Олексій завжди оминав десятою дорогою таких, як той безхатченко, що вештався в їхньому дворі. Зім’яте червоне обличчя, спиті очі, брудний одяг – усе як годиться, в «образі бомжа».
Щодня безхатько нишпорив по смітниках, вишукуючи заповітні пляшки. Це була дуже гидка картина, від якої хотілося швидше відвести очі як Олексію, так і іншим його цивілізованим жителям району. Щоранку о 8:30 Олексій виходив із під’їзду на роботу, і незмінно його погляд натикався на фігурку «бомжа» біля смітника в їхньому дворі. Це вже стало своєрідним ритуалом. Крім того, у холодну пору цей «бомж» шукав притулку в їхньому під’їзді чи підвалі. І Олексій теж неодноразово на нього натикався, бо жив на першому поверсі і був головою об’єднання мешканців будинку. Не раз він гнав цього безхатька із під’їзду, відчуваючи при цьому суміш відрази і співчуття.
Якось Олексія розбудили незрозумілі крики у дворі. Виглянувши у вікно, побачив, що там бійка. Придивившись, розібрав у темряві невтішну картину: четверо молотили одного. На вулиці тільки починало розвиднюватися, і Олексій насилу розгледів обличчя кривдників та їхньої жертви. Молодики були мешканцями цього району, нероби, любителі посидіти на лавці у дворі за пивом. Усі вони були вщент п’яні і нещадно гамселили… дворового безхатька! Той лежав, скорчившись, на асфальті і тільки прикривав обличчя руками. Чомусь ця картина зачепила Олексія за живе. Поспіхом одягнувшись, він кинувся надвір і відразу ж повалив одного із нападників.
– Що, теж захотів отримати? – лаючись, крикнув до нього один із п’яних.
Нічого не відповідаючи, Олексій накинувся і на нього. Захмелілі розбишаки не змогли дати йому відсіч, адже Олексій був міцним і тримав себе у хорошій фізичній формі. Поваливши другого, він хотів дістатися і третього. Але цієї миті усі четверо кинулися тікати. Один із них, трохи відбігши, докинув: «Ти за це заплатиш!»
Олексій викликав швидку. Не розуміючи сам, навіщо це робить, поїхав до клініки разом із «бомжем». Там почекав, поки тому нададуть допомогу, а потім купив необхідні медпрепарати і вручив їх «бомжеві».
– Дякую, – промимрив той розквашеними губами. – Ти мені життя врятував, як я можу тобі віддячити? Скажи, що би ти хотів?
– Я б хотів, щоб таких, як ти, і таких, як твої кривдники, не було у нашій країні, – із цими словами Олексій пішов.
Минув тиждень після неприємного інциденту. Олексій повертався додому пізно. Запрацювався, а потім вирішив відпочити із колегами. Втомлений, він почав нишпорити по кишенях у пошуках ключів, бо у під’їзді знову перегоріла лампа.
– Стояти, – почув голос у темряві і відчув, як щось холодне приставили йому до скроні.
– Мабуть, пістолет, – занімівши, подумав Олексій. Він випустив ключі і підняв руки догори. У голові пронеслися сотні думок, але жодної конструктивної про те, як діяти у такій ситуації. Аж раптом він почув голосне «БАМ!» – і злочинець за його спиною мішком гепнувся на підлогу. Швиденько Олексій підняв ключі, відчинив двері і ввімкнув світло. На фоні дверного прорізу вималювалася постать «бомжа» із важкою палицею в руках. А на підлозі розпластався один із чотирьох нападників, який пригрозив Олексію розплатою.
– Послуга за послугу, – сказав «бомж» і, тяжко зітхнувши, попрямував до виходу.
Ольга Бойчук
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
