Уродженка маленького села Калинівка, що на Маневиччині, з такою теплотою розповідає про рідну «глибинку», що одразу стає зрозумілим – Оксана Бугайчук по-справжньому любить свою малу батьківщину.
При згадуванні Маневицького району у більшості людей виникають асоціації, на кшталт, грибний та ягідний край. А віднедавна Маневиччина стала відома завдяки великим покладам бурштину, та, на жаль, незаконному добутку цих коштовних корисних копалин.
Пов’язує своє дитинство зі збиранням ягід та грибів і Оксана Володимирівна. «Якщо ти хотів на літніх канікулах купити собі давно омріяну річ в школу, а не ту, що запланували батьки, виходячи з можливостей сімейного бюджету, потрібно було добряче попрацювати»,- пригадує юні роки.
Наразі Оксана Бугайчук балотується в депутати Волинської обласної ради від політичної партії «ЗА МАЙБУТНЄ» територіального виборчого округу №3, до складу якого входять: Боратинська сільська громада, Ківерцівська міська громада, Колківська селищна громада, Олицька селищна громада, Підгайцівська сільська громада, Цуманська селищна громада.
А також у депутати Луцької районної ради від політичної партії «ЗА МАЙБУТНЄ» територіального виборчого округу №3, до складу якого входять: Торчинська селищна громада, Олицька селищна громада, Цуманська селищна громада,Боратинська сільська громада, Підгайцівська сільська громада.
Про свій життєвий шлях та здобутий досвід, який вона планує використати на благо громад свого виборчого округу – у подальшій відвертій розмові.
Оксано, то Вашими першими заробітками було збирання лісових багатств Волині?
Саме так, ягідка до ягідки, літра до літри. Це була клопітка робота, яка потребувала зосередженості та витривалості. Але саме тоді, у дитинстві, я зрозуміла, що, аби досягти своєї мети, потрібно довго старанно працювати.
А десь у 8 класі в мене з’явився новий вид заробітку, про який тільки починали говорити. Маю на увазі продаж вживаних речей з Європи. Мій товариш з Ківерців, що був на два роки старший за мене, запропонував спробувати. Не повірите, але «гуманітарний» бізнес згодом став сімейним: ним певний час займалися мої батьки.
Що купили за свої перші гроші? Щось суттєве?
Окрім купівлі одягу та якогось шкільного приладдя, я відкладала гроші на свій перший комп’ютер. Знаєте, коли я після Рудниківської середньої школи вступила до Луцька, у 9-те училище, ми, діти з села, навіть не вміли під час уроків інформатики вмикати ті комп’ютери. А міські мої однолітки майже усі дома мали це «чудо техніки».
Проте на час закінчення училища ми, за результатами навчання, вийшли вперед. Знаєте, сільські діти, коли потрапляють до міста, точно знають, що їм ніхто нічого не подарує. Що можливості, навіть технічні, у них обмежені. І якщо вже поставив собі мету, то йди до неї до кінця.
Маючи так «бізнесову» жилку, Ви, певно, мріяли про кар’єру економіста чи бухгалтера?
А ось і ні. Про те, що я стану економістом, мріяли мої батьки. А я із 2 класу заявила на весь Маневицький район, що хочу стати міліціонером. Тому у школі вчила саме ті предмети, які вважали основними для вступу. Не сильно «жалувала» математику, а ось історією та правом захоплювалася. Намагалася вивчати їх додатково.
Отакої! Така у Вас цілеспрямованість вже з дитячих років! Звідки таке оригінальне бажання?
Певно, навіяне воно було серіалами - детективами. Я захоплювалася Анастасією Каменською з однойменного серіалу. Для мене вона була не просто привабливою жінкою, мов з іншого світу, а й справжнім професіоналом своєї справи. Я так хотіла бути схожою на неї! Так само професійно допомагати людям, що потрапили у біду.
Коли батьки почули про те, який я життєвий шлях собі обрала, вони були шоковані. Але після моєї заяви, мовляв, не пустите в міліціонери, піду в армію, змирились. Тим паче, що знайшли лист, в якому командир однієї з військових частин запрошував мене, юнку, на військову службу.
Цікаво, що я намагалась поступити в Академію внутрішніх справ в Івано-Франківську. Але…
Не вдалося здати екзамени?
Та ні. Навпаки, всі екзамени здала «на відмінно». На жаль, корупція в освіті на той час процвітала. І я, молода і принципова, вперше зіткнулася з нею під час вступу. Сказати, що мене це засмутило, це нічого не сказати. Це, напевно, стало для мене найбільшим розчаруванням у житті. Проте зараз ні про що не жалкую.
Де ж тоді Ви здобували вищу освіту?
В «Європейському університеті», на економічному факультеті. Одночасно з навчанням працювала на державному підприємстві «Спецсервіс», створеному при Міністерстві внутрішніх справ. Ми займались спродажем конфіскованого майна. Починала свою роботу з посади секретаря, потім стала менеджером, головним бухгалтером, фінансовим директором та директором.
То дитяча мрія стати працівником міліції так і не збулась?
Ні, я встигла пропрацювати. Проте недовго. Якщо чесно, дуже швидко розчарувалась. Хоча, думаю, це через те, що моє уявлення про міліцію базувалось виключно на романтизмі серіалів, що не зовсім зіставлялось з реальною роботою правоохоронних органів.
Як надалі складалося Ваше життя?
Другою моєю роботою стало будівництво заправок WOG в якості фахівця будівельних матеріалів та обладнання в компанії «Континіум». Можу сказати, що це ще один мій неоцінений досвід.
А потім життя звело мене із Ігорем Лехом, який запропонував роботу, пов’язану з обліком запчастин до сільгосптехніки, у себе в компанії.
Чим Вам запам’яталася роботу в компанії Palche?
В першу чергу тим, що Ігор Богданович, маючи, звісно, як керівник, власну думку, давав своїм працівникам повну свободу дій та прислухався до міркувань підлеглих. Особисто я з перших днів роботи, запропонувавши програмне забезпечення електронного документообігу та облік програмного забезпечення в 1С, не стикнулась з непорозумінням, а навпаки, усі мої починання, ідеї та бажання змінити до кращого сприймали, як то кажуть, на ура». У цій компанії я пропрацювала 10років.
Певно, увесь попередній досвід став в нагоді Вам, як нинішньому директору комунального підприємства «Санаторій матері і дитини «Пролісок»?
Так, зважаючи на досвід, здобутий у попередніх колективах, зрозуміла, що люди на роботі мало чим різняться. Кожен хоче гідну зарплату та комфортні умови праці.
Так, не все у «Проліску» ще зроблено. Але разом із колективом ми намагаємося постійно вдосконалюватись. Як керівник, я розумію і доношу це розуміння до своїх співробітників, що кожну проблему можна вирішити. Головне, щоб директор чув колектив, а колектив, в свою чергу, - директора.
Для прикладу, під час розмови з адміністратором із 20-річним стажем у санаторії, в перші дні мого директорства почула у відповідь на питання «А чи любите Ви свою роботу?» категоричне «Ні!». Мене це здивувало, адже я завжди ходила на роботу, якою захоплювалась. Тож вирішила зробити все, щоб мої працівники любили те, чим вони займались. І мені це вдалося! Тепер мій адміністратор, якому, як з’ясувалось, просто-на-просто потрібно було відпочити, приходить у «Пролісок» навіть під час відпустки. Це дорогого вартує!
А що нового вдалося зробити за півтора року роботи в «Проліску»?
Першочерговим завданням стало дослідження та аналіз економічної ситуації в закладі. За даними звітів про фінансовий та технічний стан підприємства було створено новий стратегічний план розвитку, який активізував діяльність із реалізації послуг оздоровлення, діджиталізацію даних та повне оновлення застарілого обладнання і систем водо- й теплопостачання. Адже до цього в час розвитку цифрових технологій бухгалтерський облік підприємства вівся у «зошиті». Мали місце постійні технічні несправності труб та опалення, що призводило до низького попиту на путівки «Проліску». Однак запровадивши сучасні програмні продукти, ми підвищили продуктивність праці та полегшили роботу працівників з обліку та продажу послуг.
Зауважу, головне в нашій роботі – отримання прибутку та надання якісних послуг оздоровлення. Також в пріоритеті – гідна оплата праці. Враховуючи географічну специфіку регіону, дуже хочу, щоб спеціалісти мали достойну заробітну плату в себе на Батьківщині, а не були змушені «шукати кращої долі» за кордоном.
Ви дуже смілива жінка! Так кардинально змінювати життя не кожен наважується!
Просто я впевнена, що потрібно свої сили пробувати у різних сферах. Якщо людина довго засиджується на одному місті, вона деградує. Будь-які зміни до кращого.
Чи є якісь принципи, що Ви сповідуєте в якості директора оздоровчого санаторію?
Коли людина приїжджає до нас, вона, в першу чергу, має відчувати себе як вдома. По-друге, бути ситою, по-третє, отримати якісні медичні послуги.
Щодо якісних послуг, то, розуміючи, що шалений ритм життя виснажує людей морально, ми робимо усе, аби наші гості відпочили по-максимуму. А серед основного нашого профілю - оздоровлення органів травлення, дихання, опорно-рухового апарату, нервової системи.
А як бережеться від морального виснаження сама Оксана Бугайчук?
Я дуже люблю рибалити! Годинами би сиділа, вдивляючись у поплавок з пір’їнкою. Мені не потрібні ні новомодні рибацькі пристрої, ні навіть сама риба. Просто щоб вона час від часу покльовувала (посміхається – авт.) . А ще я сідаю в машину та можу годинами їхати без визначеного напрямку, уважно слідкуючи за дорогою, та водночас слухаючи музику і поринаючи у власні думки.
Але при цьому я невиправна непосида. Так, коли під час карантину «Пролісок» був закритий для відвідувачів, я примусила чоловіка придбати дачу. Тепер шалений графік відновився, то, певно, на дачі буде рости гарненький газон, а не овочі - фрукти, як планувалося.
Ваш чоловік завжди виконує Ваші бажання?
Так, бо каже, що любив мене змалечку і буде любити усе життя (посміхається – авт.) . Насправді ми з ним з одного села. І він часто згадує моменти з мого дитинства, юності, на кшталт, як я рибалила на місцевому ставку, в чому була одягнута на 1 вересня тощо. Почали зустрічатись, коли мені було 14 років. І після 7 років юнацьких залицянь Володимир зробив мені пропозицію. І дай Боже, 15 років живемо у злагоді. У нас підростає чудовий син .
Можете поділитися сектором сімейного щастя? Адже далеко не кожне подружжя зараз живе стільки років разом. На жаль, статистика розлучень в Україні наштовхує на сумні роздуми.
Наш секрет в тому, що мій чоловік мене береже і дає можливість не робити того, що я не люблю. А ще підтримує у всіх моїх починаннях. Тобто, якщо я не люблю готувати, Володимир залюбки готує їжу для всієї сім’ї.
Коронна страва Вашого чоловіка, яку Ви полюбляєте?
Смажена картопля! Він готує її надзвичайно. Ніде я не коштувала такої картоплі, як вдома, приготовану Володимиром. Можу їсти її зранку, в обід та ввечері. А ще чоловік і чебуреків наліпить, і пирогів напече, і голубців натушкує, і качку запече. І все так смачно, пальчики оближеш!
Ви багато чого досягли у житті. Чому йдете зараз у політику? Щоб хотіли змінити у своєму виборчому окрузі №3?
Знаєте, проблеми громад майже однакові у кожному районі, кожному окрузі. Дороги, дитячі садки, школи, зайнятість дітей, безробіття, медицина тощо.
Я сама виросла у маленькому селі, де людей зараз живе близько 150-т. Мені близькі проблеми моїх працівниць, які приїжджають у «Пролісок» також з невеликих населених пунктів, таких, як для прикладу, Грем'яче Ківерцівського району. Неодноразово чую, як вони бідкаються через аварійну школу, в якій вчаться їхні діти. Приміщення школи побудоване у 1932-му році, стіни осипаються, дах постійно латають, туалет знаходиться на вулиці, у закладі немає спортивної і актової зали, кабінетів фізики і хімії. Ну, куди це годиться? Через аварійність приміщення сто сімдесят учнів можуть залишитись взагалі без школи.
Минулого року за 270 тисяч гривень на будівництво нової школи виготовили проектно-кошторисну документацію. На умовах спів фінансування сільська рада виділили 100 тисяч гривень із бюджету, решта грошей - з районного бюджету. Тепер потрібно не затягувати із будівництвом. За моїми підрахунками, не потрібні мільйони на цю сільську школу. Зробити якісно, але без зайвих витрат.
Так само і щодо лікування. Мешканці сіл скаржаться, що не можуть зробити елементарне УЗД, вирвати або пролікувати зуби. Це елементарні лікувальні послуги, які повсякчас недоступні для жителів сільської місцевості.
А дороги? Це у великих селах вирішують, яку бруківку покласти. А в маленьких просять хоча б щось зробити, щоб дороги не нагадували лісові стежини. Так, кілька років тому я особисто зверталася до Ігоря Леха та Михайла Імберовського, депутатів Волинської облради, та нардепа Вячеслава Рубльова, аби у моєму рідному селі Калинівка зробили дороги, які в нас були посипані піском, і лише на центральній облаштували укладку з каменю. Так само вдалося домовитись про виділення коштів на освітлення села. Але грошей вистачило, аби вуличне освітлення з’явилося на кількох вулицях, інша частина села – й надалі у темряві.
Чомусь на такі маленькі села ніхто не дивиться, ними не цікавляться, вважаючи їх безперспективними. А там живуть люди, зі своїми радостями та проблемами, діти та пенсіонери, які заслуговують на те, щоб на них звернули увагу.
Я не кажу, що потрібно робити все, скрізь і відразу. Але є села, проблеми які потребують негайного вирішення, а є такі, до яких кошти можна направити через певний час.
А як Ви, як депутат Волинської облради, плануєте визначати такі населенні пункти, що гостро потребують фінансування?
Все просто: я не буду «диванним» або «кабінетним» депутатом. В кабінеті ти нічого не побачиш. І адекватно не сприймеш інформацію про проблеми того чи іншого населеного пункту, донесену через третіх осіб, адже вона може бути дещо викривленою. Лише їздити по селам, вивчати на власні очі потреби кожного населеного пункту, маленького чи великого.
А що порадите виборцям, які зараз, у період виборчої кампанії, вагаються при виборі представника своєї громади, або просто розчаровані, та не планують йти голосувати?
Не можна бути неактивними, якщо ти хочеш якісних змін. А щодо того, кого обирати, то можу порадити діяти, як ніби ти береш когось на роботу. Відтак слухаєш, що про цього кандидата говорять люди, ознайомлюєшся з рекомендаціями, дізнаєшся, а що ця людина зробила ще до виборів. Кращої рекомендації, як «одна баба сказала», на мій погляд, не існує. І на основі цього можна зробити для себе висновок.
І ще дуже важливий момент: обирайте свого депутата, який є місцевим. Чужинці, що народилися деінде, родини яких тут не живуть, не зацікавлені в розвиткові вашого населеного пункту. Не приймайте за «чисту монету» пусті обіцянки чи гарні слова, які насправді нічого не варті.
Особисто я завжди відповідаю за те, що пообіцяла, відповідаю за свої слова. Дехто вважає це моїм недоліком, мовляв, я прямо говорю, що цього зробити не в силах, а значить, навіть давати надію і будь-які обіцянки не буду. Я не популіст, а реаліст.
Ви стали членом команди «За майбутнє». Які принципи цієї політичної сили Вам близькі?
У партії «За майбутнє» переконані, що працювати над розвитком громад повинні люди на місцях, які не з чуток знають проблеми своїх населених пунктів: освітяни, лікарі, підприємці, аграрії тощо.
Мені імпонує ідеологія партії – будувати Україну від громад до центру: від села і селища, від міста і містечка – до столиці, до єдиної цілісної, суверенної України. Я приєдналася до цієї команди справжніх фахівців і професіоналів, освічених, компетентних і порядних людей, бо переконана: «За майбутнє» - за майбутнє наших дітей!
Тут не обирають за принципом кумівства й родинних зв’язків, а приймають до своїх лав справжніх фахівців, які вміють і хочуть працювати, вкладати енергію, знання, досвід у розвиток рідного краю і України, яких поважають, до кого дослухаються, професіоналів, яких не треба вчити з нуля.
І я вірю, що ці люди, і я в тому числі, які мають досвід і наснагу до праці, збудують майбутнє України.
Ангеліна Роднянська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
