Батьки Олени кожного року їздили на літо в заміський будинок. Дівчині ніколи не доводилося бути там одній, а особливо вночі. Але її мама залишатися та ночувати в цьому домі не боялася.
Однак кілька років тому в розмовах з матір’ю Олена почала помічати фрази типу «добре, що батько був вдома» або «всю ніч не могла заснути одна». Дивно, думала дівчина, чому ж це раптом вона стала такою чутливою? Одного разу зі сміхом запитала маму, чого ж це їй страхи стали ввижатися? У відповідь жінка розповіла доньці ось що.
Кілька років тому вже покійна бабуся Олени жила з батьками дівчини в заміському будинку. Останні місяці життя стан її психічного здоров'я різко погіршився: вона нікого не впізнавала, але цілими днями була зайнята тим, що бурмотіла щось незрозуміле. Особливо часто підходила до великого дзеркала і розмовляла з кимось, кого бачила у відображенні тільки вона.
Мама розповіла, що якось ввечері, вона звернула увагу, що Оленчина бабуся лежить дуже тихо, без характерного бурмотіння і безглуздих розмов, тому підійшла до неї. Бабуся поглянула ясним поглядом і виразно вимовила: «Що, Маша, намучилася ти зі мною?» Марія спантеличено відповіла: «Так що ти, мамо, все нормально...» Але від наступної її фрази у жінки заворушилося волосся на голові: дивлячись у те саме дзеркало, бабуся запитала: «Що, і Тетяна до мене прийшла?» (Таня — це сестра Олениної мами, яка померла 20 років тому). Коли вона сказала про померлу Таню, жінка зрозуміла, що це кінець. Потім бабуся заснула.
Вранці, підійшовши до старенької, Марія зрозуміла, що вона померла. Оскільки бабця лежала під двома ковдрами, тіло залишалося теплим, і жінка не могла точно сказати, коли саме настала смерть. Покликала сусідку, разом обмили матір, переодягли і поклали на ліжко. Фельдшер виписав свідоцтво про смерть, а жінка поїхала в місто домовлятися про місце на кладовищі і замовляти труну. Повернулася лише ввечері.
За традицією, перед похоронами тіло повинно знаходитися в будинку три ночі. Але внаслідок того, що було літо і рідні померлої не могли довше зберігати тіло, похорони призначили на ранок. Далі жінка побігла в сусіднє село: потрібно було знайти когось, хто б читав над померлою псалтир всю цю ніч. Так сталося, що всі відмовилися. Тож, коли мама Олени повернулася додому, було близько 11-ої години ночі. Вона ввімкнула в кімнаті світло, взяла псалтир і зрозуміла, що читати доведеться самій. Треба сказати, хоча жінка була віруюча і в церкву ходила, однак проводити такий ритуал не доводилося жодного разу.
Вона розгорнула книжку і почала читати. Спочатку не було страшно, в сусідній кімнаті спав її чоловік, тож, відчуття того, що поруч є ще хтось, не дозволяло страху заповзати в душу. Однак через півгодини жінка раптом почула, що за дверима, в передпокої, в закритому зсередини будинку, хтось ходить. Причому кроки були виразні, гучні, через трохи до них приєдналися ще інші. Тепер жінці здавалося, що за дверима рухається як мінімум кілька людей. Далі вона почула шум від інструментів, які падають, потім він був схожий на звуки від порожніх відер, по яких щосили б'ють чимось важким…
Жінка, не відриваючись, дивилася на псалтир, перечитувала потрібні рядки, не піднімаючи голови і не дивлячись по сторонах. Раптом їй здалося, що її покійна мати ворухнула головою. Перелякана втупилася на неї, а покійниця і справді повернула голову і сказала: «Читай, Маша, читай, не дай Їм мене забрати!» Після цього нажахана мама Олени увірвалася в кімнату до чоловіка, розбудила його і сказала: «Мені все одно заснеш ти чи ні, але ти будеш сидіти поруч зі мною і тримати мене за руку!» Вранці, коли почало світати, жінка закінчила відчитувати, і звуки припинилися. Потім привезли труну, рідні поклали в неї покійницю і поїхали на кладовище.
Про те, що відбувалося цієї ночі, Марія не сказала нікому. Але відтепер вона не могла засинати в цьому будинку сама. Адже кожного разу бачила перед собою обличчя матері, яка повторювала: «Не дай Їм мене забрати!»
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
