Страшні реальні події відбулися з Максимом приблизно в 1998 році. Йому на той час було 15 років, але він до сих пір пам'ятає жах, який тоді пережив.
У той час Максим із родиною жив в невеличкому двоповерховому будинку на 5 сімей, збудованому поруч з невеликою залізничною станцією. Батьки Макса працювали залізничниками, і їх поселили в цьому будинку, щоб їм на чергування було ближче добиратися.
Будинок був побудований ще до війни, дивом зберігся, і їхня квартира на другому поверсі виглядала, як фортеця: 3-метрові стелі, товсті цегляні стіни. На початку 90-х, коли часи були неспокійні і на залізниці часто відбувалися відверті грабежі, батьки замовили та встановили потужні залізні двері й залізні решітки на вікна, які і врятували тоді життя хлопця.
Був пізній весняний вечір. Вже давно стемніло, батьки Макса поїхали в гості до родичів у сусіднє місто. Хлопець залишився абсолютно один у квартирі (як потім виявилося, і у всьому будинку) і спокійненько собі лежав, дивлячись щось нейтральне по телевізору. А потім у двері постукали…
Не подзвонили, хоча дзвінок був і працював, а саме постукали. І звук був такий, наче били... великим дерев'яним молотом або величезним кулаком. Цей звук посеред ночі хлопця, м'яко кажучи, не порадував і не віщував йому нічого хорошого. Чесно кажучи, у ту мить Макс сильно злякався. Не бандитів, зомбі або ще чогось конкретного, а просто злякався. Страх зародився десь у хребцях шиї, сповз по хребту до живота, руки не слухалися, а ноги стали ватяними.
Через деякий час удари в двері припинилися, і Макс зміг знайти в собі сили підійти до дверей та подивитися у вічко. Те, що він там побачив, хлопець не може зрозуміти і усвідомити досі. За дверима стояла не людина. Це була істота, більша за будь-кого, з ніг до голови вкутана в якийсь темний брезентовий плащ, вочевидь, не новий і запорошений. Ніби плащ цей років десять валявся на горищі, а потім його одягнули, не змахнувши навіть пил і павутину. На голові у істоти був величезний капюшон, з-під якого обличчя видно не було. Але Макс був упевнений, що візитер дивиться прямо в око і знає, що хлопець за ним теж пильнує.
Обидва стояли і мовчки дивилися на двері, кожен зі свого боку. Макса била дрібна дрож, а істота у брезентовому плащі не подавала жодних ознак життя. В голові у хлопця не було думок, не було паніки, було просто відчуття всепоглинаючого жаху та безнадії. Причиною того став не тільки зовнішній вигляд «гостя», але і те, як він дихав: людина так дихати не може.
А потім створіння за дверима мало-помалу підняло свою величезну руку і врізало кулаком по броньованих дверях. Рухалося воно, як п'яний робот або монстр з дешевої комп'ютерної іграшки: неприродно, але страшно. Вдарило ще і ще. Здавалося, його абсолютно не бентежить те, що двері не піддаються — він готовий довбати їх стільки, скільки потрібно. Макс стояв за півметра від дверей і слухав ритмічні удари в двері. Він до нестями боявся. Боявся не того, що двері не витримають, не боявся смерті, а саме того, хто стукає. Боявся, не того, що воно його вб'є. Хлопцю було страшно, що таке взагалі може існувати.
Незабаром до Макса повернулася здатність мислити. Спочатку він подумав, що почують сусіди і прийдуть на допомогу, тому що ці удари було чути в усьому будинку. Але потім він згадав, що будинок почали розселяти, тому що він підлягав знесенню, на цей момент тут жило лише 2 сім'ї — його і ще одна на першому поверсі. Ймовірно, їх не було вдома або вони не наважувалися вийти.
Друга думка — подзвонити, хлопець навіть підбіг і зняв телефонну слухавку, але гудків не було. Про мобільники в той час тільки чули, і у Макса, звичайно ж, його не було. Думка вистрибнути у вікно тоді навіть не прийшла йому в голову, тому, ймовірно, інстинкт самозбереження блокував навіть гадку про те, що можна залишити надійне укриття і зустрітися з цією пекельною істотою на вулиці.
А монстр продовжував стукати кулаком у двері. Монотонно, безглуздо і мовчки. Макс також не проронив ні слова, тихенько повернувся і сів на своє ліжко. Слухав ці удари і через кілька годин заснув. Це здається нереальним і нелогічним, але організм, виснажений пережитим страхом, просто вимкнувся.
Коли хлопець прокинувся, за вікном був ранок. У двері ніхто не стукав, але вийти перевірити (і навіть подивитися у вічко) він довго не наважувався. Лежав і вслухався, але нічого, крім шуму залізниці за вікном, чути не було. Потім Макс таки набрався трохи сміливості, навшпиньки підкрався до телефону — він працював. Хлопець одразу ж зателефонував батькам і попросив їх повернутися додому якомога швидше.
Про жахливу подію він намагався чесно розповісти батькам. Та вони вирішили, що це просто приходив здоровий п'яний бандит, який в темряві здався занадто страшним. Макс не став сперечатися, тому що розумів, що говорить нереальні речі і сам би ні за що в таке не повірив. Але вм'ятини на дверях казали про те, що історію хлопець все ж не вигадав повністю, і батьки не полінувалися написати заяву в міліцію про розбійний напад на квартиру. На тому все й скінчилося. Принаймні хлопець вже багато років на це сподівається...
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
