Життя

«Я побачила Ісуса – і не знала: сміятися чи плакати»

«Я побачила Ісуса – і не знала: сміятися чи плакати»

Життя ніколи не балувало Катерини Фещук із Рівненщини. Народившись у багатодітній родині, дівчинка з малих літ допомагала батькам у господарстві. Із років 12-ти ходила молотити льон у колгоспі. З 15-ти почала їздити на сезонні заробітки.

– Пам’ятаю, після дев?ятого класу вперше поїхала на тік. Так було тяжко, що ввечері ледве волочила ноги. Зате скільки було щастя, коли привезла батькам зерна і трохи грошей, – пригадує 48-річна Катерина. – Коли в Рожищі (місто на Волині, – авт.) вчилася на ветеринара, то під час канікул ми з дівчатами теж їздили на сезон у Смоленську область Росії.

Звикла працювати, Катя Фещук із Рівненщини і батькам помагала, і на себе гроші заробляла. Тож коли в Рівному знайшла свого судженого, то в батьків ні копійки не просила на весілля, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

 

Вигнали з роботи, ще й гроші забрали

– Спершу я працювала на м’ясокомбінаті. Через конфлікт із керівництвом перейшла на інше підприємство. Але й там були не потрібні такі правдоруби, як я, – продовжує наша оповідачка. – Тож від чергового скандалу мене врятувало тільки те, що я завагітніла і пішла в декретну відпустку.

Народивши сина та доньку, жінка після декретної відпустки влаштувалася на текстильну фабрику, де трудився її чоловік. Відпрацювала на підприємстві дев?ять років. Проте й тут Катерину спіткала несправедливість.

– Уже скільки разів я себе картала, але так і не навчилася мовчати, коли бачу несправедливість, – провадить Катерина Олегівна. – Тож і на текстильній фабриці (а це були часи перебудови і тривалої затримки зарплат) стала вимагати від начальства заробленого, бо в нас із чоловіком не було грошей навіть дітям на хліб.

Це керівництву, звісно, не сподобалося. Написавши негативну рекомендацію на Катерину, жінку звільнили. А вона, недовго думаючи, написала вищому керівництву заяву на Київ щодо свого незаконного звільнення, і столичне начальство стало на бік ображеної працівниці.

Та всі ці перипетії на роботі, як виявилося згодом, були дрібницями порівняно з тими випробуваннями, які чекали жінку попереду.

 

Виклали на стіл усі киші та побачили пухлину

– Повертатися працювати на текстильну фабрику я вже не захотіла. А тому стала працювати продавцем на ринку в Рівному, де мій брат мав свій магазинчик, – продовжує Катерина Фещук.

І коли життя, здавалося, вже більш-менш почало налагоджуватися, 29-річна жінка раптом відчула що не день, то все сильніший біль у животі.

– Майже тиждень я терпіла. Зранку ледве скочуся з ліжка, попораю біля худоби (бо ми жили в селі під містом), з горем навпіл вилізу на велосипед і їду в Рівне на базар, – пригадує пані Катерина. – Та одного дня в дочки дуже заболіло вушко, повезла її в місто до лора і, думаю, зайду сама до хірурга.

Щойно лікар оглянув жінку, сказав негайно лягати в лікарню. А, коли за годину медики отримали результати аналізів пацієнтки, відразу взялися її оперувати.

– Розрізали мені живіт з правого боку. Думали, апендицит. Ні. Розрізали посередині – нічого не видно. Тоді виклали на стіл усі мої киші – і тільки так виявили пухлину, вирізали, а моєму брату повідомили: «Вашій Каті лишилися лічені дні. Тому готуйтеся…» – переповідає жінка те, про що потім розповів їй брат.

 

Злоякісна пухлина «перетворилася» на жировик

Доки пухлина проходила лабораторне обстеження, брат Катерини наступного дня після операції поїхав до народного цілителя, який проживав у Рівненській області.

Прийшов він до потрібної хати, а цілителя нема: в церкві. «Сьогодні ж святого Пантелеймона-цілителя, – пояснили сусіди. – То навіть не знаємо, чи вас приймуть». Сів брат під хатою і журиться: невже ж дарма здолав такий шлях.

Тут і дідусь-цілитель повернувся з церкви. Тільки глянув на Катерининого брата – усміхнувся: «Не дарма ти саме в таке свято до мене приїхав. Буде твоя сестра жити, буде».

І таки мав рацію цілитель. Бо коли прийшли результати щодо пухлини, то виявилося: вона не злоякісна, ба більше – це був просто жировик! Хірург не повірив у висновки лабораторії: «За стільки десятків літ я добре розрізняю, де жировик, а де злоякісна пухлина». Тому відправив матеріал на повторне дослідження. Втім висновки були аналогічні: жировик.

– Коли я почула цю щасливу новину, пригадала сон, який привидівся перед операцією: нібито я йду полем, зупиняюся – і бачу стовп світла з небес! Та такий яскравий, що все довкола засяяло! А в тому сяйві –височенна чоловіча постать – Ісус! Одяг на ньому такий голубий-голубий, урочистий. Волосся й борода чорні, як смола. «Живий Бог переді мною!» – не можу я повірити й не знаю: сміятися чи плакати? Чи в ноги Йому падати! Я підняла до неба погляд – Ісус дивиться на мене, бере двома руками мою голову та промовляє лагідно: «Я буду поруч…» Коли наступного ранку прокинулася, не могла збагнути: до чого цей сон? І тільки після операції та позитивних аналізів зрозуміла: то були попередження й підтримка водночас.

Однак на цьому випробування Катерини Фещук не закінчилися… Про те, як Богородиця попередила про нову біду, читайте в наступному номері газети.

Ніна Грицюк

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

 

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Долі, медицина
В тему