Життя

Від алкоголю і наркотиків жінок тут рятують Бог і молитва

Від алкоголю і наркотиків жінок тут рятують Бог і молитва

Є люди, що, лежачи на дивані, постійно пліткують й усіх судять, а є люди, які щось роблять для інших. До останніх належить уже відомий нам із минулотижневої публікації військовий капелан і проповідник із Церкви християн віри Євангельської Павло Гаврилюк. Саме йому належить ідея створення в селі Лежниця Іваничівського району Волині реабілітаційного центру для жінок, які потрапили у складні життєві обставини.

Як розповідає Павло, їхній заклад існує з 2014 року. Створити його допомогла голландка Аріана Спрінсма, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Її чоловік – фермер Йоханес Яуке – декілька років орендував землю неподалік реабілітаційного центру для наркоманів у селі Біличі, де я свого часу теж проходив реабілітацію. Там ми й познайомилися. Задум про створення такого центру виник у мене після того, як, позбувшись залежності від наркотиків і вивчившись на капелана, став із проповідницькою метою відвідувати зони.

Найчастіше бував у найближчій до нас жіночій колонії в Збаражі, що на Тернопільщині. Спілкуючись там із в’язнями і допомагаючи їм, ми подумали, що було б добре побудувати для людей реабілітаційний центр, куди б вони могли приїхати після виходу на волю, щоб відірвати їх від того середовища, в якому вони жили, перш ніж опинилися за ґратами, дати можливість назавжди покінчити зі спиртним, криміналом і наркотиками. Адже більшість реабілітаційних центрів, які є у нас, на Волині, – для чоловіків, жіночих практично немає.

Тож, повернувшись після чергових відвідин місць ув’язнення в Біличі, поділився своїми міркуваннями з Аріаною. І вже через місяць мені привезли гроші на реалізацію проєкту. Спочатку починали у приміщенні дев’ятиповерхівки біля заводу «Остнастка» в Нововолинську, потім побудували двоповерхову хату тут, у Лежниці.

За словами капелана, існує їхній заклад за рахунок допомоги і пожертв інших церков та добрих друзів з Нововолинська та ближніх сіл (Дігтів, Ласків, Суходоли), а також завдяки співпраці із пороміською громадою, які діляться з його підопічними городиною та іншими харчами. Тут зцілюють душі і змінюють своє життя як колишні ув’язнені, так і алко- та наркозалежні, безхатченки – одне слово, усі ті, кого добряче побило життя. Всі вони потрапляють сюди, побиті, обікрадені, покалічені, розчаровані, але з часом з Божою поміччю стають повноцінними людьми.

Заклад розрахований на одночасне перебування чотирьох-п’яти жінок (за необхідності беруть ще двох-трьох), для яких тут у трьох спальнях створені абсолютно домашній затишок і комфорт, тобто є все необхідне для того, щоб почуватися в безпеці. Правда, далеко не всі з підопічних Павла Гаврилюка зуміли стати на шлях виправлення. Буває й таке, що дехто сам покидає заклад, трохи відпочивши і «вбравшись у пір’я», а тих, хто й тут продовжує звичний спосіб життя, «просять» його залишити. От і нещодавно зробити це попросили клієнтку, яка прибула сюди аж із Дніпродзержинська, але не захотіла міняти колишні звички.

 

«Духовна хвороба – це не ангіна, її таблетками не вилікуєш»

– Ми тут нікого і ні до чого не силуємо, просто спілкуємося, молимося, читаємо Слово Боже, обговорюємо почуте й обмінюємось думками, тобто допомагаємо своїм підопічним знайти стежку до Бога і змінитися зсередини. До проблеми наркоманії й алкоголізму підходимо не як до фізичної недуги, а як до хвороби душі. Людина сама має зрозуміти, що шлях, який вона обрала, веде або в могилу, або в тюрму.

А ми лише допомагаємо їй зробити те, чого їй самій зробити не під силу. У нашій країні є багато різних установ, направлених на виправлення заблукалих душ, але вони не працюють. Ніякі вмовляння, ніякі добре вмотивовані аргументи і лікарі не можуть зрівнятися з вірою, з усвідомленим, твердим переконанням, що єдиний і всемогутній цілитель – це Бог, що віруючий у молитві з колін бачить краще, ніж усезнаючий філософ із найвищої точки над Землею. Все це мені добре відомо не з чужих слів, а з власного досвіду, – резюмує мій співрозмовник. – Духовна хвороба – це не ангіна, її просто так не вилікуєш.

Звичайно ж, тут потрібні також і зусилля самої людини, її бажання переламати себе, позбутися поганих звичок, адже Господь не може змінити людину проти її волі. Треба, щоб людина захотіла мінятися, лише тоді буде результат. Тож кожна наша клієнтка має змогу переосмислити своє життя, зрозуміти сенс свого існування і вибрати, яким шляхом їй іти далі, усвідомити, де спасіння, а де – болото, що затягує. Курс реабілітації в нашому центрі переважно триває пів року, хоча й у кожному окремому випадку буває по-різному. Дехто, вийшовши звідси, знову зривається і повертається до старих звичок.

Вражаючі сповіді жінок, які стали на путь істини, розповімо наступного тижня.

Валентина Савчук

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ! 

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: жінки, Волинь, алкоголізм
В тему