Усе, про що мріяла Уляна, збувалося, чи то вже такі прагнення були великими і віра в себе, чи під щасливою зіркою народилася, як кажуть люди. Вчилася на відмінно, закінчила школу з золотою медаллю, а потім – університет з червоним дипломом. Хотіла присвятити себе науковій діяльності, тому пішла в аспірантуру і стала викладачем.
А ось на особисте життя ніколи не вистачало часу, постійно була занурена в навчання, потім в роботу. Чи то від того, що не прагнула будувати серйозні стосунки, чи то просто траплялися все не ті. З усіх сторін: і в дома, і на кафедрі, де працювала, – постійно підганяли і радили придивитися то до одного, то до іншого кавалера. Але серцю не прикажеш, і змусити себе покохати не могла. Найкраща подруга, давно заміжня, яка чекала вже на другу дитину, неодноразово говорила:
– Улю, так не повинно бути, ти розумна й гарна дівчина, а вся твоя молодість витрачається не на ті речі. Біологічний годинник йде і назад не повертається, ти ж розумієш?
І на день народження разом з друзями і родичами подарували їй путівку на курорт, аби вона побачила іншу сторону життя, окрім своєї кандидатської та студентів. Реакція дівчини була надто бурхливою, вона категорично заявила, що нікуди не поїде:
– Звичайно, дякую за такий подарунок. Але я не можу, в мене багато справ назбиралося, та й не хочу я, нема мені, що там робити!
– Як немає? А відпочивати, насолоджуватися життям, себе показати на інших подивитися, може, нам вже зятя заморського привезеш, – зі знанням справи говорила мама.
На що дівчина вже спокійно, виважено вчергове пояснювала, що нікого шукати вона там не буде, розуміючи основні мотиви рішення подарувати їй путівку. Але таки вдалося переконати молоду викладачку поїхати.
Спакувала валізи, зібравши все необхідне, і відправилася на відпочинок, бо не хотілоа засмучувати рідних і близьких.
На душі було, з однієї сторони, дещо неспокійно, вирушала в таку дорогу сама, а з іншої – неймовірно цікаво відвідати чужу країну, поринути в її енергетику і відчути себе вільною від усіх стереотипів та упереджених поглядів вдома. Вона знала, що на сім днів вирветься, як птаха з клітки, на свободу і спробує зробити їх незабутніми.
Відразу коли приїхали, Уляна поселилася в готелі. ЇЇ радо зустріли разом з рештою туристичної групи. Вона отримала комфортний номер, по сусідству жили молода подружня пара та дві сестри зі своїми дітьми-підлітками.
Незважаючи на тривалу дорогу, прийняла душ і пішла на пляж: надто кортіло злитися з морською стихією і поніжитися на сонці. Але не встигла вийти з номера, як стикнулася на коридорі з молодим чоловіком, котрий вразив глибоким поглядом своїх чорних очей. Було таке відчуття, ніби цю людину вона звідкись знала, але не придала цьому особливого значення.
Емоції переповнювали, Уля ні про що не думала, лише ловила кожною клітиною свого тіла дихання природи. Накупавшись вдосталь, рушила в свій готель, адже дуже хотіла їсти. Тому поспішала перевдягнутися і спуститися в місцеве кафе, щоб повечеряти.
У закладі відпочинку було дуже шумно і людно. Але якою ж несподіванкою стало для неї те, що там вдруге зустріла того ж самого хлопця, який був у компанії тієї подружньої пари, з сусіднього номера. Розплатившись за вечерю, Уля вже мала намір йти, але в цей момент заграла мелодія, і до неї підійшов той чорноокий парубок й, простягаючи руку, сказав:
– Подаруйте мені танець в знак нашої повторної зустрічі!
Дівчина зашарілася, але пішла танцювати.
Танець видався Уляні надзвичайно легким і приємним чи то від того, що давно ні з ким в парі не танцювала, чи то партнер, якому симпатизувала, був настільки вмілим й відчував такт і ритм музики.
Дівчина дізналася, що Ростислав – молодий підприємець, приїхав сюди три дні тому і вже має повертатися додому, адже має купу справ. Відразу після закінчення танцю Уля пішла одна, адже галантний кавалер тільки подякував і повернувся до своєї компанії.
Легкий вітерець смутку війнув у душі Уляни: вона відчула теплі почуття до цієї людини, за три хвилини багато собі науявляла, а потім розчарувалася, коли так не сталося. Адже все набагато прозаїчніше в житті, і вона ж ніби змирилася, але нічого з цим вдіяти не могла.
Наступного дня познайомилася зі своїми двома сусідками, у компанії яких провела цілий тиждень. З дівчатами було доволі весело, оскільки вони завжди вигадували щось все нове і незвичайне. Тому скучати з ними Уляні не доводилося.
Приїхала з відпочинку засмагла, з новими силами і натхненням до робочих буднів. Але, звісно, курортними романами похвалитися не могла…
…Якось йшла додому втомлена після чотирьох проведених пар і, наче грім серед ясного неба, вона побачила ті ж чорні очі. Хлопець вийшов з під’їзду сусіднього будинку і простував прямо їй назустріч. Вона настільки здивувалася, хотіла зробити вигляд, що не впізнала його. Та він сам перший заговорив:
– Привіт, а ми виявляється сусіди! – з гумором промовив хлопець.
Вони розговорилися так, що домовилися зустрітися ще якось. Ростислав взяв номер телефону Улі і невдовзі запросив її на побачення. Молоді люди почали зустрічатися.
А батьки лише дивувалися, як стільки часу двоє самотніх, які живуть поряд, ніколи не помічали один одного у рідному місті, а після того, як зустрілися далеко від домівки, побачившись знову, відчули, що є частинками одного цілого.
P.S. Як відомо, паралельні прямі не перетинаються, але тільки не в житті. Цю аксіому просто заперечили.
Олена Вознюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
