Трапляється, що військові з різних причин самовільно залишають місце служби. Тож протягом перших двох місяців 2024-го було розпочато 4690 проваджень у зв’язку із самовільним залишенням військової частини. А торік було зареєстровано 16 тис. таких кримінальних проваджень. Хоча, за неофіційними даними, кількість тих, хто пішов у «самоволку», – понад 100 тисяч.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– На початку повномасштабного вторгнення чоловіки добровільно йшли до війська, аби стати на захист Батьківщини. Тобто це люди, які розуміють необхідність виконання свого громадянського обов’язку, люблять Україну і прагнуть якомога швидше звільнити її від окупантів. Серед таких украй нечисленними є випадки «самоволки» порівняно з тими, кого мобілізували примусово, – наголошує правозахисник Анатолій Сторожук із Тернополя. – Але велике значення має психоемоційна та фізична втома тих, хто з перших днів війни на фронті. Люди хочуть відпочити, побачити рідних, підлікуватися, натомість їм не дають відпустки. І трапляється, що бійці самі «влаштовують» собі відпустку. Окрім цього, на зростання кількості «самоволок» вплинув розмір грошового забезпечення тих, хто служить в тилу, який останнім часом зменшився. Останніми місяцями зросла інтенсивність бойових дій. Бійці, які до війни бачили покійників лише на похоронах, в костюмі чи платті, зі свічкою та хрестом в руках, бачать жахливо понівечені тіла побратимів або частини тіл. І в якусь мить людина просто не витримує і самовільно залишає частину.
Але бувають й інші причини. Приміром, в Івана Горохова мама хворіла на онкологію. Після чергової хіміотерапії жінці стало настільки погано, що вона зрозуміла: доживає останні дні. І звернулась до єдиного сина, аби попросив командира відпустити його у відпустку.
– Рапорту мені не підписали, бо мати жива, а не померла: якщо помре, то відпустимо на похорон, – розповідає Іван, який саме захищав країну в запеклих боях Бахмута. – Мій батько помер, коли я ще не ходив до школи. Мама виховувала мене одна, і так мені стало боляче, що мамі важко, а я далеко, що я вирішив втекти. Ретельно все обдумав – і через півтори доби був біля матері. Так, нині я дезертир. Та не шкодую про свій вчинок, бо через тиждень після нашої останньої зустрічі мама померла.
Втікачем називають і Олега Антонюка з Черкас, який відстоював інтереси України з перших днів Революції гідності та перших днів АТО. Чоловік двічі був поранений, однак отримав статус учасника бойових дій лише після допомоги юристів.
– Коли росіяни почали повномасштабний наступ, я того ж дня був у військкоматі, і до кінця зими цього року перебував на передовій, – розповідає чоловік. – Бувало, щодня ми втрачали наших побратимів. Чиїсь тіла вдавалось вивезти, а бувало, від людини лишались частини тіл чи окремі фрагменти. Бачив руки, ноги, голови, які валялись на полі бою. І це неймовірне навантаження на психіку. Бо ж розумів, що нині так сталось з моїм побратимом, а завтра на його місці можу бути я. Почалися панічні атаки, безсоння, посилене серцебиття, постійні головні і сердечні болі, провали в пам’яті. Медик дав пляшечку настоянки валеріани. Мовляв, капай на воду, пий і думай про хороше, бо такі проблеми майже в усіх. Та в якусь мить я не витримав. Коли мені вкотре не погодили відпустки, то просто втік. Так, я дезертир і нині переховуюсь. Звісно, боюся, що рано чи пізно, але мене знайдуть, будуть судити. А з іншої сторони лікар сказав, що в мене був передінфарктний стан, і не відомо, чим би все закінчилось, якби я лишився на фронті.
Тим часом юристи стверджують, що «самоволка» – це не завжди дезертирство. Бувають випадки, коли військові, залишивши частину, через день-два-три повертаються назад.
– Тому багато кримінальних проваджень закривають ще на етапі досудового слідства, – наголошує Юлія Боркевич, юрист зі столиці. – Якщо протягом трьох діб після самовільного залишення військової частини військовий не повернувся назад, то командування передає інформацію про це до військової служби правопорядку. Окрім цього, підписує наказ про призупинення виплат. Тоді протягом місяця-двох проводиться службове розслідування, перевіряють, чи є ознаки кримінального злочину, і лише тоді передається інформація до ДБР. Раніше за «самоволку» давали умовний термін, а в лютому 2023-го до Кримінального кодексу були внесені зміни, і відтоді в таких справах застосовують лише реальний термін ув’язнення. Відповідно до частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України, самовільне залишення військової частини чи нез’явлення на службі без поважної причини тривалістю понад три доби загрожує3 позбавленням волі терміном до десяти років. Такі факти керівництво ЗСУ тримає на особливому контролі. Однак зафіксовані випадки, коли окремі військові частини залишають відразу до 40 людей. І я переконана, що тут потрібно дуже ретельно розібратися, що є причиною того, що люди масово йдуть у «самоволку».
Військові, які кожної миті ризикують найдорожчим – власним життям, кажуть, що міра покарання вкрай несправедлива – тяжкість злочину і покарання є непропорційними.
– Я воював в АТО і в перший день повномасштабного наступу ворогів повернувся до війська, – каже Ігор Галайчук, який нині захищає Україну на Запорізькому напрямку. – Особисто пройшов гарячі точки, втратив побратимів і трьох родичів. В мене почалися проблеми зі здоров’ям, я виснажений фізично і психологічно. Моя третя дитина, яка народилася влітку 2020 року, не знає мене. Як багатодітний батько я мав право уникнути війни. Але я не скористався ним, не втік за кордон. З першого дня повномасштабного наступу я на війні. За цей час мав лише десять днів відпустки. На всі мої звернення щодо відпустки керівництво відповідає відмовою. І коли такий, як я, самовільно залишає частину, то покарання десять років ув’язнення. В той час коли за ухилення від мобілізації зазвичай умовний термін покарання. Максимум – позбавлення волі на три-п’ять років. А спритники, які розкрадають гуманітарну і бюджетні гроші, взагалі залишаються «білими і пухнастими». То про яку справедливість мова?..
Спілкувалася Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
