Життя

Невиліковна хвороба доньки спонукала священника до проведення особливих літургій

Невиліковна хвороба доньки спонукала священника до проведення особливих літургій

Коли Бог наділяє людину здоров’ям, вона такий коштовний дар оцінює не завжди. І тільки коли втрачає зір, або слух, або можливість ходити власними ногами, починає розуміти цінність здоров’я, а ще – труднощі, які щодня доводиться долати людям із інвалідністю.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Усе почалося з першого причастя для діток із вадами слуху

Схожа біда спіткала і священника Ігоря Шкодзінського з Тернополя. Дочка душпастиря, Настя, має вади слуху. Коли дівчинка йшла до першого класу школи для дітей зі слабким слухом, у батька виникло питання: а як же провести таким діткам перше причастя?

– Вивчати мову жестів я розпочав, іще коли дочка пішла до спеціалізованого дитсадка. Тоді запам’ятав близько 50 жестів. А коли дізнався, що у школі таким діткам нікому донести слово Боже, вирішив: якщо не я – то хто? Тому, – пояснює о. Ігор, –  звернувся до обласної організації УТОГу (товариства глухих). З допомогою членів товариства став досконаліше вивчати мову жестів. А сестра-монахиня зі Львова Анна Чоп’юк підказала, як саме слова богослужінь передавати рухами.

Із того часу Ігор Шкодзінський узявся за непросту ношу бути настоятелем для людей зі слабким слухом або навіть із повною його втратою.

Спершу це були діти. Із 2008 року – дорослі. А сам священник почав у храмі Матері Божої неустанної помочі Тернополя проводити літургію мовою жестів. І люди потягнулися до душпастиря.

– На початках було дуже непросто. І запам’ятати, і весь час руки напружувати, – зізнається священнослужитель. – Деяких слів я не знав, яким жестом передати, і тому зображав звуки, з яких віряни складали загальне слово. Бувало, що підбирав близькі за значенням слова, відтворював їх рухами – і лише тоді парафіяни розуміли, про що хочу їм сказати. А не раз люди самі підказували, який жест у тому чи іншому контексті більш правильний. Адже загалом існує більше від трьох тисяч жестів.

 Позбавлені можливості почути, вони слово Боже бачать і відчувають

Такі священники, як Ігор Шкодзінський, в Україні – на вагу золота. Адже не всім до снаги постійно витрачати свій час та сили, аби вчитися й удосконалюватися. Та й сам отець Ігор зізнається: підготовка до літургії мовою жестів потребує великих старань. Проте душпастиря надихають люди, які кожної неділі та на свята приходять до церкви відчути слово Боже. Відчути, бо почути його вони не можуть.

Вдячні отцеві парафіяни дістаються на літургію не лише з Тернополя, а й із прилеглих до міста сіл. Кажуть, для багатьох, особливо тих, які не вміють читати, служба в отця Ігоря –  це єдина можливість відкрити для себе Святе Письмо.

– Для нас, здорових людей, навіть уявити тяжко, з якими труднощами стикають люди з вадами слуху. Щоб отримати якусь інформацію у транспорті, в магазині, в соціальних службах, їм потрібно мати перекладача. А таких фахівців дуже й дуже мало, – з власного досвіду знає о. Ігор. – Те саме стосується віри. Частина моїх парафіян не вміє читати. Та й ті, хто вміють, були позбавлені можливості почути проповідь чи сповна збагнути зміст Біблії або інших релігійних книг. А ще ж не забувайте про закохані пари, які, будучи глухонімими, також потребують церковного шлюбу. Тож, коли я бачу вдячні очі вірян, коли відчуваю, як наповнюються добром їхні серця, коли вінчаю «особливі» подружжя та проводжу таїнство Хрещення для їхніх діток, то щоразу дякую Богу за можливість бути потрібним для ТАКИХ людей.

Ніна Грицюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: релігія, церква, тернопіль
В тему