Після світлого Воскресіння Христового кожен добропорядний християнин вважає своїм обов’язком ушанувати померлих родичів. Люди долають сотні, а часом і тисячі кілометрів, аби взяти участь у панахиді і провідати могили родичів.
Але досі, на жаль, люди не все знають про поминання померлих, дотримуються деяких звичаїв, які не мають нічого спільного з Церквою та християнством. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Тож аби ви, дорогі читачі, не припускалися поширених помилок і ще й іншим підказували, до сьогоднішньої розмови я запросила магістра богослів’я, викладача Волинської православної богословської академії, протоієрея Василя КЛОЧАКА.
– Отче Василю, з якою метою Церква запровадила після Великодня відзначати Антипасху?
– Відповідно до вказівок церковного уставу, у Провідну неділю священники починають звершувати молитовні поминання спочилих на місці їхнього поховання – кладовищах. Проте на практиці ці поминання починаються значно раніше, навіть уже з третього дня після Пасхи, а подекуди – й іще раніше. Такий звичай пов’язаний із тим, що до запровадження в Україні воєнного стану перші дні пасхального тижня були вихідними, неробочими, тому на парафіях духовенство це використовувало, щоб якомога численнішою родиною, зібраною біля могилок спочилих, помолитися за їхній спокій і розділити з ними радість майбутнього воскресіння та зустрічі усіх в загробному житті.
– У церковному календарі поминання померлих іще називають Радоницею.
– Не лише в календарі. В богослужбових книгах період поминання спочилих після Пасхи теж називається Радоницею. Саме ця назва дає нам відповідь: чому ми відзначаємо Пасху для померлих? Значення терміну «радониця» походить від слів «рід» та «радість». Таким чином Церква хоче нас навчити не сумувати, не журитися, не плакати за померлими, бо час їхньої смерті на землі є днем народження для життя вічного. Не маємо нарікати з приводу їхньої смерті, бо перемога над смертю, отримана Христом у момент Його воскресіння, витісняє смуток нашої тимчасової розлуки.
– Ісус Христос був розіп’ятий 33 року нашої ери. А коли була запроваджена Радониця?
– Відповідаючи на питання, як давно існує такий звичай, можна ствердно сказати: відколи існує Церква. Наприклад, у часи Івана Золотоустого, який жив у четвертому столітті, Радониця вже була дуже поширеною традицією. Тобто виникла вона значно раніше.
– За канонами сучасної Церкви, як саме годиться вірянам пом’янути своїх померлих родичів, друзів?
– Проводи завжди МАЮТЬ починатись із загальноцерковної молитви: літургія у парафіяльному храмі, панахида за пасхальним чином, а ДАЛІ вже – приватна молитва біля могили померлого, можна з поминанням імен із заупокійної грамотки , яку подавали у храмі на службі. Неправильно обмежуватися тільки молитвою на кладовищі. Серцевиною усього життя християнина є Євхаристія – таїнство, що звершується у храмі на літургії, під час якого відбувається поминання усією Церквою усіх, імена яких подані у записках. Навколо чаші, де таємно перебуває воскреслий Христос, об’єднується Церква живих і померлих. Ми усі через Христа стаємо вже тут одним тілом, подібними до якого будемо після воскресіння померлих, а кров’ю Христовою омиваються гріхи згаданих у молитві. На жаль, більшість християн усе це пропускають і залишають тільки молитву на кладовищі. «Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу – тіло?» – питав колись Христос. Ось і більшість людей у цьому випадку надають перевагу їжі замість життя та одягу – замість тіла, упускаючи загальноцерковне поминання на літургії.
Окрім звичайних молитов, які ми завжди промовляємо, згадуючи померлих, у ці дні було б доцільно прочитати також і пасхальний тропар: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував».
– На проводи до храму традиційно несеться коливо. Для чого?
– «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не вмре, лишиться саме-одне; коли ж умре, багато плоду приносить», – так говорить нам Спаситель у Євангелії від Івана і через образ зерна розкриває таємницю воскресіння мертвих. Людина – як пшеничне зерно. Вона вмирає, перетворюючись у землю, з якої створена, щоби при голосі сурми ангела піднятися для зустрічі Христа і життя вічного. Так само й зерно піднімається після свого тління, інакше, якщо не зотліє – то не дасть урожаю, залишиться одне. Звідси і пояснюється значення колива, яке готується із зерен пшениці, та його використання на заупокійних богослужіннях. Воно є символом нашого загального воскресіння і життя майбутнього віку.
– Чи обов’язково нести три хлібини? Може, їх краще замінити на крупи, цукор, олію, аби роздати нужденним чи завезти на фронт?
– Про роздачу милостині біля гробів спочилих є багато свідчень, особливо у церковному Переданні. Як правило, цією милостинею була їжа, яку роздавали тим, хто потребує. Сучасні приношення з панахид теж роздаються тим, хто потребує, в ім’я померлих. А оскільки хліб чи паска є продуктами короткотривалого зберігання, то тепер часто можна побачити на панахидному столі продукти, які зберігаються довго, і їх можна передати нужденним. Але я раджу людям, готуючись іти на заупокійне богослужіння у храм, запитати у їхнього священника: що практичніше нести – хліб, продукти чи просто лишити гроші? Про це у 12-му розділі Другої Книги Маккавеїв є історія про воїнів, які полягли у бою з ворогом через їхнє ідолопоклонство. Тоді «всі почали молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито» (2 Мак. 12, 42). Юда Маккавей також зібрав з усіх кошти (милостиню, яку і ми даємо в храмі за померлих), щоб відправити до Єрусалимського храму на пожертву за гріх, скоєний убитими воїнами. Автор книги це пояснює так: «Тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, – бо якби він не надіявся, що полеглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було би молитися за мертвих» (2 Мак. 12, 43 – 44). Також автор робить висновок із вчинку Юди Маккавея: «Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12, 46). У цьому уривку видно і молитву за померлих, і пожертву за померлих, і переконання, що гріхи можуть бути пробачені після смерті, і віру у воскресіння померлих.
– Чи доречно нести на могилу паску і крашанки?
– Краще їх принести до храму на панахиду. А яйця ліпше приносити навіть сирі, аби з них волонтери могли приготувати їжу нужденним.
– Досі на могилах люди ставлять тарілку і чарку. Навіщо?
– Це язичницький звичай, через який наші предки перевіряли, чи скуштував щось покійний. Якщо в чарці меншало води, а в тарілці – їжі – значить, душа приходила і розділяла із живими трапезу. Якщо ж ми сповідуємо віру Христа і вчення Церкви, то на могилі не повинні лишати ні їжі, ні тарілки з чаркою.
– На проводи люди несуть на могилу пластикові квіти. Чому Церква забороняє таку оздобу?
– Господь створив людей, аби вони користувалися всіма багатствами землі, доглядали за нею, робили з нею подобу Раю, а не плюндрували й нищили. Тому Церква виступає категорично проти використання штучних квітів на цвинтарі саме через те, що потім, їх утилізуючи, ми забруднюємо Богом дані нам землю, воду, повітря, рослини. Ми отруюємо самі себе і природу, чим прирікаємо своїх же нащадків на життя у хворобах. У цьому причина заборони.
– Сподіваюся, люди дослухаються до цих порад. Дякую за розмову.
Спілкувалася Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
