В центрі уваги

Сто пісень короля баяна. Андрій Дудінський

Сто пісень короля баяна. Андрій Дудінський
Андрій Дудінський

30 жовтня святкуватиме своє 90-річчя лучанин Андрій Іванович Дудінський – вихованець Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка, неперевершений музикант, композитор та автор пісенних текстів, чудовий педагог, який на українських теренах відомий як король баяну. Численні концерти та мистецькі зустрічі у сільській глибинці та на найбільших сценах країни, понад сто творів для вокальних ансамблів та обробок народних мелодій, десяток пісенних збірок – такий ювілейний ужинок маестро.

Підкорився музиці з шестирічного віку

Під час знайомства з Андрієм Івановичем складається враження, що він як відкрита вокальна партитура з чистими та високими нотами, яка миттю оволодіває твоїм єством і підносить його. Голова маестро наче викута з чистого срібла – поважна сивина вибілила його скроні. На якусь мить мені здалося, що весь він – як зливок срібла.

Проте усмішки не сходили з вуст ювіляра. У плечах – енергія, рішучість. І очі проміняться теплом та любов’ю, а душа – піснею. Бо ж, розповідаючи про своє життя, радо «намугикав» мені з десяток мелодій. Тому я зловив себе на думці: волинянин зустрічає своє високоліття без сивини у серці.     

Фахівці визнають: Андрій Дудінський – це унікальне і дивовижне явище у сфері баянно-акордеонного мистецтва України. Віддавши понад сімдесят років свого життя концертній та педагогічній діяльності, він справив яскравий, незабутній вплив на виконавців усіх наступних поколінь, на весь хід розвитку музичної культури у нашому краї.

– Які витоки Вашого творчого шляху, Андріє Івановичу? – цікавлюся у співрозмовника.

– Я народився у селі Віцентівка Ківерцівського району, яке перейменували у 1964-му році в Завітне, –  відповідає він. –  І був п’ятою дитиною у родині, де з покоління в покоління передавалося творче обдарування, високо цінувалася пісня та музика. Батьки Іван Власович та Анастасія Трохимівна переселилися сюди з Польщі, займалися сільським господарством. Уже змалечку я вбирав у себе мелодії свого рідного співучого села. У шестирічному віці вперше взяв у руки баян старшого брата Валентина – відтоді не розлучаюся з улюбленим музичним інструментом. Самотужки вивчав нотну грамоту, підбирав на слух почуті мелодії, створював власні мотиви.

А. Дудінський у складі квартету баяністів с. Віцентівка (с. Завітне)
А. Дудінський у складі квартету баяністів с. Віцентівка (с. Завітне)

Коли рідня збиралася разом, мама часто просила сина виконати українську народну пісню «Із сиром пироги» (одну зі своїх найулюбленіших). І юний Андрійко завзято розтягував міхи баяна, заспівував наче соловейко. Аж луна йшла довкола. Пізніше, у дорослому віці, волинянин створив обробку цієї пісні, з нею виступав по усій Україні, здобуваючи призи та відзнаки. 

Вже у юності він став першим баяністом у селі. Весілля, проводи в армію, дні народження – кожна подія в окрузі завжди супроводжувалася піснею Андрія. Мав широкий репертуар на усі випадки життя: і циганочка, і вальси, і ліричні, і обрядові… «У нас артист росте!» – говорили люди.

Юнацькі роки А. Дудінського
Юнацькі роки А. Дудінського

Якось у селі розклеїли афіші: у місцевому клубі відбудеться концерт і танці. Відразу пішов поголос вулицями: «Якщо Андрій Дудінський не гратиме, ніхто не прийде ні на концерт, ні на танці». Отакої!

Пішовши на строкову службу в армію, Андрій грав та співав у військовому оркестрі. Об’їздив з концертами майже увесь Далекий Схід. Тож волинянин мав чудову можливість вдосконалювати свою майстерність гри на баяні.

 «Мені потрібен Дудінський на кожному інструменті» 

Багато років він не мав власного музичного інструменту. Коли батьки продали господарську будівлю, Андрій попросив, аби йому купили баян.

– Може, краще справимо тобі модний костюм?! – запропонувала Анастасія Трохимівна.

– Ні, мамо, сильніше за усе на світі мені хочеться грати на власному баяні, а не на казенному!

Анастасія Трохимівна віддала сину усі гроші, вилучені з продажу майна. І Андрій поїхав у Тулу (місто Російської Федерації), де купив баян відомої місцевої музичної фабрики.

– У мене тоді ніби виросли крила! – зізнався маестро.

Навчаючись у Луцьку у вечірній музичній школі, працював учителем музики у Ківерцівській середній школі (за чотирнадцять кілометрів ходив юнак на заняття – жодна негода не ставала на заваді, адже у класі на нього чекали етюди, гами, «Полонез Огінського», «Волинський вальс», «Ой у полі два дубки», «Із сиром пироги»).

– Що визначило Вашу подальшу творчу долю? – в черговий раз звертаюся до Андрія Івановича.    

– Мене помітили викладачі Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка, – продовжує він свою розповідь. – Вони приїжджали на Волинь і після прослуховування запропонували мені вступити до цього вищого музичного навчального закладу. І я скористався цією можливістю. Тут навчався по класу баяна у професора В’ячеслава Воєводіна – народного артиста, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України.

Під час роботи в Луцькому педагогічному училищі

Під час роботи в Луцькому педагогічному училищі

Багато років свого життя присвятив Андрій Іванович викладацькій роботі у Луцьку – у культурно-освітньому та педагогічному училищах, а також виступам у ролі керівника та концертмейстера вокальних та хореографічних ансамблів художньої самодіяльності Волині. До речі, чимало вихованців педагога пішли його слідами, обравши музику своєю професією. 

Cтавши справжнім королем баяна, Андрій Іванович був нарозхват. Люди завжди йшли «на Дудінського» як на велике свято. Публіка слухала свого кумира і не вірила, що можна грати і співати з такою віртуозною технічною вправністю.

Якось після закінчення концерту у Ялті, на якому блискуче відіграв маестро, керівник кримського ансамблю «Калинка» сказав своїм артистам: «Такої музики я ще не чув в Україні. Нам потрібен Дудінський на кожному інструменті».

– Коли я був керівником ансамблю танцю Луцького районного Будинку культури, то цей колектив став лауреатом республіканського конкурсу, – пригадав ювіляр. – Писав музику як до віршів місцевих поетів, так і до всесвітньо відомих творів Сергія Єсеніна, Костянтина Симонова.

Хочеться підкреслити: у своїй музиці композитор піднявся до такої самої висоти натхненної творчості, що й ці поети у своїх віршах. І власні поезії він поклав на музику – «Ожина в саду», «Рідний край», «Вишенька», «Я шукаю тебе», «До тебе прийду», «Иду до березы» тощо. Вони відображають органічне злиття поета-лірика з композитором-ліриком, тому їх неможливо уявити окремо. І просто неможливо визначити, що талановитіше – віршовані слова чи музика маестро, яка наділена божою силою ангела. Бо ж його душа – це музика і любов і більше нічого.

Пісенники Андрія Івановича «Грай, мій баян», «Прийди, кохання», «Волинський вальс», «Живу надією», «Колядки та щедрівки» (перша в Україні обробка для баяна) стали цінним надбанням нашої культури. Пісні композитора вирвалися за межі часу – їх виконують артисти державного академічного Волинського народного хору, колективи художньої самодіяльності  нашої області та інших регіонів України, студенти музичних освітніх закладів. «Такі твори особливо потрібні тепер, коли настав час відродження нашої національної культури», – стверджує член спілки композиторів України Віктор Герасимчук.

Андрій Іванович нагороджений орденами та медалями, відзначений Почесною грамотою Міністерства культури УРСР та республіканського комітету профспілки працівників культури, подякою голови Волинської обласної ради. Волинське телебачення у 2007-му році створило творчий портрет Андрія Дудінського під рубрикою «Роки і долі». Ця передача, як писав наш земляк В.Нарусевич, дала надію на те, що «… ще не вмерла Україна: вона процвітає у душах людей і освітлює майбутнє».  

Золоті оплески Волині – ювіляру!   

Маестро, перервавши свою розповідь, став перебирати кнопки свого баяна – полилася мелодія пісні «Ожина в саду» (слова та музика Андрія Дудінського):

Ота дівчина мила,

Мені наворожила,

Причарувала душу,

У сад ходити мушу…

І я на собі відчув, що Андрій Іванович знову опинився у своїй стихії – вмить перетворився на короля баяну і повелителя почуттів! Його голос заворожував і приносив насолоду.

– У мене є мрія! – сказав митець. – Хочу здійснити концертний тур по містах і селах Волині, а авторський концерт провести у Палаці культури Луцька. Не можу собі дозволити зупинитися у творчості – маю сили й бажання йти вперед. Перефразовуючи слова геніального композитора Фредеріка Шопена, скажу так: якщо ти хоч один раз зрадиш свого друга – баяна, він тобі вже не пробачить…

Браво, Андріє Івановичу! Це гідна відповідь Короля. Бажаємо успіхів у цьому проекті! Вам, ювіляру, – золоті оплески Волині. Дякуємо і вклоняємося Вам до землі. За щедрість і теплоту душі, за великий талант, за любов до життя!

Василь Недільський.  

 

Розмова з журналістом Василем Недільським. Жовтень, 2020

Розмова з журналістом Василем Недільським. Жовтень, 2020

А. Дудінський з племінниками

А. Дудінський з племінниками

Авторський концерт в Луцькому педагогічному коледжі. Травень, 2013 рік.

Авторський концерт в Луцькому педагогічному коледжі. Травень, 2013 рік.

А. Дудінський з Аллою Кудлай

А. Дудінський з Аллою Кудлай

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: день народження, музика
В тему

Останні матеріали