В центрі уваги

Віктор Барчук: «Я хочу почути кожну людину і бути представником кожного зі своїх виборців!»

Віктор Барчук: «Я хочу почути кожну людину і бути представником кожного зі своїх виборців!»

Нерідко доля підкидає нам різноманітні сюрпризи, примушуючи докорінно змінити обраний шлях, навіть почати життя з «чистого аркуша». Когось лякають будь-які життєві переміни, а хтось вміє швидко приймати рішення, використовуючи в правильному руслі якісь життєві перепони.

До людей, які ніколи не опускають рук перед долею та життєвими складностями, знаходячи вихід із найнезвичайнішої ситуації, належить і лучанин Віктор Барчук.

З уроків батьківського виховання, а Віктор походить з простої родини робітників, де мама все життя пропрацювала на підшипниковому заводі, а тато – на ЛУАЗі, чоловік зумів взяти найцінніше:  все неодмінно буде добре, якщо докласти до цього максимум зусиль та не боятись працювати. 

А ще – не нарікати на долю чи владу, не чекати змін на краще, а самому брати активну участь у цих змінах.

Саме тому Віктор Барчук наразі балотується до ради Підгайцівської ОТГ від політичної партії «ЗА МАЙБУТНЄ», аби представляти інтереси громад села Липини та села Струмівка.

– Вікторе, розкажіть більше про себе. Пригадаймо шкільні роки. Які предмети подобались найбільше?

– У перший клас я пішов у Луцьку загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів № 20. Проте, коли у рідному мікрорайоні тодішнього ЛПЗ добудували школу № 24, перейшов до неї. І випускний мій відбувся саме у новій школі.

Під час шкільного навчання домашнього завдання з предметів математичного спрямування я практично не робив – усе хватав на «льоту». Полюбляв розв’язувати різні завдання, спрямовані на логіку. А найулюбленішими предметами були праця та інформатика. Тоді у школі ми освоювали перші комп’ютери, якими тільки почали облаштовувати навчальні заклади. Захоплювався програмуванням.

Навіть залишався з товаришем після уроків, аби мати змогу більше часу посидіти за комп’ютером. Це зараз у кожній родині є комп’ютер, доволі часто  і не один. А під час мого шкільного навчання мало хто міг собі дозволити мати його вдома. Та моє  прагнення програмувати було настільки сильне, що я знайшов переконання для вчителя інформатики, щоб він дозволяв займатися в позаурочні години.

Згодом так склалася доля, що своє захоплення інформатикою міг реалізовувати на професійному рівні, під час роботи на тодішньому ЛПЗ, на посаді інженера ІІ категорії. Діяльність на такому потужному підприємстві навчила мене не боятись брати на себе відповідальність, розв’язувати завдання різного ступеня складності чітко і в зазначений строк, бути дисциплінованим.

– Тобто Ви почали працювати одразу після школи на дійсно потужному підприємстві?

– Мама домовилась, щоб я міг займатись після пар на обчислювальному центрі заводу, а начальник через 2 місяці запропонував мені посаду спочатку оператора, а потім – інженера.

На той час закінчив курси Microsoft у Києві, підтвердженням чого є наявність відповідних сертифікатів. Одночасно навчався на математичному факультеті СНУ імені Лесі Українки, перевівшись зі стаціонару на заочну форму навчання, аби мати можливість здобувати теоретичні знання водночас із отриманням необхідної практики. Проте через різні життєві обставини перервав навчання у Луцьку, тож вищу освіту здобув вже в Волинському інституті економіки та менеджменту (ВІЕМ), вступивши на факультет «Економіка підприємства».

Пропрацювавши понад три роки на ЛПЗ, довелося піти з роботи. Про обставини цього кроку не дуже хочу згадувати, але зазначу, що тоді отримав перший, далеко не найприємніший життєвий урок, пов’язаний зі зрадою близької мені людини, – мого, на той час, друга.

– Що навчив Вас цей життєвий урок?

– Знаєте, сповідуючи християнські цінності у своєму житті, я простив цій людині. А ще – зрозумів, що усе, що не робиться, робиться до кращого. Тому почав шукати свій шлях, захотів попрацювати сам на себе – зайнявся підприємницькою діяльністю.

Батьки мене навчили не боятись кардинально міняти життя, здобувати новий досвід. Тож спочатку власноруч складав комп’ютери на замовлення та налаштовував їх, потім пробував себе у сфері пасажирських перевезень.

Я не вмію сидіти на дивані, а, навпаки, намагаюсь пробувати щось нове. Знаєте, як у народній мудрості «Під лежачий камінь вода не тече». Так, з першого разу може не виходити. Не факт, що і з десятого вийде, але я ніколи не опускав рук перед труднощами.

– Як надалі складалося ваше життя?

– У 2007 році прийшла економічна криза. І кожен українець відчув її на собі. Але я тоді знову ж таки не хотів «пасти задніх» і опускати руки!!! Товариш попросив дати грошей в борг, а згодом і приєднатись до деревообробного бізнесу. Я розумів, що деревообробний бізнес – перспективний, він завжди був, є і буде. Тож пристав на пропозицію.

З цього почався мій досвід у деревообробній галузі.  Який я зміг згодом повною мірою застосувати на посаді майстра лісозаготівель державного підприємства  «Костопільський військовий лісгосп», що на Рівненщині. Слідкував за асортиментним виходом  деревини. Потім став лісничим на цьому підприємстві. Посада зобов’язувала мати відповідну фахову освіту, тож спочатку закінчив Шацький лісовий коледжу ім. В. В. Сулька, а згодом здобув освітній ступень магістр Національного лісотехнічного університету України  за спеціальністю «Лісове господарство».

– А як потрапили до Волинського військового  лісгоспу?

– В офіційних документах пишуть «за сімейними обставинами» (посміхається, – авт.). Насправді не хотів надовго розлучатись  із  родиною. Наразі обіймаю посаду головного інженера в цьому лісгоспі.

– Ви працюєте на державному підприємстві, маєте чудову родину, є батьком трьох діток. Чому вирішили балотуватись у депутати до ради Підгайцівської ОТГ?

– Я ніколи не стояв осторонь політичного життя країни загалом, та Волині зокрема. Як виборець, завжди голосував за обраного кандидата. Але, поставивши, так би мовити «галочку» напроти прізвища чи партії, постійно слідкував, наскільки мій кандидат є ефективним для громади, чи робить він щось для округу, для людей, які його обрали, вже після виборів.

І майже щоразу розчаровувався через популізм, притаманний багатьом депутатам та байдужість до всього обіцяного після їхнього обрання.  Розумів, що можна зробити набагато більше, але для цього потрібні не гарні слова та обіцянки, а конкретні дії. Так, я усвідомлюю, що це нелегко, але будучи сам на керівній посаді, впевнений, що якщо людина відповідально ставиться до своїх обов’язків – тільки тоді є результат. Якщо людина не хоче працювати для людей, дійсно представляти  інтереси своїх виборців, то виникає цілком закономірне питання: а навіщо вона йде у депутати? Вирішувати свої питання?

Коли українці обрали нинішнього президента, усі прагнули змін, зневірившись у «старих обличчях» політиків. У населення був запит на нові,  які не були ніколи у політиці, проте дійсність виявилась зовсім не райдужною. З часом зрозуміли, що до слова «нові» треба ще приставку «досвідчені фахівці».

Тому, балотуючись зараз у депутати до ради Підгайцівської ОТГ від політичної партії «За майбутнє», я вирішив стати членом команди однодумців та  професіоналів, що мають досвід у різних сферах, та використають  його на благо громад.  Кожен з моїх однопартійців – індивідуальна особистість, яка чогось досягла у житті, – будівельники, аграрії, політики, переробники, виробничники тощо. До слова, коли я заявив про свою кандидатуру, мене мої однопартійці зустріли словами: «Супер! Тепер ми маємо консультанта з усіх «лісових» питань. Тож зможемо використати ваш досвід у цій галузі».

Так, усі разом ми прагнемо досягти суттєвих покращень в освіті, медицині, патріотичній економіці. 

Найбільша проблема сучасної політики – це те, що ніхто не знає, що буде завтра, тому всі звикли жити сьогоднішнім днем. На жаль, і більшість політичних партій грають «в коротку», без стратегії. Коли я прийшов до керівництва партії – то мені одразу окреслили, що це відповідальність за збереження репутації цілої партії. Стратегія партії «За майбутнє» – грати «в довгу», якщо простими словами.

– З якими словами хотіли б звернутися до своїх виборців?

Як кандидат у депутати,  хочу поспілкуватися з кожним мешканцем села Липини, де зараз живу з родиною, з кожним жителем села Струмівка. Я ходжу одними дорогами з ними,  переймаюся однаковими  з ними проблемами, маю подібні питання до нинішньої влади. І прагну разом з ними знайти шляхи вирішення цих проблем!

Я хочу почути кожну людину і працювати, як депутат, заради кожної людини! Прагну, аби кожен мій виборець знав мене особисто. Хочу, щоб люди зверталися до мене з різних питань: хтось не знає, де взяти потрібну довідку, а хтось має величезні проблеми з житлом. В учасників АТО свої проблеми, а в малозабезпечених – свої. І кожного я готовий вислухати і по змозі допомогти. Адже якщо люди мене обрали – значить, я маю представляти інтереси кожного з них.

Тож об’єднуймося, бо тільки спільними зусиллями досягнемо вагомих результатів!

Ангеліна Роднянська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Волинь, луцьк, вибори, отг
В тему

Останні матеріали