Інна зі своєю мамою жили у Богом забутому селі.Дівчина працювала на пошті, а її мама була вже давно на пенсії. І все б нічого, але у їхньому будинку почав протікати дах...
Хатинка вже була дуже стара і відзначила не один ювілей. З даху текло, з вікон дуло, дерев'яне покриття на підлозі зовсім продірявилося.
Інна народилася і виросла в цьому будинку, він був їй по-своєму дорогим, але жити у ньому з року в рік ставало все гірше і гірше. Та й небезпечно: ненароком ще балка впаде зі стелі, цвяхи теж наскрізь заржавіли.
Інна домовилася з головою села, що він дозволить їм, за невелику доплату, вселиться в один з покинутих будинків, але за умови, що вони відразу з'їдуть, якщо з'являться господарі або спадкоємці, яких жалісливі бабусі марно вписують у свої заповіти.
Ввечері Інна з мамою перенесли свої нечисленні речі в нове житло і облаштовувалися зручніше, розпихаючи пожитки по місцях. Ще довго вони не лягали спати, змітали з підлоги пил, збирали по кутках павутиння.
Нарешті, застеливши ліжка свіжою білизною, вони вляглися в постелях. Світло згасло. Але через деякий час почувся звук, ніби крапля падає на дно металевої каструлі. Кап-кап...
— Дах тече, чи що? — пробурчала Інна. — Та з чого ж йому текти? Дощу немає.
Дівчина встала, прошкандибала до вимикача. Спалахнуло світло. Звук падаючих крапель зупинився. Інна обійшла кімнату, вдивляючись в кути, — все було сухо. Вимкнула світло, лягла. І знову, кап-кап-кап... Роздратована Інна знову ввімкнула світло, обмацала кожен сантиметр кімнати, перевірила умивальник, вдивлялась в стелю, але нічого не було. Все було сухо.
У цю ніч жінки так і не заснули. Як тільки гаснуло світло, лунали звуки цих зловісних крапель. Вони багато разів оглядали будинок, перевіряли кожен закуток кімнати, але так і не змогли знайти джерело звуку.
Вранці Інна пішла на роботу, мама почала прибирати і доробляти справи, які залишилася з учорашнього дня. Ввечері жінки лягли спати. З легким клацанням погасло світло. Кімната занурилась в густу, в'язку темряву, ні краплі світла не падало у вікно від місяця. Кап-кап-кап... знову.
— Господи! — скрикнула Інна, роздратовано відкидаючи ковдру, щоб встати.
— Інна, лежи, давай спробуємо заснути, все одно нічого не знайдемо, — почула вона голос матері. Кап-кап-кап... Здавалося, вже лунало з усіх кутів, наповнюючи повітря вібраціями, що майже фізично відчувалася.
І раптом у кімнаті виникнув ще один звук. Звук повільних кроків від дверей. Ніби важкохворий старий ледве волочить ноги по шорстких мостинах. Інна втиснулася в ліжко, серце впало кудись у живіт і почало битися в істериці.
— Мамо, це ти?
— Інна, не я, ввімкни світло! Швидше ввімкни світло!
Кроки вже було чути виразніше, Інна похолола, її пальці ніби опустили у відро з льодом, ноги заніміли від жаху. Нарешті схопилася з ліжка, і, замруживши очі, кинулась до вимикача. Спалахнуло світло, кімната виявилась порожньою. Мама сиділа біля стіни, бліда, як полотно, до синяви суглобів стискала в руках ковдру.
— Що це було?
— Може, здалося? — прошепотіла мати. Інна не відповіла. Стояла біля вимикача, не наважуючись погасити світло. Навіть якщо це здалося, то вона не хотіла б чути це знову. Врешті-решт вимкнула світло, лягла в ліжко. Кап-кап-кап... Кап-кап-кап...
І раптом почувся жахливий скрегіт гострих нігтів по склу. Жінки повернулися до вікна.
— Господи, врятуй і збережи, — прошепотіла мати.
Цієї ночі, яка перетворилася на нескінченні години страху, жінки знову не спали. Вдень Інна не пішла на роботу, поїхала в сусіднє село і попросила панотця освятити їхній будинок. Через годину священик в чорних шатах ходив по хаті і кропив кути святою водою. Нарешті настала ніч. Жінки чекали її зі страхом. Що вони стануть робити, якщо освячення не допомогло? Згаснуло світло. Настала повна, глуха тиша, але якась гнітюча і недобра. Крапель не було. Скреготу теж. Проте відчувалося щось невловиме і в'язке, як болотяна рідота.
Раптом знову почувся скрегіт, той самий — нігтями по склу. Тільки на цей раз — ззовні будинку. Щось намагалося проникнути до них. Туди, де прожило вже стільки років, було несподівано виселено і замкнено у дворі. Воно хотіло назад у будинок…
Наступного дня Інна з мамою повернулися у свій старий дім. З дахом, що протікав, з протягами від віконних щілин і прогнилими мостинами. Зате тут вони були одні... Удвох... І нікого стороннього…
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
