Життя

Продала восьмимісячного сина за лоток яєць і кофту

Продала восьмимісячного сина за лоток яєць і кофту

Розпочалася ця неймовірна історія ще 53 роки тому. Саме тоді до селища Білозерка, що на Херсонщині, приїхало молоде подружжя разом із двома дітьми: Світланою та Артуром.

Місцева влада виділила сім'ї земельну ділянку на околиці селища. Пара побудувала там собі хатинку з очерету і в ній жила. Взимку у хатині було настільки холодно, що маленький Артур, якому не було ще й року, обіймав домашнього пса, так зігрівався і засинав, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Аби прогодувати сім'ю, батько їздив на роботу до Херсона (чим саме він там займався – ніхто не знав). А мати була домогосподаркою, хоча не тримала ні птиці, ні худоби, ні городу.

Голодне дитя їло собачі фекалії

Як уже потім розповідали люди, бувало, що голодне хлопченя в пошуках їжі повзало по вулиці і тягнуло до рота все, що знайде. А були це і дитячі фекалії, і навіть собачі…

3-річній сестрі Артура, Світлані, пощастило більше: вона ходила до сусідів, і вони із жалю допомагали дитині.

Серед тих, хто шкодував дівчинку, була місцева жителька Ніна Карпенко. Жінка мала двох синів, тож Світланка прибігала до хлопчиків гратися.

– Я не раз годувала дівчинку, мила, приглядала, доки мала бавилася з моїми хлопцями. До худенької чорнявенької Свєти дуже прив'язалася. Ставилася до неї, як до рідної, – пригадує Ніна Сергіївна.

Одного вечора Ніна Карпенко зайшла до молодої сусідки. А та й каже: «Знаєш, Ніно, так мені тяжко з двома дітьми. Поможи мені комусь продати Артура».

маленький Артур
маленький Артур

– В мене шок: як це так?! Віддати рідну восьмимісячну дитину! Я навіть злякалася, аби ця мама щось не заподіяла дитині чи не покинула напризволяще, – і досі не стримує емоцій Ніна Карпенко. – І тут я згадала про дуже хорошу молоду сім'ю, яка приїхала з Аргентини. Ця жіночка зі мною разом працювала, зізналася, що давно мріяла про дітей, а Бог усе не посилав малятка. Тож наступного дня прийшла я на роботу (а працювала бухгалтером) – і кажу: «Марусю, ти не хочеш собі сина?» – «Як це?» – не повірила вона. Я розповіла про бідову пару з нашого селища. Марійка дуже зраділа. Я звела сусідку і Марійку. Вони домовилися. За те, що я допомогла обом жінка, Марійка взяла мене хресною матір'ю того хлопчика.

Портрет прийомного сина все життя тримали у спальні перед очима

До слова, біологічна мати в розмові віч-на-віч із Марійкою просила заплатити гроші за дитину. Прийомна ж мати зізналася: «Грошей не маю. Але маю гарну кофту і лоток яєць». Здавалось би: хіба такою може бути ціна за живу людину – маленького здорового хлопчика? Проте… жінки домовилися.

Щоб усе було за законом, обидві сім'ї оформили документи в сільраді. Коли генетична мати писала відмову від своєї кровинки, в Марійки пішов мороз по шкірі: як так?! Однак біологічна мати була спокійна і холоднокровна. При тому, що потім уся Білозерка гуділа: мати продала рідного сина!

Після того Ніні Карпенко закидали, нібито вона стала співучасницею цього кричущого випадку. Втім сама жінка переконана: все зробила правильно.

– Якби Артурчик залишився зі своїми батьками, не відомо, як би склалося його життя і чи взагалі він вижив би. А прийомні батьки полюбили його, як рідного. Дитина ніколи ні в чому не мала потреби, – розповіла Ніна Сергіївна і додала: – Коли Артур був уже величеньким, рідна мама приїздила в селище, хотіла його побачити, може, навіть забрати. Але Марійка її нагнала. Бо Артур, по-перше, не знав, що прийомний, і це була б для нього велика травма. А по-друге, сама Марійка з чоловіком уже не уявляли свого життя без прийомного сина. В них у спальні навіть висів портрет Артура, настільки вони любили цю дитину.

Мати продала чоловіка
Мати продала чоловіка

 «Йди звідси, «подкідиш»!»

Як згодом розповів сам Артур Бордак, його життя справді склалося добре. Він завжди був нагодований, одягнутий. Коли б мама не пішла до магазину, завжди принесе цукерку, завжди пошкодує:

– В дитинстві старші хлопці мене не раз ображали. Підійду, щоб у гурті погратися, а вони: «Йди звідси, «подкідиш». Я біжу до мами, плачу: чому мене обзивають. А мама: «То вони так. Не звертай уваги». Тому про те, що я не рідний, дізнався, аж коли прийшов із армії і чужі люди сказали: «Так ти прийомний! Не віриш – у матері запитай», – зізнався Артур Бордак.

– Коли я підійшов до мами з цим питанням, вона дуже розхвилювалася. Боялася, що я її покину, піду рідню шукати. Але розповіла мені всю правду. І про те, що рідна мати продала мене за лоток яєць і жіночу кофту. І про те, в яких злиднях я жив. Навіть показала ту халупу з очерету, де я провів перший рік від народження, де спав в обнімку із псом і їв собачі фекалії. Коли я це все почув, був шокований. Але своїх прийомних батьків став іще більше цінувати і любити. Бо фактично вони мене врятували.

Після того, як була відкрита таємниця минулого, Артур не став шукати своїх біологічних батьків. Навіщо, коли був для них непотребом? Спершу чоловік улаштувався працювати токарем на авіазаводі. Потім пішов трудитися на рибозаводі.

З першою дружиною, яка народила Артурові первістка, не склалося. Після того чоловік знову одружився. Ще двічі став батьком. А зараз уже й онуками тішиться.

чоловік не розшукував біологічних батьків
чоловік не розшукував біологічних батьків

Невже й дочку кудись поділи?!

«А де ж біологічні батьки?» – запитаєте ви. Чи через плітки та осудливі погляди в Білозерці, а чи з інших причин, проте молоде подружжя, яке продало рідного сина, дуже швидко виїхало із селища. А за якийсь час їхня сусідка Ніна Карпенко почула: цю парочку люди бачили в Херсоні на вокзалі, але дочки Світлани поруч із батьками вже не було.

– Я відразу подумала: або віддали дівчинку, або продали, – каже Ніна Сергіївна. І хоча відтоді минуло 53 роки, але весь цей час жінка себе картає, що не врятувала 3-річної Світлани, не купила, не вдочерила.

– Тоді часи були непрості: я працювала, виховувала двох синів, не мала зайвих грошей та часу. І дуже жаль. Бо я все життя мріяла про донечку, а, коли доля послала мені такий шанс, я ним не скористалася, – зітхає Ніна Сергіївна.

Аби на схилі літ знайти душевний спокій, жінка звернулася до журналістів, щоби допомогли з пошуком дівчинки, а тепер уже – 56-річної жінки.

Яка доля спіткала маленьку Світлану і яку ще кровну рідню вдасться відшукати Артурові – дізнаєтеся в наступному номері газети.

Ксенія Покровська

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Долі, стосунки, діти
В тему

Останні матеріали