Для більшості молоді вік «60+» асоціюється з болячками та нудьгою. Втім герой нашої публікації – цілковита протилежність. Бо хоча в липні йому стукне 59, втім чоловік життя свого не уявляє без драйвової музики й дискотек аж до світанку.
Отож, знайомтеся – лучанин Валерій Козлович, найповажніший діджей на теренах України, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
Ні голосу, ні слуху, а вмів уловити звук
– Любов до музики мені передалася від батька, – розповідає Валерій Леонідович. – Скільки я себе пам'ятаю, стільки в нашому домі звучали пісні. Тільки тато любив слухати Софію Ротару, Аллу Пугачову. А для мене то був трохи «відстій». Тому я слухав зовсім інших пісень та виконавців.
Ще будучи школярем, а потім – навчаючись у ПТУ № 2 на кранівника баштового крана, Валерій із друзями став заробляти на музиці: їздив із пацанами по волинських селах і крутив дискотеку. По закінченні ПТУ влаштувався за спеціальністю. Тому п'ять днів на тиждень працював на крані, а у вихідні їздив «запалювати» танці.
У 18-ть хлопця призвали до армії. Проте він і там знайшов можливість займатися музикою: у військовому ансамблі був відповідальним за звук (бо ж у самого ні голосу, ні музикального слуху). А ще ходив до армійської бібліотеки, де у спеціалізованих журналах черпав інформацію про стилі, жанри музики, найвідоміших виконавців.
– Після строкової служби я відучився у школі прапорщиків і на п'ять років як військовий поїхав до Німеччини. І хоча працював інструктором із водіння бойових машин, однак там теж здружився з меломаном. Тільки в мене платівки, бабіни, касети збиралися хаотично, а той чолов'яга був справжнім фанатом своєї справи, – пригадує Валерій Козлович.
Після Німеччини була Чечня, місто Грозний. Туди, зізнається чоловік, поїхав, бо відразу дали квартиру і можна було забрати до себе дружину та двох синів.
Проте коли в Чечні вбили тамтешнього ватажка Дудаєва і розпочалася перша чеченська війна, військовим наказали вивезти сім'ї на більш спокійні території. А невдовзі і сам Віталій повернувся до Луцька.
– На Волині відразу влаштувався працювати в СІЗО. Щоб мати вислугу років, пішов у міліцію. Із 2002-го отримав поважний статус пенсіонера. Але молодий здоровий чоловік – як сидіти вдома? От я й улаштувався в охоронну фірму. Саме під час забезпечення порядку в розважальних закладах виникла ідея спробувати себе в ролі діджея. Тож, коли професійні музиканти завершували роботу, а люди просили музики, я почав пробувати себе в новій роботі, – пригадує Валерій свої перші несміливі кроки.
«Зараз почне старий фігню крутити»
Побачити, що людям подобається пропонована «пенсіонером» музика, було для Валерія справжнім щастям. Аби вдосконалитися, знайшов в інтернеті відеоуроки для діджеїв, підучився. Завдяки вдало проведеним вечіркам підзбирав грошей, купив недорогу апаратуру – і з 2005 року став на запрошення нічних клубів крутити дискотеки.
– Відразу публіка по-різному ставилася до того, що за пультом –сивочолий дядько. Дехто з молодих навіть казав: о, мовляв, старий, зараз почне якусь фігню вмикати. Але мені це додавало ще більшого бажання влаштувати щось круте і драйвове. Тому нерідко ті, хто спочатку підсміювався, потім приходили й дякували, – розповідає Валерій.
А оскільки всі поважні діджеї повинні мати псевдо, придумав його й Валерій. І щоб далеко не ходити, вирішив: якщо по батькові він Леонідович, то хай тепер його називають Леоном.
Був Леонідович, став Леон
У репертуарі діджея Леона – тисячі пісень! Як-то кажуть, на будь-який вік та смак. Проте «фішкою», яка вирізняє з-поміж колег-музикантів, є те, що в основу свого репертуару Валерій кладе пісні 80 – 90-х років. Тільки, щоб звучали вони по-сучасному, використовує їхні ремікси – дещо перероблений мотив із більш танцювальними ритмами.
– Спочатку я працював у нічному клубі міста Ківерців, що неподалік Луцька. Там мене помітили, почали запрошувати в заклади Луцька, Володимира-Волинського, Любомля, Ратного, – продовжує чоловік. – Що цікаво: всі ці міста – в одній Волинській області, проте публіка в кожному має абсолютно інші смаки. У Володимирі-Волинському, приміром, чудово сприймають ретро. А вже в Любомлі подавай щось із найсвіжішого репертуару.
«У писок ще ні разу не дали»
Оскільки жодна дискотека не обходиться без алкоголю, то сумувати діджею ніколи не доводиться.
– Особисто я на роботі взагалі не вживаю спиртного: то мій принцип. А от хлопці на танцмайданчику, коли хильнуть зайвого, постійно шукають пригод на одне місце. Тож достатньо такому слухачеві почути в залі «не ту» пісню, як уже «підігрітий» парубок лізе до мене на розбірки, – усміхається Валерій.
– Проте мене ще в міліції навчили: хочеш уникнути конфлікту, поводься зі співрозмовником максимально чемно. І ви знаєте: це правило відмінно спрацьовує навіть на дискотеці! Як би мені не «хамили», я завжди звертаюся на «ви», запитую, яку композицію хоче почути цей «поважний гість», ставлю бажану пісню – і конфлікт вичерпаний. Тож за 15 років діджейства мені пощастило ні разу не отримати в писок.
Крім хамовитих чоловіків, не минають Валеру увагою і жінки. Особливо ті, яким уже за 30-ть.
– Буває, що через кожні п'ять хвилин підходять замовити якусь пісню. Потім пропонують щось випити. Але навіть коли приносять просто каву, стараюся поводитися максимально тактовно і не подавати зайвих надій. Адже ось уже 22 роки живу із жінкою, яку кохаю і поважаю.
«Нема музики – стаю хворим»
На запитання, як рідні ставляться до такої нічної роботи, Валерій каже: дітям подобається, 5-річній онучці – також. Дружині, звичайно, хотілося б, аби чоловік працював, «як усі люди»: вдень. Проте й вона з розумінням ставиться до Валерієвого захоплення музикою.
– Ви знаєте, я без музики жити не можу! Тільки прокинуся – відразу вмикаю щось для душі, і так весь день. Навіть коли зранку повертаюся з дискотеки і вже, здавалося, мав хотіти побути в тиші, відпочити – ні: все одно щось умикаю, – зізнається наш оповідач.
Навіть нічна робота і багатогодинне стояння за пультом – Валерієві в задоволення.
– Якось мене запросили в селище Луків Турійського району Волині покрутити дискотеку. Почався захід о сьомій вечора, а закінчився о п'ятій ранку. Десять годин безперервної роботи! Але нічого: витримав, – задоволено пригадує Валерій.
А зазвичай діджеєві треба працювати з 22 – 23-ї вечора і до 3 – 5 ранку (залежно від графіка роботи нічного закладу).
«А чи не впливають потужні децибели музики на роботу серця, мозку? Чи не скаче тиск?» – запитаєте ви.
– Ви знаєте, з 2006 року я працював кранівником на одній із будівельних фірм Луцька. 2016-го, коли проходив медкомісію, мені сказали: на висоті вже бажано не працювати, надто стресова робота. А от музики не заборонили. Бо я, якщо чесно, коли декілька тижнів не попрацюю діджеєм, почуваюся хворим. А коли на повну потужність умикаю музику, коли бачу, як зал на вухах стоїть і просить «Ще!», – оце для мене кайф!.. – не стримує емоцій Валерій Козлович, який, до речі, є найстаршим діджеєм України!
Оксана Бубенщикова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
