Поради

Серце матері не витримало

Серце матері не витримало

Інколи дивуєшся, які є різні люди, а в них свої життєві проблеми, труднощі та складні долі. Одну з таких історій пропоную Вашій увазі.  

У невеличкому містечку жила працьовита і дружна сім’я. Дружину звали Галина, а чоловіка — Андрій. Подружжя жило в любові та злагоді, виховували двох доньок.

Йшли роки. Батьки працювали зранку до ночі, щоб у хаті був достаток, і діти ні в чому собі не відмовляли. Старша донька навчалась в університеті, молодша — закінчувала школу, теж хотіла здобути вищу освіту. Аби допомогти дітям, Галина подалася на заробітки до Італії. Чоловік постійно хворів, тому залишився вдома.

Зі сльозами на очах жінка покидала рідну домівку. Проводжати зійшлися всі родичі, а вона бігала по подвір’ю й обводила очима все, що було їй таке рідне й дороге, ніби прощалась назавжди.

В Італії влаштувалася на роботу, доглядала стареньку бабусю. Допомогли знайомі, які вже кілька років тут працювали. Господиня виявилась приємною жінкою, полюбила Галину, як рідну доньку. З часом заробітчанка звикла і до чужого міста, і до чужих людей. Усі зароблені гроші надсилала додому, аби дітям добре жилось.

Пропрацювавши в Італії кілька років, Галина вирішила повернутися на батьківщину, бо дуже сумувала за рідними. Ще й старша дочка захотіла одружуватись…

…Їхала додому, мов летіла на крилах. Ось уже Україна, а незабаром — рідна домівка. Як же хочеться усіх побачити, обійняти. Лише від думки, що вже скоро буде на рідному порозі, на обличчі Галини з’являлась посмішка. На автостанції у рідному місті на жінку чекала вся сім’я. Навіть старенькі батьки зустрічали доньку. Відчула себе найщасливішою на світі.

Через кілька днів жінка повідомила, що купить старшій доньці квартиру. Адже молодій сім’ї треба жити окремо. Так і зробили. А згодом і весілля відгуляли.

Молодша донька залишилась з батьками. Галина вирішила більше не їхати на заробітки, і її, і чоловіка підводило здоров’я. Та донька, почувши таке рішення, обурилась:

— А що ви, мамо, більше не поїдете в Італію?

— Ні, дочко, — відповіла Галина. — Я розповідала вам, яке нелегке заробітчанське життя.

Але донька не відступала:

— Ви, мамо, Ірі купили квартиру, зробили весілля. Я теж хочу жити окремо, і машину хочу… 

З очей Галини покотились сльози. Вона не чекала такого від доньки. Через кілька днів жінка знову зібралася на заробітки. Важко було розлучатись, але треба й Оксані допомогти. Знову розпочались звичайні будні на чужині. У вільні від роботи хвилини Галина виймала фотографії, дивилася на своїх дітей, згадувала батьків і молила Бога, аби у родині все було добре.

Невдовзі донька повідомила, що виходить заміж, мати надіслала їй гроші, і та купила усе, що хотіла. Правда, жити залишилась у батьківській хаті.

…Так проходили роки... Галина знову повернулась додому. Та окрім чоловіка і стареньких батьків, ніхто жінку не зустрічав. Діти зайняті своїми справами. Коли Галина, переступила поріг рідної оселі, Оксана відразу повідомила, що вони з чоловіком зробили капітальний ремонт, викинули весь непотріб. А ще добудували одну кімнату. Колись там буде дитяча. А потім донька додала: «Погостюєте тут кілька днів, відпочинете і пошукаєте собі якесь житло. Ми не хочемо жити в гуртожитку». Галина не вірила своїм вухам. Це якийсь страшний сон — рідні діти виганяють її з власного дому. Заплакавши, жінка попрямувала до старшої доньки, та й тут їй місця не знайшлось. Тепер подружжя мешкає в селі у стареньких батьків. Лише тут їм завжди раді. З гіркотою на серці, Галина згадує невдячних дітей, яким віддала б усе на світі...

Ірина Куприсюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему