Алкоголік із величезним стажем, Степан зводив з розуму всю свою родину. Коли приходив п’яний, від його дебошу і побоїв потерпали і дружина Наталя, і десятирічна донька, і Наталчині батьки. Але одного разу терпець таки увірвався.
Наталя давно хотіла розлучитися з ним. П’яний чоловік ставав неконтрольованим. Він вривався в хату із криками і звинуваченнями, кидався на першого, хто потрапляв під гарячу руку. Бив жорстоко і безжально. Був час, коли, протверезівши, просив вибачення, але і це вже залишилося в минулому. Але куди було йти Наталі із дітьми і старенькими батьками – вони жили у глухому селі у своїй хатині. Ніхто не мав достатнього заробітку, щоб хоч якось покращити своє важке життя. Наталя виганяла чоловіка із дому, але він повертався знову і знову, усе зліший та агресивніший. Наталя викликала на допомогу дільничного міліціонера. Той завжди приходив, але до того Степан уже міг віддубасити або Наталчину матір, або саму дружину. Міліціонер Микита Васильович витягував п’яничку із хати і зачиняв його в ізолятор тимчасового тримання. А коли той приходив до себе, відпускав його назад. Бувало, що й притримував його довше, щоб дати відпочити нещасній сім’ї. Степан робив вигляд, що він одумався і змінився, а, повернувшись, погрожував жінці, якщо буде кликати міліцію, узагалі приб’є її. Так і жила Наталя у постійних переживаннях за себе і свою сім’ю.
Одного разу Степан знову ввалився в хату п’яний. Відразу причепився зі звинуваченнями і прокльонами до Наталі. А коли її матір намагалася захистити дочку, чоловік, осатанівши, взявся її нещадно бити. Старенька із криком впала на підлогу. Їй на допомогу пришкандибав Наталчин батько. Той і його заходився молотити. Як завжди, на ґвалт вибігла донька і зі слізьми почала благати батька зупинитися. Наталя робила спроби відтягнути дебошира від батьків. Але в одну мить відскочила від нього, схопившись із переляку за голову. Їй терпець увірвався, потрібно було щось робити, щоб врятувати батьків. Ненависть до мучителя переповнила її. Схопивши величезну сковорідку на плиті, вона із усіх сил лупонула алкоголіка по голові. Від удару аж луна пішла кімнатою. Степан мішком повалився на землю, вдарившись ще раз у кут стола.
На мить усі завмерли. Матір Наталії, стираючи сльози, підвелася із землі, допомагаючи встати чоловікові.
– Правильно зробила, доню, – вимовила вона, – бо він би нас убив. Але що ж буде, як він прийде до тями!
– Не переживайте, – Наталю охопила якась відчайдушна рішучість. – Як буде до нас скакати, вгрію його сковорідкою ще раз.
Але чоловік не ворушився. Спочатку жінка і не підходила до нього, але через годину, нахилившись над ним, із жахом виявила, що той… не дихає. Її матір заголосила.
– Доню, та він же помер! Та тебе ж посадять! Ой, що ж ми будемо робити!
Наталя теж не на жарт перелякалася. Але вирішила, що зізнається у скоєному. Вона викликала дільничного. Той швидко приїхав, нагнувся над тілом.
– Микито Васильовичу, я не хотіла… – виправдовувалася Наталя. – Він бив батьків, я мусила їх захистити… Це випадково, я не знала, що удар буде таким сильним…
Дільничний підвівся, подивився Наталі у вічі і сказав:
– Заспокойся, я все розумію, я б і сам такого не стерпів. На це він і заслуговує. Я домовлюся, і оформимо його загибель як смерть від передозування алкоголем. А про справжню причину – нікому ні слова!
Ольга Бойчук
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
