Ніна Яцик із дитинства знала, наскільки складною є робота хірурга. Адже її тато – заслужений лікар України Михайло Яцик – приймав пацієнтів і на вихідних, і вдома. Однак труднощі не лякали Ніну Михайлівну, адже завдяки батькові вона бачила, наскільки важливою є професія лікаря.
– Оскільки мені подобається працювати на швидкий результат, то я обрала хірургію, – розповідає Ніна Яцик. – Із 2005 року працювала в ургентній гінекології Луцької міської клінічної лікарні. І навіть зараз, обіймаючи посаду медичного директора з амбулаторно-поліклінічної роботи Волинської обласної клінічної лікарні, я не полишаю роботу акушера-гінеколога та знаходжу можливість проводити оперативні втручання.
– Ургентна гінекологія – непроста робота. Можливо, були випадки, які назавжди запам’яталися?
– Кожен випадок по-своєму цікавий. Але дотепер пам’ятаю пацієнтку, якій уперше провела операцію. Це був 2005 рік. Під час нічного чергування поступила дівчина з розривом кісти яєчника. Операція пройшла успішно, це дало можливість не тільки зберегти життя пацієнтки, але й стати їй мамою.
– Коли Ви очолили поліклінічне відділення ВОКЛ?
– 22 червня буде рівно рік.
– Не виникало вагань?
– Звісно, що були, і не одна ніч минула в роздумах, варто чи ні, адже за 17 років роботи в міській лікарні колектив став моєю другою сім’єю. Морально було дуже тяжко, але я за прогрес, за розвиток. Я людина, яка прагне до вдосконалення та професійного росту. Тому рішення обійняти цю посаду було ствердним.
– Не тяжко?
– Важко, оскільки поєднувати адміністративну роботу та хірургічну займає багато часу. Я завжди була на одній хвилі з пацієнтами, мені дуже подобається моя робота. Тому намагаюсь і намагатимусь надалі бути корисною як на керівній посаді, так і для пацієнтів. Тим паче – із сучасним високотехнологічним обладнанням, яким забезпечена наша лікарня. Я маю можливість використовувати сучасні малоінвазивні методи діагностики й операцій на матці, шийці матки, яєчниках, маткових трубах. Я володію методиками лапароскопічних втручань при кістах яєчників, фіброміомах матки, при неплідді, гістероскопії при поліпах, субмукозних міомах, ендометріозі тощо.
– За 18 років, скільки Ви оперуєте, працювати стало легше, зважаючи на сучасне обладнання?
– Легше в тому плані, що зараз лікар старається максимально застосовувати малоінвазивні втручання. Тобто операції проводяться швидше, жінка їх легше переносить. Може в той же день чи на наступний уже йти додому.
– Де Ви оволодіваєте вмінням проводити такі операції?
– Намагаюся відвідувати новітні заходи, конференції, з'їзди як по Україні, так і в Європі, бути в курсі всіх новинок, методик. Адже лікар, який не розвивається, не може бути корисним для свого пацієнта, оскільки медицина вдосконалюється, впроваджуються нові технології, і я завжди за прогрес.
– Коли працювати було складніше – в час пандемії ковіду чи широкомасштабної агресії рф?
– Кожен із цих періодів важкий по-своєму. Але ми навчилися працювати, незважаючи на жодні труднощі. Бо коли ти оперуєш пацієнтку, вона під наркозом, і починається повітряна тривога, то про власну безпеку думаєш у другу чергу, а в першу – про життя і здоров’я хворого.
– Чи змінила велика війна специфіку роботи лікарів?
– Враховуючи ситуацію сьогодення, багато внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, яким ми надаємо якісну кваліфіковану медичну допомогу. Для того, щоб вона була доступною, вони мають укласти договір із сімейними лікарями та отримати направлення на консультацію.
Крім того, багато хворих жінок виїхало за кордон. Ті, які лишилися, зволікали з хірургічним втручанням: бо раптом під час операції полетять ракети чи бомби. Пацієнтки чекали до останнього. А «останнє» – це вже були важкі стани. Жінки із кровотечами врешті-решт знекровлювались до такої анемії, що їм внутрішньовенно вводили кров.
Пацієнтки терпіли болі в животі (зазвичай такі симптоми бувають при кістах, фіброміомах, позаматковій вагітності та ін.), сподівалися, що саме все мине. Не минало. І це все оберталося дуже серйозними ускладненнями.
– Ті, хто виїхав за кордон, лікуються там чи радяться з Вами?
– Пацієнти телефонують, пересилають результати аналізів, ми їх за можливості консультуємо онлайн та скеровуємо, якщо потрібно, на подальше лікування та дообстеження за місцем проживання.
– Тобто війна допомогла людям порівняти і зрозуміти переваги нашої медицини.
– Це справді так. За кордоном, щоб потрапити до лікаря на консультацію, доводиться чекати по пів року. У нас лікарі йдуть назустріч пацієнтам. Стараються все робити швидко та якісно. Для того, щоб отримати безоплатну консультацію, потрібно взяти направлення до спеціаліста від сімейного лікаря та записатися на прийом. Якщо пацієнт не уклав договір із сімейним лікарем або з певних причин не хоче цього робити, ми пропонуємо отримати платні послуги за тарифом Національної служби здоров’я України.
– Скількох пацієнтів нині приймає поліклініка?
– Ось переді мною останні статистичні дані (відкриває звіт на комп’ютері , – авт.). За останній тиждень ми прийняли 2340 пацієнтів.
– А на яку кількість лікарів?
– Поліклінічний персонал – це 99 працівників, з них 32 лікарі. Усі лікарі на поліклінічному прийомі мають вищу кваліфікаційну категорію.
– Щоб оптимізувати роботу закладу, вдаєтеся до нововведень?
– Якщо ви звернули увагу, в нас під кабінетами немає великих черг. Це результат того, що прийом проводиться лише за попереднім записом. Поки що він здійснюється в телефонному режимі. Людина набирає номери 099-015-25-00, 096-015-25-00, 77-31-44, 77-31-06. Називає лікаря та зручні для неї час і дату майбутнього прийому. Враховуючи великий наплив до спеціалістів, таких як ендокринологи, кардіологи, невропатологи, хірурги, отоларингологи, прийом здійснюється одночасно двома спеціалістами.
Надалі ж хочемо запровадити в поліклініці електронну чергу. Тобто записатися на прийом можна буде як через телефонний дзвінок, так і у власному гаджеті – зайшовши на наш сайт.
– Як пацієнтка може потрапити до Вас на прийом як до акушер-гінеколога?
– Може звернутися у 118-й кабінет обласної поліклініки (Луцьк, проспект президента Грушевського, 21) або зателефонувати за номером 0332-773-145.
– Словом, роботи у вас багато, у планах – іще більше. На особисте життя вистачає часу?
– Звісно, що хотілось би більше. Але життя таке швидкоплинне, хочеться бути корисною і для суспільства, для своїх пацієнток, а також присвятити час своїм діткам та чоловіку. Поки що поєдную. Можливо, не завжди вдається, але стараюся зробити гармонію та баланс між роботою та сім’єю. Чоловік знає, як я люблю свою роботу, тому з розумінням ставиться до моєї професії. І я йому за це дуже вдячна.
– Хто або що дає сили працювати на повну самовіддачу?
– Секрет простий: роби те, що любиш, і люби те, що робиш. Я справді дуже люблю свою роботу. Люблю своїх пацієнтів. Навіть коли фізично тяжко, я отримую величезне задоволення від того, що жінка звернулася до мене із серйозними проблемами, а додому повертається здоровою. І це надихає!..
– Що ж: хай так буде й надалі.
Спілкувалася Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
