Життя

А для інших він був просто «бомж»

А для інших він був просто «бомж»
Фото ілюстративне

Лікар Ковальчук вважався одним із найбільш затребуваних в обласній лікарні фахівців. Бо його клієнти – то були чоловіки, в яких ось-ось могла погаснути чоловіча сила. Тож навіть «багаті й знамениті» шикувалися в чергу, аби тільки повернув їм чоловічий потенціал.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Окрім «жирних» пацієнтів, лікар Ковальчук приймав і «звичайних смертних». А що був завідувачем відділення урології, то контингент у нього підбирався різношерстий.

За день-другий пацієнт міг померти

Ось і цього разу до відділення привезли чоловіка. Його вже помістили в палату, а «шлейф» сечі й немитого тіла все одно тримався в коридорі.

– Іване Степановичу, до нас бомж поступив. Упав на сходах під лікарнею. Не знаємо, що з ним робити, – тараторила медсестричка.

– Що робити – оглядати. Від клятви Гіппократа нас іще ніхто не звільняв, – спокійно промовив лікар Ковальчук.

– Але ж сморід який! Сусіди по палаті обурюються! – не вгавала медсестра.

– Зараз прийду – розберемося, – відповів лікар. І через хвилин сім він уже оглядав безхатька.

– Ну, що: стан хворого критичний. Або оперувати, або не сьогодні-завтра будемо мати «жмурика», – резюмував Іван Степанович:

– Лесю, готуйте операційну.

– Але ж ліки, розхідний матеріал, – хто це має йому купляти? – тицьнула на пацієнта.

– Я маю дещо. Можу віддати, – запропонував сусід по палаті, якого декілька годин тому привезли з операційної.

– То і я вже чимось підсоблю, – відгукнувся ще один пацієнт, якого завтра мали виписувати, а на тумбочці лежав цілий кульок зі шприцами й ампулами.

– Що кому не шкода – віддайте Лесі. А далі щось придумаємо, – розпорядився лікар Ковальчук і пішов готуватися до операції.

Операція пройшла успішно. І через декілька годин Іван Степанович уже крутив кермо своєї старої автівки. Дорогою додому він усе думав про пацієнта-безхатька. Чомусь дуже було шкода чоловіка. Бо хоча й бомж, але щось особливе було в його погляді, якась глибока скорбота…

Наступного дня, провідуючи прооперованого, лікар приніс безхатькові пакет своїх старих речей і засоби для гоління. А смердючий одяг і взуття наказав медсестрі викинути. Побачивши гостинці, пацієнт аж заплакав: «Дай тобі, сину, здоров’я, і щоб ніколи ти не скотився так низько, як я…» – промовив, опустивши очі.

Дуже швидко пацієнт пішов на поправку. На подив персоналу, він був тихим, ввічливим, ні разу не поривався піти купити «сто грамів», як то часто бувало з безхатьками. А перед випискою зайшов до лікаря і по-батьківськи обійняв.

Вони попрощалися і, здається, ніколи більше не зустрічалися. Але через місяць сталося непередбачуване.

Бритоголові гості

Обідньої пори до відділення зайшли троє бритоголових чоловіків. Високі, міцної статури, вони зиркали на таблички дверей, читали і прямували далі. «Сюди!» – гукнув один із бритоголових і показав на двері завідувача відділення.

Іван Ковальчук саме складав медичні картки пацієнтів, коли на порозі кабінету виросли троє кремезних чоловіків.

– Добрий день. Це тут лікувався такий старий чувак? – спитав один із бандитською зовнішністю.

– Та в нас тут більшість хворих старшого віку, – не розуміючи, що відбувається, відповів Іван Степанович.

– Але ж не кожен день до вас бомжа привозять?

– А, ви от про кого… Так, був. Операція пройшла успішно. Місяць тому його виписали в задовільному стані. Місце його перебування мені не відоме.

– Я його син. І хочу знати, хто проводив операцію.

– Я. А що?

Замість відповідати на питання, бритоголовий кинувся до лікаря. «Ну, все», – подумав Іван Степанович і уявив, як будуть без нього дружина та двоє маленьких дітей. Сильні ручища вхопили Ковальчука і стали стискати. «Брат! Брателло! Тепер я до гробу твій боржник! Проси, що хочеш!» – басив на вухо бритоголовий.

Коли лапища бандюгана перестали нарешті душити в обіймах, лікар запросив своїх гостей присісти. Щоб приховати власний переляк, сховав тремтячі руки в кишені білого халата й попросив: «А тепер спокійно і по черзі…»

Джип під вікнами лікарні

Цілу годину бритоголовий гість розповідав, як його батько був відомим у наукових колах професором. Як мріяв, що й син стане вченим. Але син іще юнаком потрапив під вплив дружків. Став займатися крадіжками, потім – грабежами та розбоями. Коли опинився на лаві підсудних, маму розбив інсульт, і жінка померла. Батько став топити горе в горілці. За це його поперли з університету. Син мотав строк, а батько все більше котився на дно.

– Коли я вийшов, пробував помогти баті. Але він не хотів мене чути і бачити. Я психонув. Переїхав до Києва. Там із братками сколотили охоронну фірму. Тепер у нас усе по закону. В мене своя хата під Києвом, жінка, діти. Ну, думав, батю до себе заберу – хай внуками займається, і мене не буде совість гризти. Аж тут пацани дзвонять: «Твій батя помер». Я сюди. Волосся на собі рву: не встиг! А тут – він живий! Ти уявляєш, що я пережив?!!

Лікар слухав – і все більше переконувався, наскільки доля – непроста штука.

– Я радий, що все так склалося, – полегшено видихнув Іван Ковальчук. Тепер ви з батьком, сподіваюся, станете однією сім’єю.

– Але я звідси не піду, поки не віддячу тобі. Проси, що хочеш, – не здавався гість.

– Те, що ти можеш дати, в мене вже є все, – відповів лікар. – Тому краще сходи до церкви, помолися за здоров’я моїх та своїх рідних. Повір, цього буде більш ніж достатньо.

Бритоголовий гість міцно потиснув руку лікареві. Поглядом показав браткам на вихід. І двері за ними зачинилися.

– Іване Степановичу, що це було? Хто ті люди? – першою забігла до кабінету медсестра.

– Все добре, Лесю. Якось при нагоді розкажу. Але не сьогодні…

На такій ось мажорній ноті ця історія вже точно мала б закінчитися. Проте – ні! Бо наступного ранку під вікнами лікарні стояв шикарний автомобіль (як потім казали, три мільйони гривень у салоні коштує). А на лобову склі автівки хтось прикріпив папір із написом: «Брате, користуйся на здоров’я!»

Цей неймовірний випадок – лише частково є художнім вимислом. А більшість фактів у ньому взяті з реального життя. Можливо, навіть ви знайомі з цим лікарем або й знаєте батька, який, дивом виживши, таки помирився із сином.

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Життя, Лікарі
В тему