Життя

Стала мачухою для колишнього коханого, а дитина – сестрою для власного батька

Стала мачухою для колишнього коханого, а дитина – сестрою для власного батька

Вона дуже любила осінь, особливу той час, коли квітнуть і пахнуть хризантеми. Не зривала їх. А лише гладила і вдихала їхні пахощі. Любила усі кольори, крім червоно-багряних. Вони чомусь здавалися їй агресивними, а, може, через те, що саме ці квіти подарував їй коханий вперше.

Тоді теж була осінь, але весела осінь. Вони випадково зіштовхнулися на пішохідному переході. Від цього обох відкинуло в різні сторони. А у неї ще аркуші з кресленням білими птахами вилетіли з рук.

– Ой лишенько, я ж поспішаю на захист курсової роботи. А тепер не складу їх докупи, що ж робити? – забідкалась Маринка.

– Нічого, зараз ми все виправимо, – вигукнув веселий молодий чоловік, який подав руку і радісно глянув на зніяковілу дівчину.

В його очах буле щось таке, що змусило Маринку й собі посміхнутися. Отак і познайомилися: Маринка і Олежик. Потім були довгі романтичні вечори, зустрічі, кава і поцілунки. І кожного разу осінній букет – червоно-багряних хризантем. Обоє дихали коханням та терпким, трішки гіркуватим запахом хризантем.

Коли Маринка дізналася, що вагітна, втішилася і водночас злякалася: «Що скаже на це Олежик: втішиться чи, навпаки, покине мене». Відразу ж заспокоювала себе – звісно, не покине, хоч і не говорили про майбутнє, та кохала його всім серцем й знала, що він теж її любить. Лише з подругою найближчою поділилася своєю радістю. Алінка завжди її підтримувала, радила, іноді допомагала. Коли йшли на дискотеку, часто давала свої речі, взуття. Її сім’я була трішки заможнішою: мама теж викладачка, які і Олежиків батько – Сергій Славомирович.  Часто ставила собі запитання, чому її коханий і Алінка не разом, адже з одного оточення, мають багато спільних знайомих, багатії. Але він вибрав її…

Чекала коханого на вечерю з нетерпінням

Того вечора приготувала вечерю, на крихітному столику в кімнатці гуртожитку. Чекала коханого з нетерпінням. Перекладала тарілки, викладала серветки квіточками, вже й вазу приготувала для багряних хризантем. Тихенько ввімкнула музику, чекала, раділа, хвилювалася. Ще мала розказати, що їй випала цікава тема дипломної роботи, а науковим керівником призначено Сергія Славомировича – його батька.  Ще доволі привабливий п’ятдесятирічний чоловік мав у волоссі ледь помітні ниточки срібла, а очі були мудрі-мудрі. Хотіла, щоб коханий порадів за них і за неї, яка ж вона в нього розумниця… Через насичений день і хвилювання незчулася як задрімала.

Розбудив її сильний грюкіт у двері. Коли відчинила, аж відсахнулася – на порозі стояв п’яний Олег, ледь тримаючись за одвірок з пляшкою горілки в руці.

– Ти думаєш, я повірю, що то моя дитина? Думаєш, я не знаю правди? – ледь ворушачи язиком, промовив хлопець. – Совалася з усіма, а тут надумала на мене спихнути, захотіла гарного життя у професорському домі? Не буде цього, не потрібні мені ні ти, ні твоя дитина! – крикнув і хиткою ходою пішов геть, напівголосно лаючись.

З того моменту життя Маринки ніби розбилося на мільйон трісок, кожна з яких гострим білем колола у груди, серце. Тисячі думок крутилося в голові:  чому він це сказав? Він же був першим і єдиним? А що буде з дитиною? Куди їй подітися? Що з навчанням?  Тому, коли дізналася, що Олег та Алінка, її подруга, подалися до РАЦСу, – зрозуміла все. Згадала, як дивилася дівчина на них, коли були разом та як завжди намагалася підтримати образу Маринки на Олега й навпаки. Тоді вона була засліплена «щирістю подруги», а зараз все стало на свої місяця: Алінка хотіла бути з Олегом і «пішла по трупах» до своєї мети.

Хто з нею поїде в пологовий, вона з гуртожитку?

Народжувати якраз припало на момент здачі диплому. Готувалася до нього сама, сотні наукової літератури, сторінок у мережі передивилася. Коли приносила перші чернетки професору, то не могла дивитися йому в очі, нагадували Олегові. Сергій Славомирович хвалив дівчину, бачив, що розумна і не міг збагнути, що сталося з сином, який проміняв цю милу й щиру дівчину на легковажну Аліну. Звісно, він поважав Алінину маму, свою колегу, але про саму дівчину був зовсім іншої думки.

Перші спазми, а потому стрімкі перейми в Маринки розпочалися відразу, як тільки вийшла на трибуну захищати дипломну роботу: чи то від хвилювання, чи саме дитятко вирішило з’явитися на світ саме в кульмінаційний для мами момент. Професура та викладачі розгубилися, викликали «швидку», але ж хто поїде з дівчиною, вона ж з гуртожитку, ще й сама з дитиною…

Коли прокинулася від наркозу, відчула свою руку в чоловічій: теплій та надійній. Розплющивши очі, відвернулася: цього не може бути – біля неї сидів Сергій Славомирович.

– Я знаю Маринко, що це моя онучка. Я не можу змінити сина, але я можу забрати вас із немовлям до себе. Прошу тебе, подумай добре – будь моєю коханою дружиною – виходь за мене заміж, – сказав і потупив очі.

Маринка подумала, що то їй сниться, що то все через наркоз, що то Олег опам’ятався та пришов до неї з донечкою. Тихі-тихі сльози котилися з її очей, боялася знову розплющити очі, щоб не видавати розпачу. Але професор сидів біля дівчини усі ці дні, допомагав із немовлям, підтримував Маринку, при цьому боявся торкнутися її.

У день виписки зайшов до Маринки з величезним букетом дрібних білих троянд і золотистим пакуночком. Зашарівшись, Маринка відкрила його і посміхнулась – весільна обручка. То була посмішка тихого щастя, впевненого завтра,  вдячності за такий поворот долі. ЇЇ донечка стане «сестрою» власному батькові та донечкою для дідуся-чоловіка, я у якого почала закохуватися молода мама.

Оксана Вашкевич

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, кохання
В тему

Останні матеріали