І чи справді його стало менше на картоплі?
Нещодавно у фейсбуці я натрапила на допис відомого волинського краєзнавця Петра Кравчука. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Він поділився спостереженням, яке для багатьох городників прозвучало обнадійливо: торік колорадського жука на городі було значно менше, ніж зазвичай, а цього року на своїй картоплі Петро Кравчук узагалі не знайшов смугастого паразита.
Зізнаюся, в мене така новина теж викликала радість. Бо добре знаю, скільки часу, грошей, здоров′я забирає боротьба із жуком, скільки «трутки» доводиться людям щороку виливати на картоплю, аби зібрати врожай. А тут смугастий шкідник, який понад 60 років об′їдав пасльонові кущі, раптом зник!
А що кажуть інші городники? І чи могла природа повпливати на популяцію смугастих шкідників?..
Прибулець із Америки
Багато хто з молодшого покоління вважає, що колорадський жук завжди жив на картоплі. А от українці старшого віку добре знають, що цей смугастий шкідник прибув до нас із Північної Америки.
В часи СРСР радянська влада заявляла, причому офіційно(!), що в появі картопляного паразита винувата Америка: мовляв, спецслужби США спеціально розповсюдили шкідника, аби послабити радянську економіку. Але все це повна брехня. Бо так, на початку 20 століття цей жук завдав колосальної шкоди картопляним полям фермерів у штаті Колорадо. Саме тоді про нього заговорили аграрії та науковці. Але потрапив він до Європи разом із перевезенням вантажів, сільськогосподарської продукції та розвитком морського сполучення ще перед Другою світовою війною.
1932 року польський ілюстрований журнал «Tygodnik Ilustrowany» із тривогою повідомляв, що колорадський жук захопив значну частину картопляних полів Франції. Видання попереджало, що шкідник рухається на схід зі швидкістю близько 140 км на рік.
Європейські науковці вже тоді били на сполох. У Німеччині випускали спеціальні плакати із зображенням жука, проводили роз?яснювальні кампанії серед селян, а школярам навіть пропонували математичні задачі про швидкість розмноження паразита.
Втім зупинити навалу європейцям не вдавалося. Радянська влада не могла про це не знати. Але й визнати свою безпорадність перед маленьким жуком також не могла. Тому й вигадала міф про «американських шпигунів, які підкинули паразитів на територію СРСР».
«Бандерівська зброя»
Але міф про американських шпигунів з′явиться згодом, уже при Хрущові. А спочатку в появі колорадських жуків звинуватили вояків Української повстанської армії. Адже після Другої світової війни вояки УПА продовжували жорстоку боротьбу з радянськими окупантами. І ця боротьба збіглася в часі з переміщенням картопляних паразитів через радянський кордон.
Перші офіційно зафіксовані випадки появи колорадського жука на території України датуються липнем 1951 року. Сталося це на Львівщині.
І якраз тут історія набуває майже детективного характеру. Коли на одному з городів було знайдено личинок колорадського жука, радянські спецслужби почали шукати винних. А оскільки саме в той час УПА продовжувала боротьбу проти радянської влади, то в архівах збереглися документи тодішнього МГБ, де серйозно розглядалася версія, нібито личинок могли поширювати повстанці.
Одну з працівниць тамтешнього радгоспу навіть допитували неодноразово. Слідчі намагалися пов?язати появу шкідників із «підривною» діяльністю УПА. В документах навіть фігурували конкретні прізвища повстанців. І хоча сьогодні це виглядає абсурдно, але тоді радянська система була готова бачити «диверсію націоналістів» навіть у появі звичайного картопляного шкідника.
Невідомо, чим би закінчилася історія з «бандерівськими жуками», та вже через кілька тижнів після згаданої кримінальної справи жуків почали знаходити в інших селах Львівщини. А згодом – виявляти в інших регіонах України, настільки стрімко поширювався паразит.
Кому лихо, а кому – заробітки
Старше покоління наших читачів добре пам′ятає масштабну кампанію в СРСР боротьби з колорадським жуком.
Його зображення друкували на сірникових коробках, календариках, плакатах і навіть на звороті шкільних зошитів. У селах піонерів часто залучали до збору шкідників.
У коментарях до вже згаданого допису Петра Кравчука у фейсбуці люди згадували, як на початку 1970-х років за півлітрову пляшку назбираних жуків платили по 40 копійок. Для дітей це були непогані гроші. Тож біля колгоспних контор стояли великі металеві бідони, куди висипали спійманих комах, а діти годинами ходили полями, збираючи жуків та личинок.
До наших днів дійшли навіть історії про винахідливих селян, які після здачі жуків отримували гроші, а потім якимось чином примудрялися знову забирати частину комах, закопували їх і повторно приносили для обміну на гроші.
Та, попри всі зусилля, перемогти смугастого ворога совєтам не вдалося. І в хід пішла «хімія». Спочатку для боротьби з колорадським жуком використовували знаменитий ДДТ, більше відомий у народі як дуст. Сьогодні цей препарат заборонений у більшості країн світу через його небезпечний вплив на людей та довкілля. Проте в середині минулого століття ним обробляли практично все.
Пізніше з′явилися інші отрутохімікати. Ними картоплю обприскували по два-три рази за сезон. Якщо обприскувачів не було, використовували звичайні віники. Люди йшли між рядками картоплі з відром отрути та буквально розмахували віником над рослинами. При цьому про респіратори, захисні окуляри чи спеціальний одяг мало хто думав. Тож у багатьох селах досі згадують трагічні випадки отруєння людей під час обробки картоплі. Особливо небезпечним було працювати у спеку або коли вітер ніс хімікати просто в обличчя. Тому траплялися й летальні випадки серед селян.
І тільки жук, попри всі зусилля людей, плодився, об′їдав кущі пасльонових, переживав спеку та морози, зміну влад і епідемію ковіду.
То жук зник чи ні?
Саме це питання сьогодні найбільше хвилює городників.
Петро Кравчук спробував знайти пояснення тому, що картопляні паразити зникли з його городу. Тож поцікавився в метеорологів, чи не вимерз, бува, шкідник, адже зимує в ґрунті.
Зима 2025 – 2026 років справді була морозною, але ґрунт промерз менше, ніж попереднього сезону. Тому версія про масове вимерзання не отримала підтвердження.
Можливо, свою роль відіграли різкі перепади температур. Можливо, вплинула холодна весна. Не виключено, що серед популяції жуків виникли хвороби чи інші несприятливі для розмноження фактори. Тож однозначної відповіді наразі немає.
Але коментарі у фейсбуці під дописом Петра Кравчука виявилися не менш цікавими, ніж сама публікація. Одна з читачок припустила, що на чисельність комах могла вплинути війна, і згадала спостереження про те, що незадовго до повномасштабного вторгнення з Києва нібито зникли горобці. Особисто я ставлюся до таких висновків обережно, бо в Луцьку вже давно горобців стало значно менше.
Інші коментатори повідомили, що вже бачили на картоплі кількох жуків та личинок. Дехто звернув увагу, що личинки були мертвими або малорухливими. Втім значно більше повідомлень було про те, що колорадський жук нікуди, на жаль, не подівся. «Не переживайте, жук є», – писали люди. В когось цьогоріч шкідника так багато, що доводиться виривати окремі кущі картоплі разом із корінням.
Деякі користувачі, згадавши радянський міф про «підкинутих Америкою шкідників», пожартували, що то президент США Дональд Трамп забирає з Європи всю американську зброю, зокрема й «біологічну».
А яка ситуація на ваших картопляних плантаціях?
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
