Термін відрядження Олександра підходив до кінця, і він повинен був повернутися додому. Купивши квиток на автобус, вирішив погуляти містом, адже в запасі було ще три години часу.
На вулиці до Олександра підійшла жінка, яку він відразу ж упізнав. Це була його перша дружина, з якою розлучився 12 років тому. Зіна анітрохи не змінилася, хіба тільки обличчя стало занадто блідим. Мабуть, ця зустріч її схвилювала так само, як і Олександра, — так вирішив тоді чоловік.
Любив він свою колишню сильно й болісно, через це і розлучився. Ревнував її до всіх, навіть до матері. Варто було їй трохи затриматися, як серце чоловіка починало шалено калатати, і йому здавалося, що вмирає. Зрештою Зіна пішла від нього, не витримавши щоденних допитів: де була, з ким і чому.
Одного разу Олександр прийшов з роботи з маленьким цуценятком за пазухою, хотів порадувати дружину потішним подарунком, але в квартирі нікого не було, а на столі лежала записка. Дружина написала, що йде, хоча любить Олександра до нестями. Чоловікові підозри втомили її, і вона прийняла рішення розлучитися. Зіна просила вибачення за все і благала не шукати її...
І ось після 12 років розлуки Олександр випадково зустрів колишню дружину в місті, де перебував у службових справах. Вони довго говорили, аж чоловік згадав, що може запізнитися на міжміський автобус: «Вибач, але мені треба йти, я вже запізнююсь на свій рейс». І тут Зіна сказала: «Сашо, зроби мені, будь ласка, послугу. Я розумію, що ти поспішаєш, але заради того, що було хорошого між нами, не відмовляй мені в моєму проханні. Давай зайдемо в одну контору, для мене це дуже важливо, я одна туди йти не можу». Звичайно, чоловік погодився, але сказав: «Тільки швидко!»
Вони зайшли в якусь велику будівлю і досить довго переходили з одного крила в інше. Піднімалися й опускалися по сходах, але чоловікові тоді здавалося, що на це пішло не більше 15 хвилин. Повз них проходили люди, причому всі були різного віку: від дітей до літніх людей. У той момент Олександр не замислювався над тим, що можуть робити в адміністративній будівлі діти і старці. Його думки були прикуті до Зіни. У якийсь момент вона увійшла в одні двері й закрила їх за собою. Перед тим, як зачинити двері, вона подивилася на чоловіка так, ніби прощалася, сказавши: «Як дивно, я не могла бути ні з тобою, ні без тебе».
І тут Олександр, наче отямився. Він абсолютно чітко усвідомив, що потрібно їхати, а він стоїть незрозуміло де і запізнюється на автобус! Та озирнувшись навкруги, чоловік не на жарт злякався. Будинок, у якому він перебував, був покинутою будовою. Замість віконних прорізів зяяли діри. Сходових маршів не було взагалі. Лежали дошки, за допомогою яких Олександр з великим зусиллям спустився вниз. На автобус чоловік запізнився на цілу годину, і йому довелося купувати квиток на інший рейс. Та коли він брав квиток, із жахом почув страшну новину — по радіо повідомили, що автобус, на який він запізнився, перекинувся і злетів у річку. Ніхто з пасажирів не врятувався.
А через два тижні Олександр стояв біля дверей своєї колишньої тещі, яку розшукав через адресне бюро. Алевтина Марківна здивувалася приходу чоловіка й повідомила, що Зіна померла 11 років тому, через рік після розлучення. Олександр не повірив їй, вирішивши, що мати Зіни побоюється, що він знову буде переслідувати її дочку ревнощами. Та на прохання показати могилу його колишньої дружини, на подив чоловіка, погодилася. Через декілька годин Олександр стояв біля пам'ятника, з якого йому посміхалася жінка, яку він кохав усе життя, і яка врятувала його від смерті…
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
