У Наталчиній сім’ї завжди була тиша. Із самого народження тут було чути тільки її голос. Спочатку дитячий плач, а згодом вона вимовила перше слово – «мама». Але почути його батькам не судилося. Вони обоє були глухонімими.
Наталку вчила розмовляти старша сестра Олена, вона була у сім’ї поводирем. Перекладала батькам людську мову і ходила за них у потрібні установи.
Роки минали швидко. Наталка була у десятому класі, коли Олена зібралася заміж. Тоді ще дівчина не розуміла, що великий тягар обов’язків ляже на її плечі. На весіллі вона вітала молодих від усієї сім’ї і не помічала, як скоса дивляться на її батьків родичі нареченого. Тоді ж вона познайомилась із дев’ятнадцятирічним Ігорем. Перший повільний танець, перший поцілунок, перше запізнення додому. Кохання захопило Наталку.
Відтоді, як сестра вийшла заміж і виїхала в інше місто, Наталчине життя змінилося, вона стала для своїх батьків зв’язковим із світом людей, що говорять. Потрібно було купувати продукти, платити за комунпослуги, домовлятися з телемайстром або сантехніком. Крім того, ходити до школи, робити уроки, перекладати батькам новини і ще багато іншого. Одного разу Наталка не прийшла ночувати додому. Заплакана мама розмахувала руками, і по-своєму сварилася на неї. — Досить, мені набридло няньчитися з вами, як з малими дітьми! — почала кричати Наталка, не перекладаючи своїх слів жестами. — У мене повинно бути своє життя! Навіщо народили мене, щоб я стала вашою нянькою?
Наступного дня дівчина зустрілася з коханим. Вони, обійнявшись, йшли парком і підкидали ногами зів’яле листя. Раптом, метрів за п’ятсот від них, Наталка побачила свою маму, вона кликала її до себе і хотіла щось сказати.
— Дивись, що це за божевільна розмахує руками? — запитав її хлопець.
— Я її не знаю, ідемо звідси швидше, — відповіла Наталка.
Минав час. Стосунки дівчини з батьками стали напруженими, вона майже з ними не розмовляла і часто не приходила додому. Ігореві дівчина нічого не розповідала і не знайомила його з рідними.
«Я НІКОЛИ ВАС НЕ ЗРАДЖУ»
— Привіт… — телефонував коханий, — знаєш, я сьогодні дізнався, хто твої батьки. Вони якісь дивні. Коротко кажучи, я не хочу з тобою зустрічатись! Пробач...
Ніби дві кулі, постріл за пострілом, влучили у її серце. Воно калатало і здавалося вистрибне із грудей. Наталка стояла серед кімнати і дивилася розгубленим поглядом в нікуди, а тиша, у якій вона виросла, здавалося, душила звідусіль. По обличчю котились сльози. Тільки тепер вона зрозуміла, як підло вчинила з найріднішими людьми. Заспокоївшись, дівчина зайшла в кімнату до батьків і молила пробачення:
— Я ніколи більше вас не зраджу. Ви найголовніші люди у моєму житті, — плакала Наталка.
ЯКЩО ЛЮБИШ,
ЛАДНИЙ ГОРИ ЗРУШИТИ
З того часу минуло чотири роки. Наталка закінчила школу, вступила в університет. Одного вечора дівчина розповіла мамі, що закохалася. Вона, як і будь-яка інша дівчина, хотіла вірити у справжність почуттів Віктора, але не дозволяла собі цього. Один раз вже обпеклася коханням, тому тепер вирішила не поспішати. Проте хлопець мав серйозні наміри і робив для цього усе. Через кілька місяців залицянь закохані почали зустрічатися. Невдовзі хлопець попросив познайомити його з батьками. Цього Наталка боялася найбільше. Вона багато розповідала йому про своїх батьків, але приховувала те, що вони обоє мають ваду.
— Перевірю його. Якщо любить, залишиться зі мною після знайомства з батьками. А ні, шукатиму іншого, того, хто зрозуміє, — подумала дівчина.
Віктор подарував мамі квіти, а батькові дав пакет із вином та цукерками. Звільнивши обидві руки, він почав говорити жестами — мовою німих. Про те, що давно знає їх доньку і дуже її кохає, про те, що хоче взяти її за дружину, і що вона найкраща у світі дівчина.
Матір, батько, а найголовніше — Наталка, були здивовані, що Віктор вміє розмовляти за допомогою рук. А він зізнався, що навчився цьому навмисне, щоб мати можливість спілкуватись з батьками.
— Якщо любиш, ладний гори зрушити, — говорив Віктор, сидячи за сімейним столом.
Ірина Куприсюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
