Поради

Ассоль з «причепом» дочекалася принца

Ассоль з «причепом» дочекалася принца

Дмитро гуляв рідним містом. Він дуже любив мандрувати, крім того, постійно їздив у відрядження,  та щоразу повертаючись із екзотичних подорожей, Діма захоплювався непомітною красою тих місць, де народився і виріс.

Через три дні він знову їхав за кордон, а наразі просто гуляв, насолоджуючись теплою осінньою погодою і перспективою відпочити в улюбленій кафешці, що знаходилась у старій частині міста. Його вже чекали друзі, традиційно збираючись там при кожній зручній можливості.

...У кафе було незвично гамірно: половину столиків орендували для святкування дня народження, і тепер численні гості шумно-п'яно галасували і чаркувалися один з одним, вже забувши про іменинницю – миловидну дівчину з пишним світлим волоссям, яка скромно сиділа в колі подруг і відверто нудьгувала.

Діма з друзями розмістилися в іншій половині залу, спостерігаючи за веселим святом.

– А іменинниця-то сумна, – зауважив один з хлопців.

– Піду-но я запрошу її потанцювати, – сказав Дмитро, – а ви робіть замовлення.

Підійшовши, хлопець галантно вклонився, простягнув руку і промовив:

– А чи не зможе прекрасна незнайомка ощасливити простого смертного дозволом потанцювати з нею цей чудовий фокстрот?

Дівчата засміялися, іменинниця глянула на Діму, і... сталося те, про що говорять словами «любов з першого погляду».

Для Діми перестав існувати світ. Зникли гості, друзі, залишилися її очі – зелено-карі, що змінюють колір, як море, і музика, гарна, чуттєва...

– Діма, – прошепотів він, нерозумно червоніючи.

– Оля, – дівчина посміхнулася.

– Може, втечемо звідси?

– А як же... Можна!

Вони непомітно почали рухатися серед пар ближче до виходу і вислизнули за двері. Гуляли по місту до опівночі і, вже наговорившись до хрипоти, Діма поїхав проводжати Олю, але так і залишився у неї. Вони не виходили з її квартири три дні, належали один одному, втекли з реальності.

А третього дня Діма, коли прощався з Олею, прошепотів:

– Чекай! Що б не сталося, чекай! Я приїду. Обов'язково приїду. Назавжди.

...Минуло десять років з дня їхнього єдиного побачення. Оля працювала в магазині, виховувала дочку, народжену через певний час після розлуки з коханим, і чекала. Діма зник.

Оля не могла навіть зробити запит, тому що нічого не знала про хлопця, та й не хотіла вона принижуватися, шукати. Вірила, що Діма з'явиться, вірила несамовито, нікого не пускаючи в серце, ні з ким не зустрічаючись, люблячи тільки дочку і батька цієї чудової дівчинки, такої схожої на Діму...

...Холодного зимового дня до будинку, де жила Оля, під'їхало таксі. Інтелігентний сивий чоловік, який вийшов з машини, підійшов до жінки, що гуляла у дворі з собакою.

– Вибачте, ви не з цього будинку? Тут живе дівчина на ім’я Оля?

– Тут багато Оль. Яку дівчину вам треба?

Чоловік розгублено потоптався:

– Я не знаю її прізвища. Пам'ятаю, що вона живе на першому поверсі, навіть номера квартири не знаю.

– На першому поверсі – тільки Ольга Сергіївна. Вона ще на роботі, а дочка її – у музичній школі.

Чоловік завмер:

– Донька? А Ольга Сергіївна – вона така... з зеленими очима і світлим волоссям?

Жінка усміхнулася:

– Вона, вона! Але ви даремно приїхали. Вона черницею живе. Все чекає свого принца... Ассоль з «причепом»...

– А де вона працює?

– Ну, хлопці! Начебто солідні люди, а нічого не знаєте. Он у тому магазині. Принц... Хм...

Жінка осудливо хитала головою, розглядаючи незнайомця.

Чоловік сів у таксі, сказавши загадкову фразу:

– Ассоль дочекалася...

...Посеред невеличкого магазину двоє людей, обнявшись, плакали несамовито, кажучи якісь слова, перебиваючи одного, дивлячись один одному в очі, цілуючи руки, губи, одяг... Присутні покупці з інтересом спостерігали за подіями, а ці двоє, як і десять років тому, нічого не помічали, нікого не бачили, вони нарешті зустрілися...

– Я знала, знала, що ти повернешся... Де ж ти був? У нас донька!

– Я знаю, пробач. Я у відрядженні тяжко захворів, потім паралізувало. Я не міг ні говорити, ні рухатися... Довго лікувався. Переніс кілька операцій... Я вижив тільки тому, що думав про тебе. Русалка моя...Тепер ми будемо разом, завжди-завжди...

Ірина Белоцька

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему