лише раз на рік, це справді дуже ризикованого для здоров’я.
А насамкінець прот. Євген Заплетнюк додає: прощення гріха у воді людина отримує лише раз – коли приймає Таїнство Хрещення. Тому священники під час проповідей мають пояснювати це парафіянам.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
