В центрі уваги

Хотимчук Павло: «Мрію про таку Підгайцівську громаду, щоб нам заздрили навіть лучани»

Хотимчук Павло: «Мрію про таку Підгайцівську громаду, щоб нам заздрили навіть лучани»

Він ніколи не був у політиці. І ніколи не просив подачок від влади. Бо в роботі покладався лише на себе та підтримку рідних. Утім чиновницька глухота й байдужість можновладців до проблем селян дістали настільки, що Павло Хотимчук вирішив: час діяти! І не тільки на словах – у конкретних рішеннях. А перший крок до таких змін – стати депутатом Підгайцівської ОТГ, щоб разом із громадою справді змінювати життя.

– Павле Євгеновичу, у політиці Ви людина нова. Тож перш ніж за Вас голосувати, людям цікаво дізнатися, хто Ви та звідки.

– Я народився в Луцьку 1987 року. Тато – Євген Хотимчук, письменник, заслужений журналіст України. Мама – Ніна Хотимчук, архітектор і дуже хороша людина. Оскільки зростав я з двома старшими братами, то з дитинства навчився тримати удар (сміється), і це дуже допомагає мені в житті.

– Де здобували освіту?

– Навчався у 21-й гімназії. Дуже любив історію. Захоплювався Вінстоном Черчиллем, зокрема його вмінням ніколи не здаватися і навіть після болючих падінь підійматися та йти до мети.

Коли постало питання з вибором професії, вагався, який напрям обрати: історію чи журналістику (бо тоді мої тато, брат Володя і брат Тарас уже видавали газети). І коли сьогодні мене запитують, чому обрав другий варіант, люблю жартувати: «…Бо всіх дітей із народження замотували в пелюшки, а мене – у газету». Тому все-таки вибрав журналістику. Вступив до Львівського національного університету.

– Із якого віку Ви теж долучилися до творення друкованого слова?

– Із 18 років, коли навчався на третьому курсі Львівського національного університету імені Франка. Починав із того, що допомагав середньому братові Тарасу робити його тижневик «Твій вибір». А 2008-го, коли став четвертокурсником, я започаткував свою газету – «Ти і я, і вся сім’я». Спочатку вона була молодіжною. Але з часом набула родинного спрямування і до тепер, тобто ось уже 12 років, має свого читача по всій Україні.

– Ви рахували, скільки кілометрів «намотали» за всі 12 років передплатних кампаній.

– Та можна й зараз порахувати (бере калькулятора). Щоб домовитися про піврічну передплату, треба проїхати в середньому шість тисяч кілометрів, множимо на два і 12-ть, виходить 144 тисячі кілометрів.

– Тобто вже можна було б майже чотири рази об’їхати планету за лінією екватора!

– Виходить, що так. Але це, повірте, другорядне. Головне – впродовж років лишатися цікавим для читача і водночас відрізнятися від конкурентів: щоб людина, коли підійшла до розкладки, вибрала саме твою газету. І от зараз у мене шість друкованих видань, але всі вони не схожі навіть одна на одну.

– У чому секрет такого попиту?

– Перш ніж робити продукцію, треба відчувати, чого хочуть люди. Розпитувати в поштарів, читачів, продавців преси. Експериментувати з темами і їх подачею. От, наприклад, я першим на друкованому ринку Волині зробив нестандартний формат газети – невеликі аркуші квадратної форми (щоб було зручно тримати в руках, коли читаєш).

Газету «БУВАЛЬЩИНА. І сміх, і гріх, і гарне чтиво для усіх» придумав, бо на собі відчув, що люди втомилися від щоденної негативної інформації, яка «грузить» і вдома, і на роботі. Дай, думаю, зроблю щось таке, яке, прийшовши додому, розгорнув і відпочиваєш душею.

Зробив, поставив невеличку ціну, пустив у люди – і нинішній тираж видання 40 тисяч примірників. Причому запустив я цей проєкт рік тому, коли загалом в Україні газети масово закривали.

– А дитячий журнал «Бедрик» – це ж теж Ваш проєкт?

– О! (Сміється) З ним також була цікава історія. Прийшов я до тата (із братами та батьком ми завжди радимося в цих питаннях). Прийшов і кажу: «Тату, хочу робити дитячий журнал». – «Молодець. А як називатиметься?» – запитує (а настрій в нього, бачу, не дуже). «Бедрик», – кажу (так називався продуктовий магазин, куди я бігав у школі на перерві). Тато як почув: «Ти що! Ніхто такого слова не знає! Щось людське придумай!». Я почув. Усе одно зареєстрував журнал «Бедрик». Через місяць приходжу до батька: так і так, розповідаю. А він: «О! Класна назва! І добра, й легко вимовляється». Так що таке…

– Ви самі генеруєте ідеї чи хтось допомагає?

– Помічник, муза, цензор, бізнес-партнер, критик і часом директор – це все моя дружина Оксана. Вона робить три видання, ще два – курує. Як тільки в мене з’являється якась ідея, я озвучую дружині, вона записує, разом обговорюємо, нерідко – дискутуємо. Бо дружина за знаком зодіаку Лев і любить, щоб усе було по її (усміхається). І так народжуються наші ідеї.

– Водночас Ваша дружина ще й займається науковою роботою?

– Так, вона викладає в Інституті філології та журналістики ВНУ імені Лесі Українки. Пише вірші та вже видала дві збірки авторських поезій. Віднедавна зацікавилася фотосправою (і це в неї класно виходить). Ну і, крім того, вона чудова мама двох наших дітей.

– Ого! А коли ви це все встигаєте?

– Ну… (Сміється). Наш робочий день починається, щойно ми прокидаємося, і закінчується, коли засинаємо. Бо можемо снідати й обговорювати якісь питання, їхати на відпочинок і ділитися своїми ідеями. Так, до речі, вийшло з рішенням піти в політику: ми з дітьми прямували на Шацькі озера й дорогою про це балакали з дружиною. Так само дорогою виникла ідея з газетою «Гарна звістка».

– Одне слово, ви все робите разом.

– Разом, але втілення ідей в нас дещо поділене за напрямами. Бо дружина – дуже творча натура, а я – більше прагматик, менеджер, бізнесмен.  До речі, діти теж поділилися. Син, якому сім років, весь у маму: він малює, читає, любить фантазувати, має дуже вразливу душу. А от донька, якій уже п’ять, – це повністю моя копія: енергійна, дуже любить спорт, хоче стати фітнес-тренером або відкрити свій магазин.

– На яких цінностях ви з дружиною виховуєте дітей?

– Просто допомагаємо дітям розвиватися в напрямку, який їм подобається. Синові, наприклад, дуже цікаво пізнавати світ тварин і людей. Тому я розповідаю йому і про зорі, і про океан, і про те, чому Росія напала на Україну. Якось у пансіонаті повз нас проходять люди і спілкуються російською.

«Тату, а це наші вороги?» – запитує. «Ні, – кажу, – то українці». «А чому вони не спілкуються рідною мовою?» Довелося розповідати, що таке Радянський Союз і навіщо він проводив русифікацію.

– Слухаю Вас: хороша сім’я, улюблена справа, прибутковий бізнес. А що спонукало спробувати себе в політиці?

– Чесно кажучи, багато років був апатичним до політики. А що дуже не люблю публічності, то думки самому стати депутатом узагалі ніколи не виникало. Але все змінилося, коли в селі, де живу, «забуксувалося» питання з ремонтом дороги. Доки була сільська рада, ми гарно все вирішували, влада і громада була єдиним цілим. Та як тільки село ввійшло до складу ОТГ, про ремонт дороги нова влада вже й не згадує.

Це мене, звісно, обурило. Я став глибше вивчати проблеми, що з’явилися в результаті адміністративної реформи. І коли побачив реальну картину, зрозумів: якщо в селі не буде ініціативних людей, які йтимуть і добиватимуться, толку ми не матимемо.

– Отже, куди Ви балотуєтеся і від якої політичної сили?

– Я довго вагався, яку партію обрати. Політики, які вже були при владі, фактично нічого не змінили. Бо всі вони – маріонетки в руках якогось олігарха і просто виконують його вказівки. Тому я вирішив обрати нову політичну силу – «Слуга Народу».

Так, багато моїх друзів та рідних скривилися, почувши про мій вибір. Та й в мене самого багато запитань до цієї партії (і багато чого не подобається!). Але принаймні це нова сила, основу якої складає молодь. Під час передвиборчої кампанії я переконався: у нас, на Волині, команда «Слуги Народу» зібрала справді порядних людей, які є професіоналами у своїх галузях. Тому якщо люди Підгайцівської ОТГ, куди балотуюся в депутати, довірять мені представляти їхні інтереси в раді, я докладу максимум зусиль, аби виправдати їхню довіру.

– Чи маєте бачення того, що саме необхідно змінювати в селах цієї об’єднаної громади?

– Насправді прості, але геніальні речі мені підказують самі люди. От я їжджу своїм виборчим округом (села Лище, Крупа, Підгайці, Воротнів) та чую різні побутові проблеми.

У Крупі закрили медпункт, людям за уколом треба їздити в Підгайці, а маршрутка курсує один чи два рази на день. І як, скажіть, лікуватися бабусі з Крупи, якій приписали щодня впродовж місяця робити укол? Невже не легше на годину-другу відправити в село медсестру, яка б за графіком зробила маніпуляції всім, хто того потребує в Крупі?

Колись при церкві була така людина, яка обкошувала кладовище, доглядала за ним. Чому б не виділити кошти й не знайти на кілька сіл одного-два чоловіки, які цим би займалися. Думаю, суми будуть не великі, а от результат – щодня.

У Підгайцях є дитячий майданчик, але нема двох банок фарби, щоб його оновити. У Крупі бруківка на тротуарах геть заросла травою і всім байдуже. Чому, скажіть, не можна виділити гроші, купити спеціальну «хімію» за сто гривень, обробити нею бур’яни й ходити нормальним тротуаром?

А спалювання сміття – це взагалі проблема, яка турбує абсолютно всіх жителів! І, до речі, як її розв’язати, підказала теж жителька ОТГ. Вона пропонує викопати яму чи виділити біля села якийсь яр, котрий не використовує громада, до нього звозити все листя та городнє бадилля, а коли відходи перегниють, з ями можна буде брати компост. Ну, чим, скажіть, не вихід?

– Як-то кажуть: усе геніальне – це просто.

– Так. Єдина проблема – у селах не вистачає депутата, який би чув людей, бачив їхні проблеми і бодай один раз на місяць під час сесії вимагав конкретних дій задля розв’язання найбільш болючих для села питань.

Бо хтось б’є себе в груди, розповідає, як швидко він приведе нас у Європу. А я дію по-іншому: не обіцяю золоті гори, але змінюю життя маленькими, але справді потрібними справами. Тобто крок за кроком – до великої мети: до чистих комфортних заквітчаних сіл, жителям яких будуть заздрити навіть лучани.

– Що ж, хай Вам щастить!

 

БЛІЦ-запитання

Знак зодіаку

Рак

Улюблена страва

Вареники з картоплею

Найяскравіша подія в житті

Народження дітей

Фільм-фаворит

«Операція «И»

Найкраще готую…

…шашличок і домашню наливку

Чи вірите у справжню дружбу?

Так.

Оптимальний відпочинок для мене…

…спорт і стрижка газону

Звичка, якої хотів би позбутися

Дуже люблю поїсти

Чого не пробачаєте

Зради

Хороший керівник – це людина, яка завжди…

…знайде вихід із ситуації

Схарактеризуйте себе трьома словами

Веселий, енергійний, багатоідейний

Що цінуєте в людях?

Щирість, доброту, оптимізм

У що більше вірите: у долю чи власну працю

У долю

Неодмінна складова успіху

Вірити в Бога

Життєве правило

«Яким би болючим не було падіння – підіймайся і йди вперед»

Найзаповітніша мрія

Щоб рідні були здоровими, а в Україну повернувся мир

Оксана БУБЕНЩИКОВА

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: вибори, Інтерв'ю, Волинь
В тему