Поради

На межі

На межі

За вікном тарабанив дощ по шибках. На вулиці осінь розгулялася не на жарт, кружляла, махала жовтогарячими рукавами, виконуючи ритуальний танець. Телефон невпинно дзеленчав то від дзвінків, то від смс.

Але вона не в змозі була чути звуки стихії або техніки, не реагувала на ці подразники. Вона прислухалася до своєї душі, нестерпний крик якої розривав її на дрібні частинки.

Сльози текли по гарячих, розпашілих щоках, дихання ставало все частішим, хотілося забути все, що було зв’язано з ним. Адже встигла звикнути до тепла його рук, солодких губ, до уважного погляду його небесних очей.

У пам’яті виринав тільки він, такий самодостатній, впевнений в собі, який магнітом притягував її, з першого погляду, слова, жесту завоював її увагу, заполонив усі  думки.

Для неї він став усім: повітрям, яким не можна надихатись, водою, якою не можна напитись, усім всесвітом, на який не можна намилуватись, – загалом сеансом її життя. Час швидко спливав, коли була з ним, і тягнувся нестерпно довго, коли розлучалися, навіть якщо ненадовго.

Уява малювала вже спільне майбутнє... І раптово безжальною хвилею змило той замок, який витворила з піску, в який вкладала всю себе до останньої краплі.

Усе це розбилося, як скло, на маленькі уламки. А все, що пережила з ним, перетворилося у фікцію, ілюзію…

Вона згадала, як бачила його з дружиною та маленькою донечкою, яка дзвінко сміялася на всю вулицю. Їхні щасливі обличчя… Його мрії про сина сприймала серйозно, як і все, про що він говорив. Усі слова берегла з ніжністю в своїй пам’яті, пропускаючи крізь себе. А у нього виявляється вже є чарівна донька…

Найбільше вона ненавиділа брехню. Цинічну і жорстоку. Якою б гіркою не була правда, прагнула пізнати її, як би боляче не було.

І тепер ця брехня краяла її душу тупим ножем, завдаючи невимовного болю. Їй стало жаль своїх щирих почуттів, котрі жорстоко були зраджені та обмануті.

Ніколи б не могла подумати, що з нею він не був справжнім, а одягав маску, за котрою він приховував своє істинне обличчя. Це була просто цинічна і егоїстична гра, чергове самоутвердження чоловічного «Я». А вона була просто іграшкою в руках вмілого лялькаря. І сама не помітила, як дозволила, піддалася, сліпо повірила і навіть не підозрювала, що на неї може чекати такий поворот долі, після якого не буде вже знати, куди їй рухатися.

Серце було розірване, проколене їдкими отруйними голками образи і розпачу. Біль роздирав його на шматки від обманутої надії  і марних сподівань. Нічого не відчувала. Хотілося зникнути. Просто зникнути.

У неї виникло бажання заплющити очі і більше не бачити нічого і нікого… ніколи…

Але ці думки вона відігнала швидко. Їй було заради кого жити: під серцем вже зароджувалося нове життя. Саме сьогодні вона мала повідомити йому, що чекає їхнього малюка.

Олена Вознюк

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали