Поради

Покинула чоловіка із трьома дітьми

Покинула чоловіка із трьома дітьми

«Мамо, будь ласка, не кидай нас», – ледь стримуючи сльози, усе повторював старший 14-літній син Іван. Середній, десятирічний Сашко, мовчки дивився на матір благальними, повними сліз, очима, а найменша, семирічна Даринка, обхопила її руками і ридала.

Аліна і Василь прожили у шлюбі сімнадцять років. Односельці заздрили Аліні через те, що мала такого хорошого чоловіка. Роботящий, не зловживав алкоголем, усі гроші приносив у сім’ю, залюбки займався дітьми, навіть готував їсти. У господі панував порядок, усе міг полагодити і змайструвати. Але Аліні цього було мало. Заробітків Василя вистачало тільки на прожиття. Аліна освіти не мала, заміж за Василя вийшла у 18 років, а потім декрет, домашні турботи – так ніде і не працювала. Дохід мали тільки від великого господарства і від зарплатні Василя, який трудився будівельником. Дітей Аліна не те, що не любила, але і зайвою увагою не розпещувала, сприймала як звичний і надокучливий обов’язок.

Троє дітей, рутинна буденність – і Аліна занудьгувала. Якось, від нічого робити, зареєструвалася на сайті знайомств. Не думала, не чекала, а знайшла собі там залицяльника. Та не якогось там Василя, а справжнього заморського принца. Італієць Алессандро хоча і мав 43 роки, але був заможний, жив у власному маєтку і мріяв про дружину-українку. Хоча це здавалося фантастичним сном. Довгі бесіди через Скайп, коли чоловіка і дітей не було вдома, пристрасні залицяння Алессандро, дорогі подарунки, які він почав висилати, – усе просто закрутило Аліні голову. А коли шанувальник ще й приїхав в Україну заради зустрічі із нею, Аліна зрозуміла – це доля. Вона вирішила піти від чоловіка. А діти? Щоб не злякати обранця, спочатку надумала пожити із ним, вийти заміж, а згодом забрати і малих – усіх разом, або по одному – уже як вийде.

З чоловіком не церемонилася – розповіла усе й одразу: і про нову любов, і про те, що кидає його, і про те, що дітей поки лишає із ним. Той зблід, у відповідь не зміг вимовити й слова.

Із дітьми розмова виявилася складнішою, ніж Аліна могла собі уявити. Діти ніяк не хотіли зрозуміти, що мама їде надовго, і навіть невідомо, коли вона повернеться. Особливо Даринка – плакала і нічого не хотіла чути. Через схлипування лише повторювала: «Мамо, не їдь». Хлопці не давали волю почуттям, але теж не хотіли вірити у швидку розлуку.

Кілька місяців пролетіли як мить. Оформили офіційне розлучення. У суді Василь навіть не впирався, сидів як приречений, наче і не з ним усе те відбувається.

Коли жінка, уже колишня, їхала, у хаті стояв плач цілий день. Вже й хлопці кинулися в сльози і молили матір залишитися. Але та була категорична. Коли за нею зачинилися двері, діти ще кілька годин не могли заспокоїтися. А потім в оселі запанувала загрозлива тиша. Василь сидів на ліжку і дивився перед собою, не знаючи, що робити і як йому жити далі. Вже й навіть подумував звести рахунки із життям, але ж діти, що буде з ними…

Минали дні. Діти були змушені швидше дорослішати, допомагали батькові по господарству. Матір не давала про себе знати. Інколи Даринка залазила до батька на коліна і запитувала: «Тату, а коли мама приїде?» Але із кожним місяцем це запитання вона ставила усе рідше.

Минули два роки. Василь із дітьми якраз сідали вечеряти, коли несподівано двері у хату відчинилися і на порозі з’явилася… Аліна. Вони не відразу її впізнали. Розкішно вдягнена із гарною зачіскою, вона наче помолоділа.

– Дітки, ось і я, ваша мама! – вигукнула вона, ледь стримуючи сльози. Аліна не знала, що розлука із дітьми видасться важчою, ніж вона думала. Навіть багате життя і хороший чоловік не могли втихомирити думок про малечу. Тому і приїхала, щоб забрати усіх, тим більше, новий чоловік був не проти.

Але діти, які сиділи за столом із батьком, навіть не ворухнулися.

– Ну, що ж ви, йдіть до мене… обійміть мене… – Аліна стояла і не знала, що робити. – Я ж приїхала за вами, як і обіцяла. Я хочу забрати вас усіх до себе, ви побачите, яким чудовим може бути життя!

Діти продовжували мовчки сидіти. Навіть Даринка не робила спроб бодай усміхнутися матері.

– Ображаєтеся на мене? – питала Аліна. – Дарма, я ж і вам хотіла про краще життя подбати. А тепер ми всі поїдемо в Італію, і ви побачите, як там добре…

– Ми нікуди не поїдемо, – відрізав Іван.

– Івасику, ти що? – Аліна не йняла віри його словам. – Я ж хотіла як краще. А ти, Сашо, ти простиш мене?

– Я нікуди не поїду, – понуро відповів хлопець.

– Дариночко, донечко, ти ж не хотіла мене відпускати! Хоч ти пробач мамусю! Пробач і поїхали зі мною.

– Я татка не покину! – скрикнула Дарина. – А ти… ти нас зрадила… ти нам… ніхто…

– Діти, але ж я… я ж вам грошей привезла.

– Забирайся, – не стерпів Василь. – Жили без тебе і далі проживемо.

Постоявши хвильку на порозі, Аліна, не маючи іншого виходу, позадкувала до дверей.

Коли вона пішла, батько розлив по тарілках борщ, і всі взялися за їжу. Ніхто не сказав ні слова, ніби нічого й не сталося. Тільки в Даринки тремтіли руки, і вона із усіх сил намагалася стримати це зрадливе тремтіння.

Ольга Бойчук

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему