Сьогодні Влад прийшов на роботу не пізніше і не раніше — як зазвичай. Він був керівником середньої ланки, але не дозволяв собі «затримуватися» і з'являтися пізніше дев’ятої. На його столі завжди панував лад, чого вимагав і від своїх підлеглих.
Влад швидко влаштувався за робочим місцем, і вже через хвилину секретар передавала детальну інформацію щодо адресованих йому вхідних дзвінків. Він дивився на неї, щось записував у щоденнику, але згадував розмову, почуту уві сні, із тією, яка майже зникла із життя. Як не дивно, він втратив її через роботу. «Дивовижна штука — життя, — подумав Влад. — Через роботу, амбіції і ще багато чого іншого ти залишаєшся один, а потім лікуєшся від самотності цією ж роботою».
І знову звичайний робочий день, без ексцесів та надмірних емоцій. Звична дорога додому. Домофон у будинку знову не працював, двері під'їзду не реагували на ключ, він набрав секретний код і замок відкрився. Хоч іноді й траплялися такі казуси, Влад все ж любив свій будинок. В під'їзді завжди було чисто і світло, обидва ліфти справно працювали, завжди була гаряча і холодна вода, тихі й доброзичливі сусіди — все це він дуже цінував.
У квартирі віддано чекали кілька полиць з давно перечитаними книгами, комп'ютерний стіл, за яким проходила більша частина вільного часу, диван, де він спав, крісло і телевізор. Не було нічого зайвого, все використовувалося суворо за призначенням і стояло на чітко відведених місцях. Це була звичайна однокімнатна квартира — затишна і зручна. Окреме місце в ній займали сюрреалістичні картини, які він часто розглядав, отримуючи хороший заряд енергії.
Коли Влад прощався з тією, яку зараз бачить лише у снах, адже вона порушувала звичний темп життя, вносила дисонанс, чоловік думав, що так йому буде краще, однак… Тільки коли за Іриною зачинилися двері, Влад зрозумів, що означають слова: цілюща сила любові, але зараз любов обривала всі нитки життя, яке вже не мало для нього ніякого значення. Влад думав, що без любові доб'ється в житті всього, що тільки забажає. Але тепер він зрозумів, що більше ніколи і нікому не відкриє свого серця — залишилися шрами, і серце не витримає ні припливу адреналіну, ні прискореного биття.
Ірина по-справжньому кохала Влада, однак їхньому щастю завадили його амбіції, страх втратити свободу: він боявся, що повинен відмовитися від своїх друзів, близьких, кинути все, що було таким дорогим. Він захищав свій світ, а вона хотіла бути разом з ним, стати частиною цього світу. Ірині було цікаво все те, чим Влад захоплювався, чому радів, про що хвилювався. Вона хотіла розповісти йому про таємниці свого світу, і повести туди, де ще ніхто і ніколи не бував, окрім неї. Та Влад її відштовхнув, хоча тепер, коли пройшов майже рік, він щоночі бачив Ірину уві сні, і тоді тишу розривав відчайдушний крик: «Повернись! Мені більше ніхто не потрібен, окрім тебе, я звільнюся з роботи, залишу друзів! Я більше не боюсь кохати так, як ти вчила мене! Пробач!...»
А Ірина, немов почула ці крики, адже звичний вечір на самоті був порушений дзвінком у двері. І коли здивований Влад відчинив двері, у його обійми просто впала та, з якою він розмовляв лише уві сні. «Я не можу без тебе, — прошепотіла Ірина. — Дозволь мені залишитись. Обіцяю, я буду непомітною мишкою. Тільки дозволь залишитись…» А Влад у цю мить відчув, як гояться шрами на його серці за допомогою цілющої сили любові…
...Він спав і уві сні доторкався до неї, тримав за руку... Але так боявся відкрити очі і не побачити Ірини поруч із собою. Та відчув ніжний дотик її губ. «Доброго ранку, кохана!» — сказав Влад і поцілував у відповідь. Потім сильно-сильно притиснув її до себе. «Коханий, ти хочеш мене розчавити?», — посміхнувшись, вона знову поцілувала його. Її цукрові губи зводили з розуму. Вже через мить вони забули про все і ще довго насолоджувалися один одним…
…Сьогодні був звичайний ранок, ще вчора вони збиралися йти на роботу, але на вулиці мінус десять, а їм так добре разом. Після гарячого душу вони поснідали і знову впали в ліжко…
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
