Життя

Багатодітна мама прихистила ще п’ятьох сиріток

Багатодітна мама прихистила ще п’ятьох сиріток

Поспішай творити добро

Двері кабінету відчинила бабуся. Сюди, до Служби у справах дітей, вона приїхала із села Затурці Локачинського р-ну Волині. Прийшла просити. Не за себе, ні (з діагнозом рак помогти їй міг тільки Бог). Бабуся благала за двох своїх онуків…

Так склалося, що обидві доньки цієї жінки були безталанними. Народивши по первістку, подалися світ за очі. Тож маленькі Діана та Максимко лишилися на руках у бабусі. Жили непогано, хоч і не легко. Старенька, як могла, забезпечувала внуків усім необхідним.

Однак страшна недуга обірвала плани про гарне майбуття і загрожувала зруйнувати сім’ю.

Ось чому, переступивши поріг кабінету, сивочола жінка молила: «перед тим, як я помру, знайдіть моїм онукам родину»

Коли фахівці Служби у справах дітей Локачинської райдержадміністрації слухали цю жінку, мороз ішов по шкірі. Бо жити бабусі лишалося місяців два, а вона спокійно говорила про діагноз і лише бідкалася про внуків. Проте останнє прохання онкохворої бабусі таки вдалося виконати.

– У вихідні мій чоловік Толя присів пресу почитати. Я на кухні хазяйнувала. Дивлюся, газету несе. «Слухай. Тут двоє діток, – каже, – родину шукають. Сиротами можуть зостатися. Треба помогти», – пригадує слова чоловіка 47-річна Тамара Новосад, яка великою родиною мешкає в селі Тумин Локачинського р-ну Волині.

На той час, коли подружжя дізналося про Діану та Максима, воно виховувало трьох власних діток. Старшій, Марійці, було 11, Сашко – на рік молодший, а найменша, Таня, мала всього сім літ.

Протягом тижня Новосади прийшли до Служби й упевнено сказали: «Забираємо».

– Бабуся Діани й Масимка до нас приїжджала, тижнів зо два разом із дітками погостювала. Потім злягла настільки, що вже сама потребувала стороннього догляду й фактично весь час була в лікарні, – пригадує старша в родині Новосадів, бабуся Олена. – Потім її не стало. Та помирала жінка зі словами: «Я спокійна за своїх онуків…»

За дев?ять років, що відтоді минули, дочки померлої бабусі вернулися. Пішли у віру. Створили нові сім’ї. Одна з них має дитину у другому шлюбі. Про сім’ю, що прихистила Діану і Максимка, вони знають. Із дітьми підтримують контакт, розмовляють телефоном, іноді зустрічаються. Але до себе так і не забрали…

Прихистили хлопчика, якого не прийняли рідний батько і мачуха

Коли у Тумині люди почули, що Новосади беруть чужих дітей на виховання, розмов було різних. Одні казали: «Навіщо вам той клопіт? Хіба замало трьох своїх дітей?» Інші пліткували, мовляв: «Та то на гроші спокусилися. Заробити на сиротах хочуть». Однак подружжя не чутками переймалося. Основне, що турбувало Новосадів, – любов і затишок їхніх тепер уже п’ятьох синів і дочок.

А коли Служба у справах дітей знову звернулася до родини, подружжя без роздуму пристало на нову пропозицію.

– Хлопчик Микола був ще одним із тих, до кого доля не була ласкава, – провадить Анатолій і Тамара Новосади. – Його родина мешкала в локачинському селі Залужне. Дитині й шести літ не було, як померла мама. А татові важко було самому виховувати дитя, займатися господарством, на роботу ходити.

Коли Коля пішов у перший клас, до школи приходив брудний, голодний. Що вже казати за успішність. Тож невдовзі Служба запропонувала татові: «Заберімо вашого сина в інтернат (без позбавлення вас батьківських прав). А далі побачимо…». І впрошувати не довелося.

На канікули тато забирав Колю. Однак нова батькова дружина мала свою дитину й приймати чужу не збиралася. І через трохи часу хлопчика привезли на судове слухання, де його тата мали позбавляти батьківських прав. Коли в зал суду зайшов батько, навіть не підійшов до сина, сів у протилежному кутку.

Побачивши розпач в очах дитини, жінки зі Служби запитали хлопчика: «Хочеш нових маму й тата?» «Хочу», – без вагань відповіла дитина. І відразу після судового слухання Новосадам запропонували взяти в родину третю прийомну дитину.

Миколка виявився майже ровесником Сашкові Новосаду. Тому коли невдовзі нова родина запросила Колю на Пасху, він із перших днів став казати до старших «мамо», «тату», «бабо».

У нового прийомного хлопчика батьки померли, а ще в одного – в тюрмі опинилися

Із кожним роком діти Новосадів підростали. Рідна Марійка та прийомна Діанка більшість часу жили в Ківерцях, де навчалися в медколеджі. Рідний Сашко вступив до педучилища у Броди Львівської області, а його ровесник – прийомний Миколка – вивчився на електрика, влаштувався на Локачинську РЕС і навіть має власний будинок у Тумині, куплений за бюджетні гроші.

– Коли в хаті лишилося тільки двоє школярів – наша Таня і прийомний Максимко – ми з чоловіком зрозуміли: хочемо ще сиріток узяти, – продовжує пані Тамара.

А оскільки Служба у справах дітей уже знала: у домі Новосадів місця та любові вистачить усім, то невдовзі сім’я поповнилася на ще двох діток.

– Їх теж доля не пестила, – зітхає жінка. – У Дмитрика, який зараз у четвертому класі, ще перед школою помер тато (мав із серцем проблеми), а потім раптово померла мама (від пневмонії). Тож це дитятко переїхало з Володимир-Волинського району до нас.

Не менш трагічне життя – в Тимурчика з Луцька, якого забрали в родину Новосадів 30 серпня цього року.

– Тимуру всього десять літ, але хлопчик уже встиг набачитися біди. Де його тато – невідомо. Мама потрапила в тюрму. Є бабуся з дідусем. Та їм не під силу дати раду  внукові. Адже жінка лежача, інвалід І групи. А її чоловік за нею доглядає ще й на роботу ходить, – переповідає Тамара Новосад. – Тому дитині краще з нами. А з бабусею і дідусем хлопчик часто спілкується телефоном.

За безмежне милосердя Бог віддячує здоров’ям

Щоб у великій родині Новосадів, де мешкає бабуся Олена, Тамара з Анатолієм та восьмеро дітей, було всього вдосталь, дорослі тримають корів, коня, овець, до сотні голів домашньої птиці. Городів обробляють п’ять гектарів, тракторцем орють, сіють, копають.

І при тім ще знаходять час надавати прийомним дітям необхідне лікування.

– Так, діти мають проблеми зі здоров’ям, – підтверджу пані Тамара. – Пару років тому переніс операцію Миколка (тепер, дякувати Богу, все гаразд). Мала Діанка мала захворювання коліна, та зараз навіть на фізкультуру ходить. У Діми дуже поганий зір, то ми з ним двічі на рік лягаємо в лікарню. Тимуру теж окуляри приписали, але вистачає домашнього лікування.

До речі, і в самої пані Тамари були серйозні проблеми зі здоров’ям. Але не міг Господь дозволити жінці хворіти – допоміг одужати. Бо ж стільки дитячих сердечок потребують любові цієї Матері милосердя.

 

Оксана Бубенщикова

Фото автора

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро», ініційований

«Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом.

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Найцікавіше, Життя, діти
В тему