Віталій Бринчук: «Наше головне завдання – підтвердження правильності встановленого діагнозу»
Керівник КП «Волинське обласне патологоанатомічне бюро» Волинської обласної ради Віталій Бринчук найбільшою своєю професійною цінністю та відповідальністю вважає той колектив, який він очолив у 2021 році.
«Патанатомічна служба в Україні – це гостродефіцитна спеціальність. Лікарів-патологоанатомів є небагато. Я впевнений, що кожного з моїх працівників варто поважати за професіоналізм, відданість своїй справі. Знаю, наскільки сильно цінуються наші лікарі за кордоном. Тому роблю все можливе, аби мої колеги почували себе комфортно на своєму робочому місці, аби зберегти та навіть примножити той колектив професіоналів, який маю честь очолювати вже понад 2 роки.
Хочу зауважити, що знаю кожного з моїх працівників досить давно, адже саме тут проходив інтернатуру, а будучи завідувачем Ківерцівського міжрайонного патологоанатомічного відділення, часто приїжджав сюди з робочих питань. Тому вважаю, що ми є справжнім колективом, який гідно пройшов і проходить зараз через усі виклики й негаразди та є маленькою професійною родиною».
Про роботу патологоанатомічного бюро та передові дослідження – у розмові із Віталієм Бринчуком.
Віталію Олексійовичу, вибір життєвого шляху на користь медицини був спонтанним чи виваженим?
У моїй родині медиків не було, хоч покійний тато був ветеринарним лікарем, інтелігентним та інтелектуальним професіоналом. Увесь Володимирський район Волині, звідки ми родом, знав, цінував та поважав мого батька. І для мене він був справжнім взірцем, Людиною з великої літери та спеціалістом у своїй справі.
Так сталося, що у 9 класі, коли потрібно було обрати свій подальший шлях – продовжувати навчатися у школі чи йти у спеціалізований заклад, – саме на останній дзвоник мій тато пішов у засвіти. І це для мене стало переломним моментом та визначило, ким я буду у житті та що я робитиму: допомагати людям, покращувати їхнє життя, змінювати на краще. До того ж залишити маму саму я не міг, бо на той час старший брат уже жив не з нами.
Отож продовжив навчання у школі та після 11 класу, успішно випробувавши свої сили при вступі одразу до трьох вищих навчальних закладів (військової академії, аграрного інституту у Львові та медінституту в Тернополі), все-таки вступив до Тернопільського національного медичного університету.
І до цього часу я жодного разу не пошкодував про свій вибір – стати лікарем. Так, щодня перед кожним лікарем, незалежно від спеціалізації, стоїть багато викликів. Проте те, що можна наочно бачити результат своєї нелегкої роботи, безумовно, надихає.
«Патанатомія» – спеціальність не для людей зі слабкими нервами, чи не так?
Певно, що так (усміхається, – авт.). Скажу відверто, ця робота допомогла мені визначити істинні людські цінності.
Цікаво, що під час навчання на 3 курсі університету був випадок, коли старшокурсник попросив мене піти замість нього на лекцію із судово-медичної експертизи. І тоді я зрозумів, що цей напрямок медицини буде мій! Хоча згодом курс трішки «змістився» – із судмедекспертизи на патанатомію. До слова, робота патологоанатома й судмедексперта – це дві різні професії.
Патанатомічна робота багатогранна, різнобарвна, здатна неабияк розвинути тебе як особистість. Так, ти повинен бути професіоналом не в одній вузькій сфері. Так, для прикладу, ендокринні хірурги оперують щитоподібну залозу, а абдомінальні – проводять оперативні втручання в черевній порожнині. А ось патанатом має знати всю патологію, починаючи від моменту зачаття людини – до моменту її смерті, тобто має знати і вміти ВСЕ!
Знаю, що ваше завдання – не тільки проводити розтини небіжчиків та, мов детективи, з’ясовувати причину смерті…
Варто розуміти, що у 80% випадків патанатомічна служба працює з матеріалами живих людей. Тому хибно вважати, що ми тут тільки розтинами займаємося. Що скоріше ми дослідимо біопсійні матеріали, які нам надсилають, і надамо відповідь лікарю, то скоріше хворий дізнається свій діагноз і почне правильне лікування.
Кожен пацієнт хоче отримати якісну медичну послугу при зверненні до лікаря. І правильно поставлений діагноз відіграє важливу роль. А патанатомія – це місце, де відбувається гістологічне дослідження всіх вишкребків, діагностичних біопсій тощо. Тобто за допомогою мікроскопа ми визначаємо, чи були підстави для оперативного втручання.
Чомусь для багатьох патанатомія асоціюється зі страшним поняттям «морг». Проте морг насправді – це місце останньої реєстрації людини, і це лишень 20% нашої роботи.
Цікаво, а які дослідження у патанатомії ВОКЛ можна вважати передовими?
Ми першими в Західній Україні після Львова ввели імуногістохімічне дослідження, розуміючи актуальність та болісність проблеми онкології та онкопатології, зокрема молочної залози. Хоч саме ця онкопатологія піддається найбільше лікуванню. І в цьому велику роль грає саме імуногістохімічне дослідження, яке дозволяє не тільки встановити, виявити, з’ясувати гістологічну класифікацію онкопатології, а й дає можливість правильно підібрати хіміотерапію.
Тож найперше завдання для патологоанатомічного бюро – це розвивати цей напрямок досліджень. Надалі пануємо зайнятися також дослідженням лімфом, адже на цей вид раку хворіють не лише дорослі, а й діти.
Яке обладнання є в наявності у бюро?
На той момент, коли я очолив бюро, матеріально-технічна база залишала бажати кращого. За час роботи було придбано гістопроцесор, обладнання для імуногістохімічного дослідження, заливочні станції, мікротоми, нові сучасні потужні мікроскопи, які дають можливість нашим працівникам встановлювати надзвичайно складні діагнози. Надалі дуже хотілося б придбати апарат для фарбування скелець, аби наші лаборанти менше контактували зі шкідливими речовинами та випарами, а для цього потрібна автоматична система.
Що найважче для Вас особисто у Вашій роботі?
Коли в наше бюро потрапляють діти… Зараз у нас є два кваліфіковані дитячі патанатоми. І це чоловіки-лікарі. Адже я розумію, наскільки емоційно боляче моїм колегам-жінкам виконувати свою роботу, коли мова йде про дітей… Хоча для кожного з нас, хто має Божу ласку стати батьками, це невимовний біль… Єдиний момент, який додає сил, – що Волинська область займає одну із найнижчих позицій у статистиці дитячої летальності.
Як змінилась робота бюро у період війни?
Як і кожен медзаклад, ми спільними зусиллями працюємо над наближенням нашої перемоги. Так, коли в обласну лікарню почали поступати поранені військовослужбовці, ми в першу чергу робили гістологічні дослідження, аби лікарі могли визначити подальший план лікування, щоб наші воїни якнайскоріше одужували. Нелегким викликом з точки зору емоційності для моїх колег і для мене є те, що до нас привозять загиблих Героїв для упорядкування тіла до поховання. Так, це боляче кожного разу. Але таким чином ми намагаємося віддати останню шану нашим загиблим.
Ми з Вами спілкуємося напередодні Дня медичного працівника. Що б хотіли побажати з нагоди свята?
Знаєте, один із наших працівників захищає батьківщину в «гарячій точці». Крім того, багато моїх однокурсників стали військовими медиками та перебувають практично на передовій. Загалом кожен із медичних працівників, незалежно від свого теперішнього місця перебування, я вважаю, є справжнім титаном медичного фронту!
Тож бажаю усім мирного неба над головою та української землі під ногами! Якомога найшвидшої Перемоги над окупантами! Та міцного здоров’я – це найбільший скарб у житті людини!
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
