Євген Вольга: «Ми проводимо весь спектр оперативних втручань на головному і спинному мозку»
Ось уже 15 років Євген Вольга працює нейрохірургом у Медичному об’єднанні Луцької міської територіальної громади, а з минулого року очолює нейрохірургічне відділення. І за цей час у міській лікарні семимильними кроками впроваджуються прогресивні методи лікування.
– Євгене Ігоровичу, операції якого рівня складності під силу сьогодні спеціалістам вашого відділення?
– Ми проводимо весь спектр оперативних втручань на головному і спинному мозку. У першу чергу це ургентна, тобто невідкладна, допомога пацієнтам із черепно-мозковими травмами, травмами хребта та спинного мозку. Дуже важливий для нас напрям – інсульти: як ішемічні (закупорка тромбом), так і геморагічні (розрив судин і крововилив у мозок). У нас виконується тромбектомія – видалення тромбів із мозкових судин. Звісно, надаємо планову допомогу пацієнтам із пухлинами головного та спинного мозку, а також лікуємо всі види нейрокомпресійних больових синдромів.
– Скільки операцій проводите особисто Ви?
– По-різному буває. Адже ми проводимо не лише планові операції. У разі, наприклад, ДТП чи іншого нещасного випадку везуть постраждалих саме до нас. Часто такі пацієнти поступають уночі, тому нічні операції для нас невід’ємна частина нашої роботи. До того ж ми надаємо допомогу нашим військовим. Але в середньому я проводжу одну-дві операції за день.
– Серед послуг, які надає відділення, Ви назвали усунення нейрокомпресійного больового синдрому. Розкажіть про це детальніше.
– Маса людей, особливо старшого віку, потерпають від болю у спині – переважно в попереку та шиї. Поперековий біль часто «віддає» в ногу, а шийний – у руку.
Цей синдром з’являється внаслідок дегенеративних процесів у хребті, коли виникає кила диску, нестабільність, зміщення хребців тощо. Усі ці процеси викликають стиснення нервових закінчень. А нервам це не подобається. Вони подають до головного мозку «больовий» сигнал: мовляв, «нас тут затискають, треба щось робити». Якщо людина у відповідь на ці сигнали нічого не робить, не звертається до лікаря, то болі можуть тривати роками. Часом вони настільки сильні, що хворий може ходити лише по дому. Це і є нейрокомпресійний (нейро – «нерви», компресія – «стискання») больовий синдром. Його ще називають остеохондрозом.
– Наскільки поширена ця патологія?
– Кожна людина хоча б раз у житті відчуває болі в попереку. Це особливість людини прямоходячої, адже все навантаження нашої ваги йде на поперек. Щоб усунути ці болі, наші люди швидше підуть до народних костоправів, чим можуть наробити собі великої біди. Але в усіх цивілізованих країнах нейрокомпресійний больовий синдром усувається нейрохірургами із застосуванням сучасного медичного обладнання. І дуже великий відсоток людей старшого віку вдаються до таких операцій.
– А в Україні інша ситуація?
– Наші люди, особливо літні, не шкодують себе. Роками страждають від болю, але не звертаються до лікаря. Молодь і люди середнього віку в цьому плані більш прогресивні. Вони і про себе дбають, і приводять до лікаря бабусь, дідусів. Часом навіть доходить до комічного. Пацієнтка, якій 73 роки, каже: «Ой, не хочу операції, бо, може, скоро вмру». – «А якщо доживете до 90? – перепитує дочка. – То що – будете ще 17 років мучитися?»
Чомусь українці, тільки доживають до пенсійного віку, зразу «списують» себе. А за кордоном навпаки – люди весь вік пропрацювали, щоб на заслуженому відпочинку насолоджуватися життям. Тому, щойно виникають болі у спині, оперуються і прекрасно себе почувають.
– Як позбутися нейрокомпресійного болю?
– Не всі больові синдроми потребують хірургії. Більшість успішно можна лікувати консервативно, тобто медикаментозно, з використанням методик введення протизапальних препаратів безпосередньо до уражених нервових структур під рентген-контролем (трансфорамінальна блокада). Якщо стиснення нерва критичне –необхідно усунути це хірургічно. Колись, аби дістатися до затисненого нерва, пацієнту робили великі розрізи, це супроводжувалося крововтратою. На щастя, це все в минулому. Нині ми маємо сучасне обладнання – нейрохірургічний мікроскоп, мікроінструментарій – щоб через розрізи в півтора сантиметра дістатися місця защемлення нерва і прибрати те, що на нього тисне: наприклад, акуратно видалити кісткову тканину, яка надмірно розрослася. Якщо хребці налягли один на одного, ми їх розсовуємо і фіксуємо титановими гвинтами. Застосування мікроскопа дозволяє контролювати, щоб сусідні нерви й тканини взагалі не постраждали. І триває ця операція від 40 хвилин.
– Після таких мікрохірургічних втручань пацієнти швидко стають на ноги?
– Після стандартної мікродисектомії (видалення грижі диска) ми виписуємо пацієнтів на наступний день після операції. Якщо є потреба, хворому можуть призначити реабілітацію: прийшов із дому на процедури чи позаймався з реабілітологом (у нас для цього працює відповідне відділення) і пішов додому. Тобто постійно перебувати в лікарні навіть немає потреби.
– Хто найчастіше потерпає від нейрокомпресійного больового синдрому?
– Ті, хто веде сидячий спосіб життя. А також ті, хто перевантажує хребет важкою фізичною працею, – будівельники, селяни, які працюють вручну.
У жінок старшого віку внаслідок гормональних змін кістки стають крихкими, деформуються. І це теж одна з причин затискання нервів. Але й у таких випадках ми допомагаємо пацієнткам.
– Особливу увагу відділення приділяє лікуванню інсультів. За вашими спостереженнями, зросла кількість пацієнтів із такими патологічними станами?
– Так. І на це впливає декілька факторів, зокрема й позитивних. Наприклад, рівень життя в Україні з кожним роком стає вищим, принаймні так було до 24.02.22 року. Відповідно – люди живуть довше. А що старша людина, то більша ймовірність у неї появи інсульту.
Ще один із позитивних чинників – українці стають більш поінформованими. І наша лікарня в цьому напрямку веде дуже активну просвітницьку роботу. Тобто люди вже знають симптоми інсульту. Знають, що при появі небезпечних ознак треба негайно викликати «швидку». І якщо раніше багато хворих помирали від інсульту, то зараз їх рятують неврологи разом із нейрохірургами. Тому кількість пацієнтів у відділенні, відповідно, зростає.
– Де зазвичай виникають тромби?
– Якщо в людини порушений серцевий ритм і тривалий час він не лікований, то тромби можуть виникати навіть у самому серці. Ці згустки крові під час стискання серцевого м’яза «летять» судинами вгору – до головного мозку. І на своєму шляху можуть закупорити якусь із судин. Найгірше – коли внутрішню сонну чи середньомозкову. У таких випадках ціла півкуля головного мозку може не отримувати крові, а разом із нею – життєво необхідного кисню. Що довше не надходить кисень, то більше клітин головного мозку відмирає, а пацієнт, відповідно, втрачає здатність говорити, чути, бачити, рухатися.
– Тобто завдання нейрохірурга – якнайшвидше відновити рух кров заблокованою судиною. Яким чином Ви це робите?
– Можна застосувати тромболізис – пацієнту вводять препарат, який «розчиняє» тромб. «Золотий час» для такої процедури – не більше ніж чотири із половиною години від появи перших симптомів інсульту.
Якщо тромб надто великий для «розчинення», застосовується тромбектомія, тобто під час операції лікар витягує тромб із судини. У цьому випадку «золотим» вважається період до шести годин від появи перших ознак інсульту.
Але хочу наголосити: кожен організм індивідуальний. Буває, що в пацієнта замість закупореної судини починають подвійну роботу виконувати сусідні судини, і це сповільнює відмирання клітин мозку та збільшує шанс пацієнта на повне відновлення. А буває, людина лягла ввечері спати, а зранку прокидається – і вже паралізована. Коли в неї стався інсульт – пізно ввечері чи рано-вранці? Невідомо. А цих сім-вісім годин багато чого вирішують. У таких випадках ми спочатку обстежуємо стан судин і клітин головного мозку пацієнта (тобто робимо перфузію). А тоді вже приймаємо рішення щодо шляхів порятунку хворого.
– Якого розміру ті згустки крові?
– Під час інсульту значення має не розмір тромбу, а важливість судини, яку він перекрив. Ну, от під час нещодавньої операції я сфотографував один із тромбів (показує у мобільному телефоні, – авт.). Бачите, він лежить поруч зі шприцом і добре видно: довжиною цей згусток не більше як сантиметр, а шириною – два-три міліметри, тобто такої ж – як судина. Цей згусток повністю перекрив кровотік і через це, якби ми вчасно його не дістали, людина або померла б, або на все життя лишилася паралізованою.
– Чи всі тромби вдається діставати?
– Переважну більшість – так. Для цього використовуємо фактично безкровний метод оперування: робимо прокол у шкірі, малесенькими інструментами рухаємося по судинах (все це хірург бачить на екрані комп’ютера) і так доходимо до місця закупорки. Спеціальним інструментом витягуємо тромб. Усе – операція виконана.
– Скільки часу це займає?
– Ми відкривали артерію мінімум за сім хвилин. Але бувають випадки, що годину-півтори працюємо, однак дістати тромб технічно неможливо через анатомічні особливості судин пацієнта. Тому кожна операція триває різний час.
– А для чого в лікуванні інсульту стентування?
– Ця процедура застосовується для профілактики повторного інсульту. Тобто пацієнта, який уже мав інсульт, обстежують за певним протоколом. Якщо в судинах, які забезпечують кров’ю головний мозок, знаходять атеросклеротичну бляшку (потенційний тромб), то, аби бляшка не відірвалася і не перекрила кровопостачання, її притискають до внутрішньої стінки судини стентом – невеличкою сітчастою трубкою.
– Щоб люди якнайшвидше зверталися до лікаря, давайте нагадаємо основні ознаки інсульту.
– Найпростіше запам’ятати симптоми за абревіатурою МОЗОК: М – мовлення порушується, людина розмовляє, як п’яна; О – обличчя перекошується, виникає асиметрія між лівою і правою частинами; З – запаморочення: людина повністю або частково втрачає свідомість, О – очі: різко погіршується зір; К – кінцівки (руки, ноги) раптово слабнуть, німіють.
– Якщо хворий відчув такі симптоми, краще викликати «швидку» чи їхати своїм авто?
– Обов’язково «швидка»! Екстерні служби в нас працюють дуже оперативно. Прибувши до пацієнта, вони тут же оцінюють його стан. Залежно від того, приймають рішення, в який із медзакладів везти хворого (бо не в кожному є відповідне обладнання та фахівці). Далі один зі спеціалістів надає пацієнту невідкладну допомогу, щоб стабілізувати його стан. А інший телефонує у відповідний медзаклад, де тут же готуються операційна та хірурги. Це все дозволяє економити кожну хвилину в порятунку хворого. А кожна хвилина – це мільйони врятованих клітин головного мозку.
– Часто інсультні хворі, коли минула загроза життю, перестають приймати ліки, починають пити горілку, їсти жирне/смажене. До чого це може призвести?
– До повторних інсультів. І таких пацієнтів ми також, на жаль, маємо. Дехто потрапляє до нас навіть не по два, а більше рази. Але з кожним роком люди дедалі відповідальніше ставляться до свого здоров’я. Якщо не сам пацієнт, то його рідні стежать, аби ліки системно приймалися і обстеження регулярно проводилися.
– А чи реально запобігти інсульту?
– Стовідсоткової гарантії немає. А от суттєво зменшити ймовірність появи інсульту цілком реально. Для цього треба регулярно відвідувати свого сімейного лікаря і дослухатися до його рекомендацій. Обов’язково – робити кардіограму. Бо порушення серцевого ритму (аритмія) – одна з найпоширеніших причин утворення тромбів з подальшим інсультом. А ще – стежити за своїм артеріальним тиском, регулярно здавати аналізи крові, щоб перевіряти її схильність до утворення тромбів і рівень холестерину.
– Дякую за розмову. І хай ці поради стануть людям у нагоді.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
