«Що ж мені робити? Боже, що робити?!!» – ридала в подушку Таня. Щойно батько розкрив їй гірку правду. І якщо Таня не зробить, як тато просить, хтозна, чи витримає його серце.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Мама загинула, в тата – інсульт
Колись Таня з татом пережили важку втрату. Літньої пори під час грози в їхню хату влучила блискавка. Вітром повалило електроопору. Мама кинулася гасити вогонь. Не побачила під ногами дроту, що був під напругою. У результаті і хата згоріла, і молода жінка загинула.
Павла, який у 35 років овдовів і лишився просто неба з дитиною на руках, шкодувало тоді все село. Люди з місцевим фермером тоді помогли. До холодів поставили коробку хати, накрили. Тож до десятого класу Таня ходила вже з нового будинку.
От тільки з меблів стояли лише старі дерев’яні лавки та стіл, ні холодильника, ні телевізора. «Було б добре і хліва підрихтувати, а то дістався ще від баби», – міркував Павло. Відтак схилив чоловік голову і пішов до свого троюрідного брата позичити грошей. Родич неохоче вислухав удівця і вже зібрався збрехати, нібито не має потрібної суми. Але його дружина знала загиблу, колись із нею за одною партою сиділа. Тому впросила чоловіка пошкодувати Павла з дитиною. І троюрідний брат таки позичив йому грошей.
Коли вдівець облаштував домівку, навів лад на обійсті, то почав щомісяця відкладати потрохи зарплати, щоб повернути родичам борг. Але біда знову прийшла, звідки не чекали. Одного дня Павло комбайном збирав у полі зерно. Від спеки піднявся тиск. Але Павло терпів, думав: закінчить роботу, вип’є таблетку, і все минеться. Втім наступного дня чоловікові стало ще гірше. Сусіди зателефонували до Тані в місто. Там дівчина, вступивши до медучилища, домовлялася про кімнату в гуртожитку.
Дівчина першим же автобусом помчала до батька. Побачивши, в якому він стані, викликала «швидку». І лікарі ошелешили: інсульт.
Як не старалася дочка, повністю відновити батькові здоров’я не змогла. Він тягнув праву ногу, погано орудував правою рукою. Благо, хоча би себе більш-менш обслуговував.
Невістка в обмін на гроші
– Таню, нам треба серйозно поговорити, – завів Павло мову, коли через місяць дочка приїхала прибрати, попрати, їсти батькові наварити.
– Кажіть, тату, я слухаю, – присіла Таня.
– Вчора приходив мій троюрідний брат. Той, що нам колись гроші позичив.
– Ну?
– Він вимагає, щоб я або повернув йому гроші…
– …або?
– …або ти пішла до них у невістки... – видихнув батько.
Тані спочатку здалося, що це якийсь сон. Вона не кріпачка і не річ, щоб її ось так за борг узяли й видали заміж.
– А якщо я не погоджуся, то що? – запитала дочка.
– Він візьме ту розписку, яку взяв від мене в обмін на позику, і подасть у суд. Якщо я не поверну боргу, то виконавча служба продасть частину нашого майна і поверне борг уже таким чином.
«Що ж мені робити? Боже, що робити?!! – ридала в подушку Таня. – Тато не переживе такої ганьби. А якщо помре – я собі ніколи не пробачу».
Наступного ранку дівчина сказала батькові: «Передайте їм, що я згодна. Але маю дві умови. Перша – жити я хочу вдома, а не в них. Друга – навчання не покину».
Через тиждень родичі заслали до Тані сватів. І на заручинах вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
На відміну від свекра, Юра (так звали майбутнього чоловіка), виявився таким же тихим і лагідним, як його мама.
Він дивився на Таню закоханими очима. Але соромився навіть обійняти. Видно, для нього й самого одружуватися з дівчиною, якої до пуття не знав, було непростим рішенням. Але хлопець, по-перше, не міг ослухатися батька. А, по-друге, Таня завжди йому подобалася. Тільки він ніколи не наважувався підійти до неї: ні у школі, ні в клубі на танцях.
Вагітна, але від іншого
Після скромненького весілля свекор пресував норовливу невістку, аби жила в них. Мовляв, є й хата велика, і господарство чимале. Але Таня чітко йому сказала: займатися господарством не матиме часу, бо повинна закінчити навчання, а місця їй і в батьківській хаті вистачає.
Свекор був ошелешений, що хтось у сім’ї посмів йому заперечити. Але водночас пиха його розпирала, що тепер єдиний у селі матиме «вчону» невістку, та ще й медичку.
Зажили Таня з Юрою добре. Він її по-справжньому покохав. А вона його цінувала за турботу, доброту, поступливий характер. Поки Таня в місті навчалася, Юра вдома господарював. Буквально за рік вимурував добротну літню кухню, провів туди воду, газ: «Щоб моя Таня відра не тягала і з балоном мороки не мала», – пояснював. Іще за рік прибудував до хати дві кімнати, обклав будинок цеглою. «То, – казав, – будуть дитячі».
А десь за місяць до вручення диплома в медучилищі приїхала Таня додому сама не своя. Раз за разом бігала блювати.
– Десь отруїлася? Чи в автобусі перегрілася? – бігав Юра за дружиною. – Може, давай викличемо «швидку»?
– Яка «швидка», Юро? Вагітна я…
Чоловік, як стояв, так і завмер. Потім кинувся до дружини. Давай її цілувати: в губи, щоки, чоло. Але Таня, замість обійняти, відсторонилася, подивилася Юрі в очі і промовила:
– Вибач. Ти дуже хороша людина. Тому й не хочу тебе обманювати. Ця дитина… не твоя.
– Як не моя? Що ти таке кажеш? – не міг повірити чоловік.
– Юро, ще на першому курсі медучилища я почала зустрічатися з хлопцем. Ми дуже кохали одне одного. Розлука після мого весілля була для нас нестерпною. Три місяці тому ми знову зустрілися. Сама не знаю, як так вийшло. Але…
– І що – ви тепер поженитеся?
– Він іще не знає, що в нас буде дитина. Спочатку я хотіла поговорити з тобою. Щоб ти почув це від мене, а не від чужих людей.
– Ну, принаймні чесно… – похилив Юра голову. – А що будемо робити з нашим шлюбом?
– Як скажеш. Просто не хочу, щоб про нас пліткували за спиною. Чи щоб про тебе щось там казали.
Після непростої розмови чоловік із дружиною домовилися, що поки не будуть подавати на розлучення. Юра сказав, поїде з другом на заробітки: спочатку на три місяці, а там – як карта ляже. Таня ж, мовляв, хай довчається і думає, як бути далі.
«А то мені», – й узяв хлопчика на руки
Вже працюючи за кордоном, Юра дізнався, що той Танин кавалер виявився ще тим покидьком. Бо клявся в коханні не лише їй, а й дівчині зі свого села. Коли вона теж завагітніла і постав вибір, із ким одружуватися, зрозуміло, що кавалер вибрав ту, котра не заміжня.
Робити Тані аборт було надто пізно. Тому вона вирішила: народить, здасть дитину в яслі, сама влаштується працювати і так даватиме раду.
Пологи, слава Богу, минули успішно. На світ народився хлопчик вагою 3600 і зростом 52 см. Коли Таня вперше приклала те малятко до грудей, аж розплакалася, таке воно було гарнюнє.
У день виписки зібрала речі. Чекала, коли на таксі приїде подруга з училища. Аж тут забігає медсестра: «Мамочко, чому сидимо? Вже тато зачекався?» – «Який тато?» – «Ну, ваш, тобто дитини».
Тримаючи сина в одній руці, а пакет із речами – в іншій, Таня спустилася у фоє. Думала, може, батько із села приїхав. Глянула, а там… Юра, з великим букетом троянд.
– Ну, вітаю, – усміхнувся, побачивши свою все ще законну дружину. – Це тобі, – вручив Тані квіти. – А то мені, – й обережно взяв хлопчика на руки.
Таня не знала навіть, що сказати. Просто обійняла Юру і розплакалася…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
