Поради

Стосунки з зеком

Стосунки з зеком

Світлана була сірою і непримітною жіночкою. Працювала сільською вчителькою. Усе життя одинока і нікому не потрібна. Чоловіки її чомусь сторонилися. Коли перевалило за сорок, зрозуміла, що нормальних стосунків, як і родини, їй не бачити. Самотність дуже дошкуляла, тож зважилася на авантюрний крок: почала вести переписку із засудженим.

Написала першого листа, ні на що не сподіваючись, а у відповідь отримала вражаючий лист-сповідь. Чоловік, який назвався Володею, щиро дякував за її лист і розповів свою сумну історію, як в нетверезому стані встромив ножа односельцю, від чого той помер. Чоловіка засудили на цілих вісім років. Йшов уже п’ятий рік ув’язнення. Володя просив писати йому ще. Розповів, що зовсім одинокий, нікого не має, нікому не потрібен. Його лист вплинув на Світлану, вона відчула якесь співчуття і водночас розуміння, бо ж і сама, хоч і не була в тюрмі, а почувалася, наче в клітці. Так розпочалося їхнє листування. Світлана виливала усі наболілі травми душі, шкодувала Володю, писала про все на світі, так їй хотілося людської уваги, співчуття, взаєморозуміння. Володимир теж не стримував своїх емоцій і почуттів. Дуже швидко дізналися один про одного практично все.

Якось Світлана почула гавкіт пса і побачила, що біля її хвіртки стоїть чоловік. Підійшла ближче і від побаченого на мить оніміла. Там стояв Володимир. Впізнала його, бо надсилав своє фото.

— Привіт, Світлано, ось і я, — сказав він, силувано посміхаючись. — Я потрапив під амністію, от мене і звільнили. Відразу приїхав до тебе, більш і немає куди їхати.

Світлана отетеріла. Навіть не знала, що казати. Одна справа, переписуватися на відстані, а зовсім інша — прихистити в себе вбивцю і зека зі стажем. Але, ледь стримуючи тремтіння в тілі, запросила Володю в хату.

Розмова не клеїлася, жінка гостя нагодувала, але відчула, як її охоплює страх і сум’яття. Не знала, що робити і як його випровадити, бо ж ніби і незручно після таких тривалих стосунків на відстані. А чоловік і не думав йти. Почав розкладати речі. Спитав, у якій кімнаті ночуватиме. Як почало вечоріти, завалився на ліжко і дав хропака на всю хату. А Світлані було не до сну. Сиділа на стільці, уся тремтіла і думала, як бути із цим, так би мовити «щастям».

— Що з тобою, Світлано, не рада, що я прийшов? — запитав Володя наступного дня.

— Та ні… просто все так неочікувано, — виправдовуючись, мимрила Світлана.

— Ти не переживай, я спокійний, зла тобі не зроблю, он піду роботу шукати, обов’язково щось знайду, буду заробляти, а всі гроші додому приносити, — сказав Володя, а Світлана із розпачем зрозуміла, що він збирається лишатися у неї надовго. Проте відчула, що абсолютно не готова до цього.

Так минуло кілька днів. Володя десь бродив у пошуках роботи, але нічого путнього не міг знайти. Весь в татуюваннях, масивний, із особливим, тюремним виразом обличчя, він просто жахав Світлану, наганяв на неї паніку і страх, від чого вона не могла нічого сказати. Їй було страшно заперечити, вигнати чоловіка з хати, а жити із ним не хотіла.

Одного разу, перемагаючи несамовитий страх, таки сказала Володі, що не хоче продовження їхніх стосунків. Чоловік подивився на неї поглядом загнаного звіра, тихо прошепотів «вибач» і пішов збирати речі.

Вийшовши із Світланиної хати зі своїми убогими пожитками, Володя подався до місцевого бару. Там сів і задумався, як йому бути далі. Ані роботи, ні рідні, ні домівки не мав. А коли підійшов офіціант із проханням розрахуватися, Володя зірвався на ноги і зі всього розмаху врізав чоловікові в лице. Той повалився на землю, а бармен кинувся викликати міліцію. Володя сів за столик і став чекати, коли за ним приїдуть.

Його знову посадили. У камері все було звичним і знайомим. Розклав свої речі і сів за розбитий стіл. Дістав папір та олівець і почав писати нового листа Світлані.

Ольга Бойчук

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали