Поради

У містечку почали зникати діти...

У містечку почали зникати діти...

Цю історію про дітей, які таємничим чином зникали, розповів 34-річний Михайло.

Михайлові пощастило ходити в дитячий садок у той час, коли діти мріяли стати інженерами, кранівниками, електриками, машиністами, військовими. Чоловік не може згадати точної дати, але в один із спекотних літніх днів десь у 84-му році пропала дівчинка з дитсадка. Її звали Маша, і  вона дуже подобалася Мишку. Діти  постійно були разом: світловолосий хлопчик у коротких шортах та білій майці і чорнява дівчинка з двома кісками й сукнею в зелений горошок.

Михайло пам'ятає, як кричали вихователі й батьки, як приїхала міліція і почала розпитувати дітей. Дітвора, звісно, мало що могла розповісти дядям-міліціонерам. Ось тільки наступного дня в іншому районі містечка пропав хлопчик. Говорили, що він пішов по хліб, але додому так і не повернувся. А потім зникла ще одна дитина, і ще. Всі вони були не старші п'яти років. Виходили з дому гуляти, у магазин, на екскурсію — і зникали.

Батьки Михайла не на жарт занепокоїлися. Раніше хлопець із дитячого садка йшов додому сам, адже заклад був недалеко, через дорогу від його будинку. А тепер доводилося сидіти з вихователями й чекати, поки мама прийде з роботи і забере.

Того вечора маму затримали на роботі. Хлопчик зі старшим вихователем Марією Андріївною мусили її зачекати. Тому в ігровій кімнаті, що на першому поверсі, вирішили подивитися мультфільми. На вулиці спека, усі чотири вікна були відчинені навстіж. І ось, коли довжелезного удава в телевізорі стали міряти папугами, на другому поверсі, у кабінеті завідувача, пролунав телефонний дзвінок. Марія Андріївна сказала, щоб Михайло не пустував, і вийшла поговорити по телефону.

А потім це сталося. Згадуючи ті жахливі події, Михайло не міг сказати точно, що саме. Світло згасло… Хлопчик залишився в повній темряві. Десь далеко чувся голос виховательки. Судячи з усього, вона говорила з мамою хлопчика. А той сидів у темряві, стискаючи руками підлокітники крісла. Та поступово очі хлопчика призвичаїлися до темряви, і він почав чітко розрізняти силуети іграшок й обриси предметів навколо. Обвівши поглядом кімнату, Михайлик раптом побачив в одному із чотирьох вікон обличчя загадкової старенької жінки. Бабуся посміхалася, однак від цієї посмішки ставало якось не по собі. А потім стара заговорила. Голос її звучав, немов колискова.

— Дивишся мультики? — промуркотала вона.

— Так, — відповів Михайло ледве чутно.

— Що-що? Підійди ближче, я тебе погано чую, — промовила удавано ніжним голосом стара, і хлопчик, не розуміючи, чому і навіщо, зробив крок уперед.

— А хочеш, я тобі покажу щось таке, що краще за мультики?

Бабуся відійшла трохи в бік від вікна, і з-за її спини стало видно дитячий майданчик. На майданчику було якось неприродно світло, але найголовніше — там гралися діти. І серед них Михайлик помітив Машу  — дівчинку, яка пропала. Вона, наче в німому кіно, намагалася щось сказати, та не могла. Було видно, як від крику дівча відкриває рот, але з її уст не злітало ні звуку.

— Ну, що остовпів, дорогенький? Хіба ти не бачиш, як у нас тут весело? — знову промуркотала бабуся.

Михайло був готовий зробити останній крок. «Зупинися!» — раптом пролунав дитячий голос. Це кричала Маша! Бабуся різко обернулася в бік дівчинки і щось прошипіла, а потім проникливо глянула на Михайла. Нарешті він побачив ті очі — два розпечених вуглики, і та злість, що читалася, вселяючи справжній жах.

— Іди сюди, будемо з тобою гратися, — процідила крізь зуби стара.

— Нізащо, ніколи, йди до біса! — закричав хлопчик їй в обличчя і зробив крок назад.

Раптом увімкнулося світло. До кімнати увійшла Марія Андріївна. Михайлик розповів їй історію, та вихователька від душі посміялася й переконала хлопча в тому, що все це йому наснилося.

Минуло кілька десятків років. Михайло гуляв у дворі з донькою. Коли гульк! –  на лавці, біля дитячого майданчика, сидить стара і дивиться, як бавляться діти. Цей був погляд кота перед стрибком на мишу-здобич. Стара помітила Михайла, і посмішка її одразу зів'яла.

Тут донька смикнула чоловіка за штанину та щось запитала. Він ледь-ледь відвів погляд від баби, відповів щось невиразне, а коли знову подивився у бік «бабусі», її вже ніде не було. У той же вечір Михайло взяв дружину й доньку та поїхав на все літо до себе в село. А тим часом у містечку знову почали зникати діти…

Ірина Белоцька

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему