Поради

Погана мати

Погана мати

Маля плакало, а Віра не могла змусити себе підійти до нього. Вона тільки хотіла вставити у вуха затички, щоб не чути цього крику, який дратував її більше за все на світі.

Після одруження Віра була впевнена, що хоче мати дитину. Вона заглядала у візочки із малюками подруг, посміхалася до дітлахів і уявляла, як у неї із коханим з’явиться люба дитинка. Вагітність сприйняла із величезною радістю, навіть влаштували із чоловіком свято на честь визначної події. Усі дев’ять місяців прожила в чарівному очікуванні щасливої події.

Але пологи протікали дуже важко. Години минали повільно, а Віра все мучилася і страждала, кричала і в безсиллі металася по лікарняній палаті, благала лікарів про кесарів розтин. А ті лише заспокоювали і запевняли, що усе йде добре. В її втомленому мозку на мить промайнула думка, за що ж маля так її мучить. Коли ж нарешті дівчинка з’явилася на світ, голосним криком заявивши про своє народження, Віра в безсиллі відкинулася на ліжко і заплющила очі. Їй не хотілося нікого бачити і нічого знати. Провалилася у важкий сон і апатію. А коли прокинулася і побачила новонароджену у себе на грудях, не відчула ніякої радості і жодних емоцій.

Далі довелося вчитися доглядати за немовлям. Механічно Віра робила усе, що потрібно, але жодних теплих почуттів не прокидалося. Вона не хотіла дбати про малу, їй було неприємно усе це. Проте коли прийшов щасливий батько і рідні, Віра натягнула на себе посмішку і зобразила радість. Жінка чула про післяпологову депресію і вирішила – згодом минеться.

Але не так склалося. Минали дні, а материнські обов’язки ставали для неї усе більш обтяжливими. Вона нікому не казала про свої душевні муки, але страждала неймовірно, змінюючи дитині підгузки, пеленаючи, годуючи її. А найбільше дратував дитячий плач. Від цього звуку їй хотілося тікати світ за очі. Проте вирішила ні в якому разі не зізнаватися про свої почуття ні чоловіку, ні будь кому іншому.

Минали місяці, дівчинка підростала, а Віра відчувала, що зовсім не любить своєї рідної дитини. Приховувати це ставало дедалі важче. Часто зривалася на маляті криком, штурхала дочку, коли та щось не так робила, сварила її, трясла, щоб заспокоїти, а в результаті тільки ще більше засмучувала. А Даринка була милою і досить спокійною дитиною. Проте ніби відчувала, що мама її не любить. Винуватими очима дивилася на матір і не знаходила собі місця, коли вони залишалися удвох. Сторонилася Віру і водночас намагалася їй догодити. Легше обом ставало тоді, коли повертався з роботи тато. Мала кидалася до нього, обіймала, хихотіла, а Віра із полегшенням зітхала і йшла на кухню. Принаймні там могла побути на самоті. Згодом чоловік почав помічати Вірину холодність і байдужість, а також зрозумів, що дружина терпить присутність дитини, а не насолоджується нею. Якось у відвертій розмові попросив розповісти, що та відчуває. Віра розридалася і в усьому зізналася чоловікові. Вирішили звернутися за допомогою до психолога. Проте це не допомагало.

Дитина росла без любові рідної матері. І з кожним роком холодність Віри виливалася у зауваженнях, критиці, різноманітних докорах з приводу і без. А Дарина намагалася догоджати мамі. У її душі народилася мрія – зробити усе можливе, щоб мама її полюбила. Тож, терпіла усі її забаганки, слухняно корилася її волі. Чим старшою ставала дочка, тим більше поведінка мами скидалася на тиранію. Дитина слухняно дотримувалася її вимог і цим ще більше дратувала Віру.

Біда сталася, коли Даша – уже 19-літня красива дівчина – зізналася матері, що вагітна. Віра, яка навіть не підозрювала, що в її доньки є хлопець, вибухнула гнівом, який намагалася давити у собі багато років. Вона кричала на дочку, звинувачувала у тому, що зруйнувала її життя, а врешті-решт хотіла вигнати із дому. Проте в конфлікт втрутився батько. Він захистив доньку і у жорсткій формі наказав Вірі не чіплятися до неї. Батько Дарининої дитини утік, покинувши бідну дівчину напризволяще.

Подальші місяці були нестерпними для обох. Віра із дочкою практично не розмовляла, була холодною і байдужою, кидала зневажливі погляди на її живіт, який ставав щораз більшим. На пологи із донькою поїхав батько.

Коли Дарина із дитям повернулася додому, Віра навіть не вийшла із кімнати. Чула шурхіт і метушню в кімнаті дочки, але ніяк не реагувала. Проте коли в квартирі залунав дитячий плач, серце її стрепенулося. Відчувши дивне хвилювання, вона мимоволі піднялася і пішла в кімнату до доньки. Там, на ліжку, побачила немовля. Дивне тепло і хвилювання наповнило її душу. Захотілося пригорнути згорточок із малям до себе. Вражена новими емоціями, Віра вперше в житті відчула любов до дитини, але чомусь не до дочки, а до своєї онуки.

Ольга Бойчук

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали