Особливості розвитку не завадили дівчині здобути золоту медаль та червоний диплом, написати роман і взятися до вивчення японської мови.
Як відомо, головні риси характеру закладаються ще у ранньому дитинстві. Тож 29-річна Оксана Гулевич теплими словами згадує своїх рідних: маму, тата і старшу сестру – Валю, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Саме вони мене виховували й постійно повторювали: я дуже сильна і нічим не гірша за інших діток. Змалечку мені говорили: успіху в житті потрібно досягати самостійно, – розповідає дівчина. – Тому в мене немає комплексу неповноцінності, який буває в інвалідів.
Родом вона із села Зірне Березнівського району Рівненщини. Травма опорно-рухового апарату при пологах не дала їй змоги вирости й ходити власними ніжками у школу. Навчалася вдома за індивідуальним планом. Але життєрадісна та комунікабельна дівчинка завдяки друзям ніколи не почувалась самотньою, не сиділа замкненою в чотирьох стінах, а активно розвивалася.
Школярка з дитинства захопилася романо-германськими мовами. Освіту продовжила у Рівненському економіко-гуманітарному університеті імені Степана Дем’янчука й отримала кваліфікацію перекладача з англійської та диплом учителя світової літератури. Ще у студентські роки крихітна Оксана навчилася заробляти собі на життя репетиторством. В обласному центрі, де величезна конкуренція серед викладачів, не так просто знайти учнів. Вона розпочинала з одного школяра, але завдяки результату стали звертатися як діти, так і дорослі. Вона любить свою роботу, незважаючи на втому.
Згодом з’явилося ще одне захоплення – крихітна та тендітна дівчинка почала активно займатися пауерліфтингом – жим штанги лежачи. Присвятила спорту, який ще більше загартував її характер, кілька років, їздила на різноманітні турніри й здобула звання майстра спорту. Прикро, але за станом здоров’я довелося припинити тренування, які сформували волю до перемоги та азарт боротьби.
– У цьому великому світі почуваюсь досить впевнено і комфортно, – усміхається моя співрозмовниця. – Мені подобається бути такою, яка я є. Головне – сприймати свої плюси і мінуси адекватно, тоді не буде проблем. А натхнення мені додають прогулянки, розмови із друзями, які тебе розуміють і вірять, спілкування з родиною. Коли ж потрібна «зарядка батареї», то мені краще побути одній, щоб накопичити всі внутрішні ресурси. Тому іноді люблю просто посидіти десь в парку й випити кави.
Одне з найулюбленіших занять рівненської Дюймовочки – читання, з художньої літератури найбільше вона любить жанр фентезі. Оксана вирішила спробувати свої сили й уже кілька років як написала книгу.
– Це роман «Чорний ангел», – розповідає вона. – Він давно готовий, у черговий раз редагую рукопис. Свою книгу видавцям ще не показувала. Спершу хочу довести текст до тієї стадії, коли він буде беззаперечно подобатись мені. Я досить самокритична людина. Роман про паралельні світи, людський егоїзм і прагнення підкорити всіх своїй волі. Хоча це призводить до розрухи, болю та сліз.
«Не пам’ятаю, коли останній раз плакала»
П’ять років тому вона зацікавилася японською мовою й захотіла її вивчити. В Оксани викликає захоплення культура Країни сонця, що сходить. Особливо імпонує коротка поезія хайку і танка, коли кількома словами можна передати образ, емоцію, настрій чи краєвид. На жаль, ще жодного разу вона ні з ким не спілкувалась японською. У Рівному немає носіїв цієї мови.
Ця тендітна, але сильна духом панянка ділиться своїм секретом позитивного погляду на життя з тими, хто впадає у відчай. Адже досить часто цілком здорові люди перебільшують свої негаразди.
– Труднощі завжди були і будуть, але, чим довше про них думати, тим страшнішими вони здаватимуться, – пояснює Оксана Гулевич. – Мозок людини унікальний, він здатен нас довести до розпачу та депресії. Але за його ж допомогою ми можемо переконати себе у тому, що всі проблеми вирішуються, тільки не потрібно сидіти на місці. Виводьте себе зі стану «не можу і не хочу» до позитивного – «життя прекрасне». Ніхто вам в цьому не допоможе, повинні справитися самі. Наприклад, я не пам’ятаю, коли останній раз плакала. Зазвичай сльозу можу пустити під час перегляду якихось мелодрам, але нині не часто їх дивлюся. Усмішку викликає практично все. Головне – не загубити у собі дитяче сприйняття світу, коли дізнаєшся щось нове, тоді щиро радієш і дивуєшся.
І як приклад, коли мрії збуваються, Оксана розповіла про захопливу туристичну мандрівку Європою восени 2019-го. Стільки нових вражень, знайомств та позитивних емоцій вона отримала за декілька днів. Найбільше запам’яталися Відень та Будапешт. У столицю Австрії знову хочеться повернутися і пожити там хоча б тиждень.
За словами Оксани Гулевич, яка йде по життю маленькими кроками, всі проблеми й комплекси – в нашій голові. Не варто зациклюватися на негативі. Головна думка – не «заморочуватися», адже завтра буде чудовий день!
Віктор Мазур
Фото із особистого архіву ОксаниГулевич
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
