Поради

Тепер вона знала, що ніколи більше не замерзне

Тепер вона знала, що ніколи більше не замерзне

Світлана подивилася на годинник — ще 10 хвилин. Ніколи ще вона не приходила на побачення раніше призначеного часу. Але це побачення — незвичайне, адже перше і останнє. Якщо він не прийде...

Дівчина нервово тупнула ногою. Серце то завмирало, то видавало такий дріб, що у неї починало темніти в очах. «А якщо я йому тепер не сподобаюся? Адже тоді в мене волосся було довшим і світлішим...», — серце дівчини знову защеміло і захлинулося в безнадійній тузі. З неба зривалися рідкі краплинки дощу, але Свєта  їх не помічала. Вона повернулася в минуле літо.

...Дівчина мружиться від сонця і відчуває, як гарячий вітер розвіває її волосся. У голові шумить від шампанського і радості, що Він поруч. Свєта ще не знає його імені, але вже точно знає, що ніколи не забуде його очей. Їхні погляди знову зустрілися, і дівчина вкотре відвернулася: «Чортова гордість, породжена екстремальним фемінізмом! Хто і коли вбив мені в голову, що треба задирати носа і відвертатися, якщо на тебе дивиться чоловік? Щоб, не дай Боже, не подумав, що він мене цікавить».

Вони обоє були гостями на весіллі. Вона — з боку нареченої, він — з боку нареченого. Її все дратувало на цьому весіллі. Метушня, балачки, показні сльози, банальні тости, до мерзоти тепле шампанське...Вона мріяла, щоб цей вечір швидше закінчився. Поки не побачила Його.

Він стояв трохи осторонь від усіх гостей. Цей симпатичний незнайомець здався їй таким несхожим на всіх, кого вона знала, адже від нього віяло спокоєм, упевненістю — всім тим, чого у неї ніколи не було.

Вони познайомилися. Стас, так його звали,  звертався до неї на «Ви». А Світлана безцеремонно «тикала» весь вечір. Дівчина не звикла до такого стриманого і шанобливого ставлення, елементарна ввічливість здавалася їй розкішшю. І Свєта злилася на себе за свою різкість і показну самостійність, тож пішла з весілля одна, демонстративно відвернувшись у відповідь на його пропозицію викликати таксі.

На наступний день після весілля дівчина  не пішла на «млинці до тещі», сказавши, що випила зайвого напередодні, тож тепер їй погано. Лише через два тижні дівчина зізналася сама собі, що закохалася. І почала вбивати цю любов. Вона завантажувала себе до межі, вигадуючи все більш витончені способи довести тіло і розум до такого стану стомлення, коли потрібна тільки одна річ — подушка. Справи, зустрічі, навчання, одні курси, інші, постійний поспіх, вічне недосипання.

Дівчина забороняла собі навіть думати про Стаса, але одночасно прокручувала в голові сотні варіантів, як його знайти. Вона дізналася через чоловіка подруги, на весіллі яких вони познайомилися, його адресу, телефон, професію, звички. Все, крім одного — чи потрібна вона йому?

А зараз вона стояла посеред  парку і відчувала, як з кожною хвилиною її серце поринає в смуток. Наступного дня Свєта мала сісти в потяг і назавжди поїхати в інше місто, іншу країну. І ніколи більше не побачити Стаса.  Вчора вона подзвонила йому. Хлопець її пам'ятав. Призначила місце і час зустрічі. Він був здивований, але погодився. Вона не спала всю ніч.

Дівчина знову подивилася на годинник — він запізнюється вже на чотири хвилини. Ця думка подіяла як каталізатор, і в мозок увірвалися сотні їй подібних: «Він ніколи не прийде! Ти ж знаєш, що ніколи не можна нав'язуватися чоловікові! Ніколи не можна першою дзвонити йому!».

Свєта закрила очі, мріючи зникнути, випаруватися, щоб ніколи більше не відчувати цей біль. Краплинки дощу  змішувалися з тушшю і текли по обличчю. Їй захотілося стерти увесь макіяж. Вона підставила обличчя дощу  і раптом почула за спиною:

— Тільки не треба так сумувати!

Дівчина обернулася і побачила Стаса. Він посміхався.

— У тебе косметика розтеклась. — Хлопець доторкнувся до її щоки і обережно витер. — Чому мовчиш?

Світлана подивилася на свої мокрі руки, підняла на нього очі. Високий. Красивий. Занадто.

— Я дуже хотіла тебе побачити. Я знаю, що ми з тобою більше ніколи не побачимося, тому я можу зараз все тобі сказати. Я люблю тебе. Всі ці місяці я жила думкою побачити тебе ще раз. Я не знаю, чому ти прийшов, і що ти відчуваєш. Я просто хочу провести цей день з тобою. Півгодини, годину. Завтра я від'їжджаю, і ми з тобою ніколи більше не побачимося.

Вона дивилася йому в очі, не боячись прочитати в них свій вирок. Зараз вона не боялася нічого.

— У тебе руки зовсім крижані. Ходімо куди-небудь, де тепло. Я теж хочу тобі багато що сказати.

Стас  посміхнувся, взяв її за руку. І разом з руками у Світлани почало відігріватися серце. Тепер вона знала, що більше не замерзне. Ніколи.

Ірина Белоцька

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали