Марічка сиділа у м’якому кріслі і раз у раз глибоко затягувалася димом від дорогих сигарет. Обвівши поглядом велику, гарно обставлену кімнату, байдуже подивилася на пил, який з’явився за ці дні на столику з червоного дерева, на дорогому паркеті із оригінальним орнаментом і, зрештою, на усьому, за що чіплявся її погляд.
Їй хотілося плакати, та за ці дні сльози наче висохли. А кричати з відчаю і болю вона не могла – у сусідній кімнаті спали її маленька донька та мама, яка приїхала відразу після дзвінка Назара. Ох, той вечір вона і досі не може згадувати спокійно. І молода жінка беззвучно заридала. Без слів. Без сліз. Так плачуть, коли рветься на шматки серце, а руки безсило падають на коліна, бо щось змінити уже неможливо…
Марічка почала зустрічатися з Назаром, коли проходила інтернатуру в одній із обласних лікарень міста.
– Ого, та ти знаєш, скільки дівчат на нього вішалися? – запитала її якось старша медсестра, помітивши, як юна Марічка відверто заграє із досвідченим лікарем, заступником головного лікаря, якого усі любили за турботливість, увагу і відповідальне ставлення до хворих. – І з наших, і з пацієнток. Та він все один і один. З усіма рівний, до всіх однаково ставиться.
– Ну, це і на краще, – впевнено відповіла вона. – Не буде гуляти.
І ще з більшою наполегливістю кинулася покоряти серце лікаря, який спершу і до неї ставився так само, як і до інших жінок у їхньому колективі, та згодом у його душі наче тенькнули якісь потаємні струни.
– Ого, наш Назарій Іванович закохався! – усміхалися колеги. – Ти диви, як він за тією Марічкою бігає! Якщо так і далі піде, то скоро весілля гулятимемо!
На здивування колег, весілля і справді відбулося дуже швидко. А після гулянки у наймоднішому ресторані міста молоді на два тижні полетіли на відпочинок в Арабські Емірати.
– Ох, Вітю, я й уявити собі не міг, що можу бути таким щасливим, – посміхаючись, говорив Назарій Іванович своєму другу і керівнику – головному лікареві. – Таке враження, наче я – молодий двадцятирічний хлопчисько, який вперше у житті закохався. Моя Марічка – це моє найбільше щастя.
– Та воно-то так, голубчику, – усміхнувся той. – Але ти пам’ятай, що тобі не двадцять з гачком, як оце їй, а вже… 40 із величезним гаком. Майже 50. Розумієш, друже, такі шлюби…
Та, подивившись у вічі Назарія, лише мовчки похитав головою: хіба закохані когось, окрім свого серця, чують?!
Спершу у молодят усе було, наче у казці: молода дружина зігрівала своєю любов’ю кожну хвилину життя чоловіка. Назарій же старався, щоб кожна мить його любої дружини була сповнена радості, тепла. Купував квіти, пелюстками яких посипав ліжко в їхній спальні, дарував подарунки, готував смачні вечері, організовував поїздки в Карпати, Крим, Болгарію, Грецію та Туреччину. А коли у них народилася маленька Соломійка, то сивочолий батько вставав до малої ночами, не спускав із рук вдень і все не міг надякуватися дружині за цей рожевощокий подарунок. Однак таке життя незабаром почало втомлювати Марічку.
– І чого тобі, дурепі, ще треба? – щиро не розуміла приятелька Марися. – Про такого чоловіка, як твій Назар, можна лише Бога молити. І то треба мати щастя, щоб Господь такого послав. А ти ще й каверзуєш! Ох, не вмієш ти, Марічко, цінувати те, що маєш.
– Не все так просто! – сумно подивившись на подругу, відповіла та. – Розумієш, Марисю, я молода та хочу кохання… Ну, точніше хочу кохатися… Хочу цього частіше, аніж це у нас є… Не знаю, як тобі пояснити так, щоб ти зрозуміла.
– Не потрібно, і так усе ясно, – відповіла приятелька. – Але ж, Марічко, не можна усе зводити лишень до цього. У тебе дбайливий, добрий чоловік, який тебе кохає і неймовірно балує. Скажу відверто, що Катя, Анна та Оксанка тобі заздрять і залюбки хотіли би опинитися на твоєму місці. А ти… ти повинна розуміти, що твоєму чоловіку уже за 50, тому він далеко не той мачо, якого ти собі хочеш у ліжку. Та зрештою, невже секс такий важливий, що ти готова жертвувати ради нього таким чоловіком, як Назар?
У відповідь Марічка промовчала. Та й що вона могла сказати, коли для себе уже давно усе вирішила. На суботу Люда запрошує її у сауну.
– Відпочинемо, – сказала тоді приятелька. – Буде масажист, зробить гарний масаж. Ну, якщо захочеш, то і більше, аніж масаж.
Вона тоді так виразно подивилася на Марічку, що так усе зрозуміла і для себе вирішила, що поїде, подивиться, що і як, а там буде видно.
– Зрештою, чому ні? – думала вона. – Ніхто ж мене ні до чого не примушує.
Тож у суботу, сказавши Назару, що вони з Людою та Ганнусею їдуть в сауну, взяла рушничок, різні гелі і пінки для душу, зробила канапки до чаю і поїхала на околицю міста.
– Вау, яка краля! – тільки й вигукнув мускулистий, високий чоловік, який сидів поруч Люди. – Та ви, паннусю, не просто жінка, а королева! І це з вами матиму честь відпочивати?
За кілька годин, розімлівша від ароматної пари сауни, п’янкого вина і міцних рук Юрія, Марічка відчула, що кожна клітиночка її тіла хоче сексу. Тож, коли він ззаду обійняв її і пригорнув до грудей, жінка забулася про все на світі. Вона кохалася так, наче ніколи до цього не займалася цим, повністю віддаючись і з задоволенням отримуючи насолоду. А коли, втомлені, вони лежали на простирадлах, раптом задзвонив телефон. Це був Назар.
– Люба моя, як відпочинок? – запитав він. – Тобі подобається? Як дівчатка?
У відповідь Марічка сказала, що усе гаразд, вони з дівчатами гарно відпочивають.
«Я скоро буду, – сказала і поклала слухавку поруч. – Ой, Юрцю, це ж я з тобою щойно зрадила чоловіку. Ні-ні, ти не думай, такого ніколи раніше не було. Це вперше. Розумієш, мій чоловік уже в літах, а я молода. Тож кохатися хочу часто, а йому це вже не до снаги, і я…»
– Ой, ну не потрібно цих сентиментів, – грубувато відповів їй зморений мачо. – Знаємо таких – чоловік гроші заробляє, а баба з хлопцями на годину у ліжку розважається. Та ще й на долю нарікає.
– То ти… ти хлопець на годину? – Марічка була вражена. – Я не розумію. Ти ж масажист.
– Звісно, «масажист», – противно засміявся той. – А що, твоє тіло не задоволене «масажем»? Тоді ставай раком, продовжу «масаж».
Цієї грубості Марічка не стерпіла і кинулася до подруги.
– Ой, відчепися, – відмахнулася та. – Ти ж сама постійно нарікаєш, що Назар ні на що не здатен. Ось Юрій і надолужив те, що Назару уже не під силу.
Повернувшись додому з розхристаними емоціями, Марічка помітила чоловіка, який, схопившись за серце, сидів на дивані. Побачивши її, піднявся і викликав таксі.
– Тільки швидше, будь ласка, – мовив у слухавку. – Якомога швидше!
– Що трапилося, любий? – кинулася до нього жінка. – Ти кудись зібрався? Так пізно?
– Так, зібрався, – глухим голосом мовив він. – Звільняю місце для того чоловіка, з яким займалася любощами у сауні. Ти, Марічко, що – спеціально «відбій» не натиснула, щоб я все це почув? Ну, якщо уже я тобі не підхожу, то могла би і в вічі сказати… Проводжати не треба, та й скоро мати твоя приїде. Я думав, що будеш ще пізніше, то й зателефонував їй.
Приголомшена, вона й незчулася, як він вийшов із квартири, а коли кинулася слідом, то таксі уже від’їжджало від будинку. Взявши до рук телефон, побачила, що рівно годину тривав той дзвінок, коли Назар зателефонував до неї. Виходить, вона не натиснула на «відбій», він – також. І чув усе те, що відбувалося у сауні. О, ні! Боже, тільки не це!
Марічка, як ніколи раніше, усвідомила, як сильно вона кохає чоловіка. Поруч з’явилося відчуття втрати… Гірке-гірке, наче листочки полину. Усвідомлення того, що втратила найдорожче, розривало серце на шматки. А думка про те, що зробила це своїми руками, наче пульсувала у її голові. Десь там, за нею, були обривки інших думок, та зібрати їх докупи Марічка не могла… Третій день вона то починала активно розшукувати Назара по друзях і колегах, то безсило опускалася в крісло, тягнучись за черговою цигаркою…
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
