Життя

Чому хотіли заборонити фільм «Іронія долі» та за що кінозірки зненавиділи Барбару Брильську

Чому хотіли заборонити фільм «Іронія долі» та за що кінозірки зненавиділи Барбару Брильську

Чи не найбільш улюбленим новорічним фільмом тих, чия молодість минала за радянської доби, є «Іронія долі, або З легкою парою».

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Чим же так підкорила ця кінострічка і що лишилося поза кадром?

Мабуть, ви і не знали, що в основу сюжету фільму Ельдара Рязанова ліг реальний випадок із початку 1960-х. 31 грудня у Москві парилася компанія чоловіків. Один із товаришів перебрав із алкоголем. Друг-жартівник посадив товариша у поїзд, який прямував на Київ. Оплатив провідниці квиток, ще й втулив чоловікові сумку з банним віником, рушником та спідньою білизною. Коли товариш протверезів, не відразу збагнув, що приїхав до Києва. Тому оминути курйозних моментів чоловікові не вдалося. Тим паче, в кишені у «мандрівника» було тільки 15 копійок. Та й фінал реального героя виявився не таким щасливим, як героя кінокартини. Адже своєї любові чоловік у чужому місті не знайшов.

Коли Ельдар Рязанов дізнався про цей випадок, написав п’єсу, яка з успіхом ішла в театрах Союзу. А потім сюжет було перероблено під кіносценарій.

«Клята полька»

Зіграти роль головної героїні могли чимало відомих актрис: і Людмила Гурченко, і Аліса Фрейндліх. Проте Рязанов роздобув телефон польської актриси Барбари Брильської. І вона, щойно прочитавши сценарій, вирушила на проби до Москви. Відчуття Рязанова не підвело. Бо полячка найкраще ввійшла в образ Наді Шевельової.

«А що ми будемо робити з її хриплим прокуреним голосом і жахливим акцентом?» – запитали тоді в режисера. І так виникла ідея, щоб кіногероїня розмовляла голосом актриси Валентини Тализіної, а співала голосом Алли Пугачової. Ніби й чудово придумали. От тільки творці фільму «забули» в титрах вказати власниць чудових голосів. Тож Валентині Тализіній лишалося тільки тихо ненавидіти «кляту польку» (як казала акторка про свою колегу) і на всіх світських тусовках голосно обурюватися: «Я Надю озвучувала, Пугачова замість Наді співала, а державну премію дали Брильській! За що?!»

Хай баня фальшива, зате горілка справжня!

Непростим був і вибір актора на головну чоловічу роль. Женю Лукашина дуже хотів зіграти Андрій Миронов. Проте режисер пропонував йому роль Іпполіта, оскільки вважав Миронова надто гарним для образу тюхтія і невдахи.

Натомість Олег Мягков потрапив на знімальний майданчик випадково: Рязанов перепробував багатьох відомих акторів і все не міг знайти потрібного. Начальство стало вимагати перелік акторів для головної ролі, і тоді помічник Рязанова запропонував свого друга, маловідомого кіноактора. На перших же пробах Мягков зіграв настільки переконливо, що його відразу затвердили.

Непросто було підібрати й актора на роль Іпполіта. Спочатку її виконував Олег Басилашвілі (той самий, що грав у «Службовому романі» роль заступника директорки). Але смерть батька настільки підкосила Олега, що він припинив зйомки, і його успішно замінив Юрій Яковлєв.

Яковлєв настільки природно почувався в ролі Іпполіта, що не раз імпровізував під час зйомок. Це він придумав крилаті «Ну і гидота ця ваша заливна риба» або «О, тепленька пішла» (про воду в душі).

Кінокартину врятував генсек Брежнєв

Оскільки сцена в бані знімалася у стінах холодного «Мосфільму», та ще й у день народження одного з акторів, то чоловіки підмінили бутафорські пляшки з горілкою на справжні, що допомогло їм максимально правдиво зіграти п’яних.

Для зйомок автори використали панельний будинок  у Москві, де мешкали люди. Ті не раз потрапляли в кадр, за що Рязанов на них кричав і махав кулаком. Проте з часом актори і мешканці будинку подружилися, а доброзичливі бабусі виносили акторам чай до ліфта, аби ті зігрілися (до речі, квартири в цьому будинку дотепер значно дорожчі, ніж у сусідніх панельках).

Малосніжна зима і зйомки, що тривали усю весну, теж завдали клопоту творцям кінофільму. Аби зобразити заметіль, у хід ішли вата, білий папір, пінопласт і вітродуй, який працював на даху панельного будинку.

Останні кадри було відзнято аж улітку 1975 року. Тобто до новорічної ночі, коли картину мали вперше побачити радянські глядачі, лишалося пів року. За ці шість місяців цензура хотіла заборонити фільм. Бо той, мовляв, пропагує пиятику, якій радянські люди мали давати бій.

Однак картину врятував генсек Брежнєв. Він любив першим переглядати радянські кінокартини. «Іронія долі» йому дуже сподобалася. Тож узимку 1976-го її переглянули 100 мільйонів глядачів. А через місяць після прем’єри Москву засипало листами трудящих із проханням іще раз показати на голубих екранах «Іронію долі».

Відтоді ось уже 45 років фільм лишається незмінним атрибутом нашого новорічного настрою.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: кіно, фільми, свято, актор
В тему