Жінка зі спінальною м’язовою атрофією народила доньку, малює картини і веде блог.
Рідкісне генетичне захворювання – спінальна м’язова атрофія (СМА) – руйнує клітини, які контролюють діяльність м’язів, і призводить до ослаблення та атрофії м’язів. Однак 24-річна львів’янка Марічка Шипа довела: навіть зі СМА можна радіти життю, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Я народилася у сім’ї священника. Батьки забили тривогу, коли мені виповнився рік, а я так і не почала ходити, – розповідає жінка. – Спершу лікарі ніяк не могли встановити причину. А коли діагностували хворобу, батьки пережили шок. У мене ІІ тип СМА, тож я ніколи не могла ходити самостійно і з дитинства – у кріслі колісному. Але батьки завжди наголошували, що я повноцінна людина, тільки на візку. Якийсь період я відвідувала школу, а мама чекала в коридорі, коли завершаться уроки. Через те, що я часто хворіла, мене перевели на домашнє навчання. Але я добре навчалася. А бабуся і прабабуся навчили жити з Богом і вірою в Нього.
Після закінчення школи Марічка вступила в Український католицький університет, здобула фах культуролога. У 18 років познайомилася з Ярославом. Він був на шість років старшим. Молоді люди почали спілкуватися, закохалися одне в одного і через три місяці одружилися.
– Одного дня Ярослав запалив свічки, створив романтичну обстановку і, ставши на одне коліно, простягнув обручку, – згадує Марічка, а тоді з сумом додає: – Тоді багато хто казав: мовляв, як нормальний хлопець міг одружитися з такою? Коли я завагітніла, то не вірили, що зможу нормально виносити дитя, переконували зробити аборт. Однак мене підтримували чоловік і батьки. До п’ятого місяця вагітності ми були впевнені, що буде синочок. Вже й ім’я вибрали – Давид. Коли дізналися, що буде дівчинка, то вирішили назвати Емілією. Медики зробили кесарів розтин на восьмому місяці вагітності. Коли розплющила очі і зрозуміла, що все закінчилося і чоловік показав відео з нашою крихіткою, я відчула неймовірну радість. Донечка народилася зі зростом 48 сантиметрів і вагою 2400. За нею доглядав чоловік – переодягав, змінював підгузки. Йому допомагала моя мама. Так, я не можу взяти донечку на руки, однак граюся з нею, спілкуюся і неймовірно люблю її.
Марічка малює картини, разом із Ярославом виготовляють прикраси. Чоловік створює птахів, а дружина їх розфарбовує. Прикраси продають у власному інтернет-магазині. Окрім цього, жінка написала і видала дві книги, одну з яких присвятила чоловіку. А ще разом вони ведуть блог про життя.
– 2019-го я виграла конкурс, який проводила одна блогерка. Вона поділилася секретами цієї справи, і я також вирішила вести блог, – каже Марічка. – Буває, що в коментарях люди поливають мене брудом, і тоді стає дуже прикро й боляче. Однак багато людей пишуть, що я їх надихаю, і це неймовірно приємно. На жаль, в нашому суспільстві і досі є проблеми зі сприйняттям людей з інвалідністю. Також батьки повинні пояснювати дітям стосовно таких людей. Особисто я прийняла рішення жити, мати сім’ю, працювати. І це чудово! Те, що є не реальним для людей, реальне для Бога.
Анна Бойко
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
