Вогонь війни перекинувся до Ізраїлю: до чого тут росія і як це вплине на Україну
На світанку 7 жовтня екстремісти угруповання «Хамас» запустили по Ізраїлю до 3000 ракет. Обстріли були здійснені з Сектора Гази – невеличкої території, яка межує з Ізраїлем на півдні і є частиною Палестинської національної автономії. Щоправда, представників офіційної влади Палестини в цьому секторі нема – її захопили екстремісти «Хамасу».
Після пуску ракет бойовики прорвали кордон, стали розстрілювати мирних жителів, автівки, зупинки з людьми, хизуватися на камеру трупами вбитих цивільних. Тобто діяли за тим же сценарієм, що російські терористи на території України. Про це пише газета "Твій вибір".
Станом на понеділок 9 жовтня від рук екстремістів загинули близько 700 ізраїльтян та майже 2500 були поранені. Що ж стало причиною такого звірства, до чого тут росія та як напад на Ізраїль може вплинути на ситуацію в Україні?
Навіщо євреям власна держава?
Щоб зрозуміти стосунки між ізраїльтянами й палестинцями, треба повернутися на кілька тисячоліть у минуле. Адже на територіях, де зараз літають ракети і стріляють автомати, колись було Ізраїльське царство. Ним правив відомий нам із Біблії цар Давид, а потім – мудрець Соломон. Але ці землі спочатку підім яла під себе Візантійська імперія, а потім – Римська, перетворивши Ізраїльське царство на східну провінцію Римської імперії – Іудею (в часи Ісуса Христа, згадайте, Понтій Пилат якраз і був на цій території «наглядачем» від влади Риму).
Жителі Іудеї були дуже бунтівними. Через 40 років після розп'яття Христа вони підняли повстання. У відповідь римське військо знищило поселення іудеїв, зруйнувавши навіть їхню основну святиню – храм у місті Єрусалимі. Від храму лишилася тільки стіна, дотепер відома нам як Стіна Плачу.
Після того землі, які ще за правління Римської імперії почали називати Палестиною, переходили від одних завойовників до інших. Євреї розселялися Близьким Сходом і Європою. Зазнавали лютих гонінь, особливо від хрестоносців, які мстилися за вбивство євреями Ісуса Христа. Нова хвиля геноциду євреїв почалася в Європі в середині 19 ст. І на своєму всесвітньому з їзді євреї вирішили: єдиний шлях зупинити їхнє переслідування та знищення – створити свою державу на землях батьків («Землі обітованій» – тобто «обіцяній»). Ось чому дотепер усі євреї, які переїжджають на проживання до Ізраїлю, називають себе не емігрантами чи переселенцями, а репатріантами – тобто тими, які повертаються на землю предків. Ідея ж створення євреями власної держави отримала назву сіонізм, бо саме довкола священної гори Сіон мав відродитися Ізраїль.
Билися не на життя, а на смерть
У час, коли євреї вирішили створити власну державу як єдине місце для захисту від гонінь, на землях Палестини мирно співіснували палестинці (які становили більшість тамтешнього населення) та євреї. Але сама Палестина не була самостійною державою. На початку 20 ст. вона входила до складу Османської імперії, де титульною нацією були турки. По завершенні Першої світової війни в 1917-му Османська імперія розпалася, й Палестина перейшла в руки Британії.
В ті часи євреї продовжували, рятуючись від гонінь, погромів, убивств, масово переїжджати з Європи до Палестини, офіційно там купуючи землі для своїх поселень. І що більше заїжджало євреїв зі своєю мовою, культурою, законами та релігією, то більше це не подобалося палестинцям-мусульманам.
Щоб запобігти витісненню зі своєї, як вважали палестинці, землі, вони домоглися від Британії встановити обмеження на кількість новоприбулих євреїв, приміром – не більше ніж 10 000 на рік.
Але в Європі тривали масові винищення євреїв. З приходом до влади Гітлера жертвами геноциду стали мільйони євреїв. Тож тим із них, хто вижив, не лишалося нічого, ніж порушувати квоти і масово втікати на землі Палестини.
В результаті Британія так утомилася згладжувати арабо-ізраїльські конфлікти, що передала цю місію Організації об єднаних націй (ООН), на яку по завершенні Другої світової війни якраз і покладалася роль миротворця на всій планеті.
ООН вивчила це питання і, щоб усім догодити, проголосувала в 1947 році за те, аби землі Палестини поділити між двома державами – єврейською та арабською, а Єрусалим, який вважали священним містом як євреї, так і палестинці, – розділити між обома державами: західну частину віддати євреям, східну – арабам і встановити на території Єрусалима міжнародний контроль.
Після цього Ізраїль оголосив свою незалежність. А палестинці були настільки обурені рішенням ООН, що, перебуваючи у східній частині Єрусалима, обстріляли єврейську самооборону в західній частині міста. Ось відтоді, тобто з березня 1948-го, триває цей кривавий конфлікт, періодично спалахуючи війнами. І в боротьбі за державу, про яку мріяли майже 2000 років, ізраїльтяни демонструють небачену відвагу.
Приміром, у війні 1948 – 1949 років проти Ізраїлю виступили вісім країн: Палестина, Ірак, Ємен, Саудівська Аравія, Йорданія, Ліван, Сирія та Єгипет. Але Ізраїль таки втримав більшу частину спірних територій, зокрема й західну частину Єрусалима.
1967-го спалахнула ще одна війна, відома як Шестиденна. Завдяки застосуванню військової авіації Ізраїль не просто знищив ворогів (зокрема армію Єгипту), а ще й захопив нові території – Голанські висоти, Західний берег Йордану, Сектор Гази (звідки минулого тижня екстремісти обстріляли ізраїльтян) і навіть забрав у Єгипту Синайський півострів (саме тоді, до речі, Ізраїль збудував відомий дотепер курорт Шарм-ель-Шейх).
Вуха кремля стирчать і тут
Щоб укласти мирову угоду, Ізраїль віддав Єгипту Синайський півострів, Палестині – Західний берег Йордану і Сектор Гази, а Єрусалим мав лишитися єврейсько-арабським містом.
Проте миру так і не настало. Радикальна частина арабів вимагала повного виселення євреїв та повернення палестинцям усіх територій. Ізраїль на таке, звісно ж, не міг погодитися. І арабські екстремісти продовжували свої теракти: захоплювали літаки, вбивали заручників (під час Олімпійських ігор у німецькому Мюнхені навіть розстріляли спортсменів із Ізраїлю).
Але й євреї вели політику нетерпимості щодо арабів. На спірних територіях облаштовували єврейські поселення, фактично витісняючи палестинців. У східному Єрусалимі, який, за рішенням ООН, мав належати Палестині, хотіли виселити кілька мусульманських родин. А ще Ізраїль самовільно оголосив про перенесення своєї столиці з Тель-Авіва до Єрусалима.
Однак чим було викликане вторгнення «ХАМАСу» 7 жовтня – не зрозуміло. Бо від цього кровопролиття постраждали тисячі ні в чому не винних людей із боку як Ізраїлю, так і Палестини. Єдина, хто потирає руки в цій ситуації, – росія. Бо таким чином хоче виправдати перед світом своє насилля щодо українців: мовляв, «а всі так роблять». Окрім того, Ізраїль у відповідь на загибель своїх громадян знищує цивільне населення у Секторі Гази. Тож невдовзі й путін може заявити, нібито «для знищення «укронацистів» росія мусила діяти так само жорстко, як Ізраїль щодо екстремістів «ХАМАСу». А ще той-таки путін може, киваючи на ізраїльського прем єра Нетаньяху, сказати: мовляв, або ми двоє будемо визнані військовими злочинцями, або дії нас обох мають бути сприйняті як виправдані.
Доказами причетності рф до нападу на Ізраїль може слугувати й те, що екстремістів «ХАМАСу» підтримав Іран – близький союзник рф, який активно постачає їй дрони-камікадзе для війни проти України. Крім того, бойовики «ХАМАСу» запустили проти ізраїльських танків дрони-бомбардувальники, досвід застосування яких має лише росія. Тож екстремістів цього й навчали вагнерівці після того, як із білорусі їх переправили до Африки.
Наразі бойовиків підтримують не лише росія, а й чимало країн мусульманського світу. Тобто один неправильний крок – і полум'я третьої світової може розгорітися до точки неповернення.
Але ми, українці, можемо отримати й плюси із ситуації, що склалася на Близькому Сході. Зокрема – показати світу схожість між Україною та Ізраїлем, які обидві не хотіли війни, зазнали колосальних утрат і просто зобовя'зані знищити терористів, а допомогти в цьому має весь цивілізований світ, котрий хоче мирного і стабільного майбутнього на планеті.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
