Медики Національної дитячої спеціалізованої лікарні МОЗ України "Охматдит" від початку війни працюють цілодобово та рятують багатьох поранених різного віку. Іноді до них потрапляють діти, чиїх батьків вже вбили росіяни, іноді там опиняються цілі сім'ї, які постраждали від дій окупантів.
Як "Охматдит" працює в умовах війни
Лідія Дмитрашко комунікаційниця НДСЛ "Охматдит", розповіла, що лікарня "Охматдит" завжди надавала цілодобову допомогу усім дітям, які цього потребували. Тому їм не звикати працювати 24/7. Але в умовах війни вони надавали допомогу абсолютно усім: як дітям, так і дорослим.
Наша найменша пацієнтка, яка отримала поранення через війну, – це одномісячна дівчинка Вікторія, а найстарший пацієнт – 83-річний дідусь Іван Іванович. На початку війни всі планові операції скасували, але залишилися ургентні операції, ті, які не можна скасувати чи відтермінувати. Це, наприклад, якщо дитина потрапляє до лікарні з інсультом чи апендицитом і т.д., – уточнила Дмитрашко.
Вона додала, що в перші дні найбільшу кількість пацієнтів евакуювали на Захід країни або ж за кордон, щоб убезпечити їх від військової загрози. Вивезли всіх, кого могли. Також у лікарні багато будівель і є новий корпус, але на початок війни він функціонував лише частково.
Ми ухвалили таке рішення, що майже всі переселяємося до нового корпусу. За перший день ми так організували приймальне відділення з трьома операційними, трьома реанімаційними ліжками в захищеному приміщенні. Під час війни відкрилися нові операційні у новому корпусі,
– розповіла Лідія.
На початку війни при кожній тривозі персонал спускався зі всіма пацієнтами вниз. Це могло бути по шість разів на день, а пацієнти різні: прикуті до ліжка, киснезалежні, діти з орфанними захворюваннями, онкологічні хворі. У перші дні у сховищах все було забито, там було багато людей. А вони там не мають бути, вони повинні перебувати у спеціальних окремих боксах, палатах, тому ми їх евакуювали.
Нині лікарня вже працює у звичайному режимі, відновили планові операції. Та й під час війни, коли приїжджали діти зі звичайним кашлем – їх ніхто не відправляв додому, надавали консультацію та допомогу.
У нас було два потоки – потік хірургічний, коли приїжджали поранені, і потік педіатричний, коли приїжджали мами з дітьми, які там кашляли, чи впали й забилися – ми приймали всіх. Ми приймаємо дітей з усіх регіонів України, поранених до нас привозили не лише з Києва та Київської області, а також з Миколаєва, Сум і т.д.,
– зауважила Дмитрашко.
За її словами, лікарі готові боронити медичний фронт і лікувати всіх, хто цього потребує, наприклад, у них був чоловік, у якого вбили жінку і двох дітей, чоловікові відірвало ногу. На це важко дивитися всім, але лікарі роблять максимум, щоб принести користь і врятувати життя.
Які пацієнти потрапляють до лікарні
Невідомий №1
Перша дитина, яка до нас поступила, це було 25 лютого. Мене дуже вразила ця історія. Це був хлопчик, якого привезли до нас без батьків, у нього була величезна рана на шиї, також у нього були осколкові та кульові поранення, у тілі було кілька куль. Він приїхав і ми навіть не знали його імені, а записали його як "Невідомий №1". Його привезла "швидка". Хлопчика витягли з розстріляної машини, його батьків та сестру розстріляли росіяни,
– зазначила Лідія Дмитрашко.
У хлопчика була зупинка серця, його заново запустили, він лежав у реанімації ще п'ять днів з жахливою крововтратою, всі функції його організму підтримувалися за допомогою апаратів. У дитини виявили осколкове поранення шиї з правого боку, множинне осколкове пошкодження м'яких тканин, рвану рану голови та контузію мозку. Швидку допомогу викликали солдати Збройних Сил України. Як виявилося, хлопчика звали Семен. Через 5 днів у реанімації хлопчик помер.
Листи на небо
У нас була шестирічна Мілана, вона жила у будинку поруч з аеропортом у Гостомелі. У ту кімнату, де вони з сім'єю ховалися, залетіла ракета, і її маму розірвало у дівчинки на очах. У Мілани було поранення стопи. Мілана малювала мамі листи на небо, вона на кожній сторінці блокнотика їх писала та малювала сердечка,
– розповіла Лідія Дмитрашко.
Спеціалісти "Охматдиту" провели Мілані кілька операцій. З донькою поруч постійно перебуває батько. Нещодавно він поховав дружину, в нього залишилося двоє дітей – Мілана та її 9-річний брат Костя.
Батько дівчинки розповідає, що той роковий ранок був тихим, поки ракета не влучила в сусідній будинок. Сім'я сховалася в одній з кімнат свого дому, але вже за 30 секунд наступна ракета влучила просто в кімнату, де були всі люди. Тітці відірвало ступню, довелося ампутувати ногу до коліна. Решта отримали осколкові поранення. Але мамі Мілани – Діані – не пощастило найбільше. Вона загинула на очах чоловіка та двох дітей.
Мілана теж постраждала – осколки пошкодили нижні кінцівки, найбільші ураження отримала права ступня. Спеціалісти "Охматдиту" вже зробили дівчинці кілька хірургічних втручань: видалили осколки та нежиттєздатні тканини, зробили пересадку шкіри на уражені ділянки. Зараз дівчинка перебуває в "Охматдиті", продовжує лікування, з нею працюють і психологи, – розповіли в лікарні.
Похований батько на подвір'ї власного дому
Багатодітна родина Нечипоренко мешкала в Бучі. Найменшому із трьох синів, Юрі, нещодавно виповнилося 14 років. 17 березня разом із батьком він рушив у центр окупованого міста за гуманітарною допомогою та ліками.
У нас був чотирнадцятирічний хлопчик, який був у Бучі під окупацією. З родиною вони два тижні жили без води, газу та світла. Коли закінчилися ліки та продукти, вони з батьком пішли по гуманітарну допомогу у центр Бучі. Їх зупинив російський військовий, запитав, куди вони їдуть. Вони були на велосипедах та з білими пов'язками, сказали, що їдуть за продуктами. Російський солдат просто на очках у хлопчика розстріляв батька: прицільно стріляв йому у голову та серце. Потім почав стріляти по дитині,
– розповіла Лідія Дмитрашко.
Сам хлопчина також розповів деталі страшної історії.
Дитина кілька хвилина пролежала на землі, а коли військовий пішов, побігла до найближчого притулку, де їй надали першу медичну допомогу. Потім хлопець дістався додому, розказав сім'ї, що батька вбили.
Родина не могла забрати тіло два дні. Коли це вдалося, на руці убитого вже не було білої пов'язки, яка ідентифікує мирних мешканців. Її зняли російські військові. Крім цього, поцупили телефон, гаманець і навіть ключі від дому. Родині довелося самотужки ховати батька на подвір'ї свого дому.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
