Інтервенційний кардіолог рентгенхірургічного блоку та лікар-кардіолог відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії Медичного об'єднання Луцької міської територіальної громади Наталія Масікова щодня стикається з такою підступною хворобою, як інфаркт.
Він вражає 100 українських сердець щодня і 40 тисяч щороку. І статися він може з кожним – незалежно, чоловік ви чи жінка, яку маєте вагу чи вік. Серце може заболіти будь-якої миті.
Як рятують хворі серця в лікарні, чому важливо звертатися до лікаря при появі найменших симптомів та чому медицина стала життєвим професійним шляхом – у розмові із Наталією Масіковою.
Наталіє Василівно, медицина – це був Ваш свідомий вибір?
Більш ніж свідомий. Вважаю, що це моє покликання. Тим паче, що мій батько був лікарем-терапевтом, і я з дитинства бачила його роботу та розуміла, наскільки професія лікаря відповідальна. Під час навчання у школі моїми улюбленими предметами були біологія та хімія. Тож мій вибір на користь медицини був очевидним. Звичайно, певною мірою на нього вплинули батьки. Проте я вважаю, що обрання шляху в медицину було виваженим та свідомим. До слова, моя сестра також лікар, спеціалізується на неврології.
Наразі як лікар маю дві такі великі спеціалізації, як кардіологія, з якої власне розпочалася моя медична практика, а також інтервенційна кардіологія – це був мій професійний своєрідний Upgrade. Оскільки інтервенційна кардіологія вимагає високої кваліфікації та певного досвіду, вважаю, що ставши інтервенційним кардіологом, я на порядок зросла як медичний спеціаліст.
Зауважу, що як лікар із 13-річним стажем роботи я займалася пацієнтами різної складності. Працювала на амбулаторному прийомі, також у стаціонарі та в палаті інтенсивної терапії, тобто фактично у кардіореанімації, куди госпіталізуються пацієнти зі складними діагнозами та у критичних станах.
Як у лікарні допомагають хворим з інфарктом?
Насправді інфаркт міокарда – це мій «улюблений» діагноз, хоча, напевно, це дивно звучить (усміхається, – авт.) Кардіологи лікують серця медикаментами, кардіохірурги – скальпелем на операційному столі. А інтервенційні кардіологи рятують за допомогою катетерів та стентів. Тобто завдання інтервенційного кардіолога полягає в тому, аби виявити ураження судини, через невеликий прокол на руці або нозі зайти через артерію в судини, які живлять серце, ввести контрастні речовини та виявити, в якому ж місці ця судинка уражена чи повністю закрита тромбом.
Відтак це місце за допомогою інтервенційних інструментів ми розширюємо та встановлюємо стент – металеву сіточку, яка робить каркас для судини та дає можливість крові повноцінно надходити до серця. Це сучасний протокольний метод лікування інфаркту міокарда, який використовується у всьому світі і, відповідно, в нашій лікарні.
Допомога хворим із гострим інфарктом міокарда надається в цілодобовому режимі в обсязі коронарографічного обстеження та за потребою коронарного стентування. Також здійснюються планові коронарографічні обстеження та коронарні стентування хворим із діагностованою ішемічною хворобою серця або підозрою на неї, хворим, які перенесли гострий інфаркт міокарда.
Вчасно виконана коронарографія дозволяє виявити критичні звуження коронарних судин і в більшості випадків за допомогою коронарного стентування запобігти розвитку гострого інфаркту міокарда. Звернення в перші години з появи симптомів дає можливість провести вчасно діагностику та врятувати життя при інфаркті міокарда.
Тому в гострому періоді, коли пацієнтові погано, і лікарі пропонують стентування, цього не потрібно боятись! Слава Богу, що ми в нашій лікарні маємо можливість пропонувати таку процедуру і робимо її пацієнтові якомога швидше! Наголошу: що швидше ми зробимо пацієнту стентування, то краще. Тож закликаю людей при появі пекучого болю за грудиною звертатися по медичну допомогу, як мінімум зробити електрокардіограму та переконатися, чи цей біль не є передвісником інфаркту.
Специфіка Вашої роботи передбачає такий графік, при якому Вас можуть викликати до хворого в будь-який момент доби. Чи вдається виділити час на хобі, відпочинок?
Як кардіолог я всіх своїх пацієнтів агітую до помірних фізичних навантажень, адже спорт для мене – це одне з хобі. І заняття у спортзалі до 5 разів на тиждень для мене є нормою. Також дуже люблю читати, хоча коли знайомі дізнаються специфіку тих книжок, які я купую, вони щиро дивуються. Зокрема, люблю читати про Другу світову війну, Голокост, KZ Auschwitz тощо. Як на мене, така «смугаста» література краще за уроки історії вчить поважати минуле. Прикро усвідомлювати, що події, описані в книжках, відбувалися.
Був у мене період, коли я багато читала про таку всесвітньо відому непересічну особистість, як Уїнстон Черчіль. Хоч ця феноменальна людина на прикладі свого способу життя зводить нанівець усі мої лікарські рекомендації та кардіологічні канони, при цьому доживши до 90 років (усміхається, – авт.).
Ми з чоловіком дуже любимо подорожувати, але з початком війни подорожі припинилися. Якщо пригадати наші мандрівки, найпотужнішим емоційним спогадом на зараз є Індійський океан та китова акула, яка плавала на відстані декількох метрів від мене.
А ще обожнюю куховарити, хоча катастрофічно не маю на це часу. Зокрема, люблю пекти чизкейки та готувати овочі під різними соусами.
Медична сім'я – це важко чи, навпаки, легко? Адже Ваш чоловік також лікар.
У нашій медичній сім'ї ми з чоловіком чудово розуміємо одне одного, ба більше, завжди підтримуємо. Тобто питання «куди ти їдеш серед ночі?» навіть не виникає. Ми розуміємо стан, коли хтось із нас може прийти з роботи у пригніченому стані, і радимося з приводу своїх пацієнтів.
Зважаючи, що ми – медики із різною спеціалізацією, то часу, який проводимо наодинці, ніколи не вистачає через різні графіки роботи. Проте наше кохання та сімейне життя від цього анітрохи не страждають – ми самі обрали життєвий шлях, який передбачає цілодобову допомогу пацієнтам.
Що б хотіли побажати з нагоди професійного свята – Дня медичного працівника?
Я впевнена, що зараз єдиним бажанням усіх українців є перемога України. Я відчуваю колосальну повагу та захоплююсь тими людьми, які, маючи абсолютно свідоме бажання, стали військовими медиками та воюють на передовій. Ці люди жертвують своїм здоров’ям та життям заради того, аби ми тут, у тилу, почували себе комфортно й безпечно.
Також розумію, наскільки складно хворим із хронічними захворюваннями бути поблизу «гарячих точок» чи в тимчасово окупованих містах, адже у них відсутнє щоденне медикаментозне забезпечення. Тому бажаю усім якнайскорішого миру на нашій українській землі!
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
