Поради

Зламав італійцю ребра, аби відчепився від мами

Зламав італійцю ребра, аби відчепився від мами

Стас із перших хвилин знайомства зненавидів цього пихатого, відгодованого на заморських делікатесах, італійця, якому так сподобалась його мама. Хоча по-чоловічому він розумів «макаронника», адже, незважаючи на свої сорок років, Олена була справді гарною та привабливою. І як це тато зміг до такого додуматись — зрадити її та піти, як це нерідко буває, до молодої довгоногої кралі, якій, можливо, не так сорокап’ятирічний чоловік був потрібен, як його хоча й невеликий, та все ж таки власний бізнес.

У їхньому маленькому містечку татова піцерія була одна. Тож приносила, хоча і не захмарні, та проте стабільні прибутки. Ось і запала на батька та Марійка-розлучниця. Спокусила зеленими очима, солодкими губами та звабливими вигинами стегон. Вирішила, що мати за коханця власника єдиної міської піцерії не тільки поважно, але й вигідно. А що залишилось Олені? Хоча, здається, й небагато років, та все ж вже сорок, а значить — далеко не молодуха. Двадцять років прожила в шлюбі, красеня-сина чоловікові народила. Та все покинув той казанова заради молодої. Тож тільки ховала від людей заплакані очі, бо у містечку кожен другий знав, що тепер вона — одна-однісінька.

Та якось ввечері до Олени зателефонував колишній чоловік.

— Слухай, я розумію, що завдав тобі лиха. Та допоможи мені. Тим паче, що справа стосується бізнесу, а ти сама розумієш — не буде грошей, то й не зможу синові допомагати, а йому ще університет закінчувати.

— Чого ти хочеш?

— Через два дні приїздить знайомий з Італії, хоче запропонувати декілька нових рецептів справжніх італійських страв. Та говорить він лишень італійською і трішки розуміє англійську. А ти ж вчила її, тож допоможеш із ним порозумітися.

Нічого іншого не лишалося Олені, як виконати прохання «цього підлого ловеласа», як вона подумки називала чоловіка, у якого колись закохалася до безтями, настільки сильно, що одразу погодилась вийти заміж, незважаючи на навчання та плани у майбутньому стати перекладачем. Хто знає, де б вона зараз була, якби не те кохання і народження Стаса. Навіть університет закінчувала заочно, бо ж вагітною не могла на пари ходити. І ось тепер доведеться допомогти зраднику, бо й справді син навчається на юридичному за батькові гроші.

Побачивши вперше Маріо, Олена навіть не сприйняла його як чоловіка. Для неї він був лишень знайомий колишнього, до того ж пихатий та зарозумілий. Ще б пак, адже Маріо, побачивши українську гарну та розумну жінку, не міг відвести від неї очей, і спочатку або мовчав від захоплення та хвилювання, або говорив суто по справі. Тому Олена і вирішила, що Маріо вважає її недостатньо цікавою співрозмовницею. І тільки під кінець своїх гостин на Україні італієць зважився запросити її на каву, та Олена лише рукою махнула. «Яка кава? Він, певно, у своїй Італії жінку має, а тільки приїхав у чужу країну, то й одразу  розважитись вирішив».

Тоді Олена ще не знала, що у Маріо і справді колись була дружина, але вона загинула в автокатастрофі декілька років тому. І він пообіцяв собі, що, аби більше не переживати нестерпний біль, коли кохана людина йде назавжди, ні в кого закохуватися не буде. І хоча були у нього за ці декілька років якісь жіночки, та тільки на ніч-другу, а потім Маріо рішуче казав їм «до побачення». А ось Олена по-справжньому припала йому до душі. Та так сильно, що навіть отримавши відмову, що з ним рідко коли траплялось, — його чорні очі, товстенький гаманець та вміння зачарувати жінку робили свою справу, і якщо хотів якусь панянку, то вона недовго могла опиратись його природному шарму — бачив привабливу українку уві сні.

Одразу помітив, як дивиться «той макаронник» на його маму, і Стас. Тож зрадів, коли дізнався, що Маріо, пробувши два тижні, поїхав до Італії. І просто остовпів, коли через місяць він побачив «макаронника» на порозі квартири, яку орендувала тепер разом із сином Олена. Маріо намагався пояснити хлопцю, що йому потрібна його мама. Та Стас чи то не розумів англійської із італійським акцентом, чи не хотів розуміти, що потрібно італійцю. Тож, особливо не переймаючись тим, що чинить, як невихована людина, просто закрив перед носом Маріо двері. Розраховував, що італієць після такого «теплого» та гостинного прийому зникне назавжди з їхнього з мамою життя…

…Олена неспішно поверталася додому. Біля свого під’їзду побачила темну постать чоловіка, яку огортав сніг. А червоні троянди у його руках майоріли, мов полум’я.  «Дивний якийсь… Кого він тут чекає…», — Олена обережно оминула чоловіка і вже майже зайшла у під’їзд, коли почула знайомий голос. «Почекайте… Я хотів вам сказати… Я приїхав, щоб сказати вам…», — Маріо і справді замерз, та й хвилювався не на жарт, тож голос раз у раз зривався. «Маріо, що ви тут робите? Скоріше йдіть у дім, ви ж захворієте! Це вам не середземноморський  італійський клімат, а справжня українська заметіль!» — Олена рішуче заштовхала італійця до квартири.

Пояснити, з якої причини йому настільки не подобається італієць, Стас не міг. А Олена мов розквітла. Маріо їй освідчився, попрохав дати йому шанс завоювати жінку, аби, якщо їм буде добре удвох, забрати її із сином до Італії. Вже й Новий рік вони зустріли разом. Наближалося Різдво Христове. Збиралися сідати вечеряти. Тільки Стас затримувався в магазині — в останній момент Олена згадала, що забули купити хліба. Та нарешті брязнули вхідні двері. Стас швидко знімав верхній одяг, коли помітив, що на поличці лежить гаманець Маріо, який, певно, випав із кишені. Стас так би і пройшов повз, якби той не був привідкритим, демонструючи фото, на якому щасливий Маріо ніжно та закохано обіймав за плечі молоду вродливу брюнетку.

«Я так і знав! Той «макаронник» в своїй Італії другу жінку має!» — Стас, не тямлячи себе від люті,  просто влетів  до кімнати, і, ні слова не говорячи, відтягнув Маріо від столу, та почав його гамселити. Олена, нічого не розуміючи, кинулась на захист свого італійського нареченого. Та її жіночої сили не вистачало, аби відтягнути Стаса, який немов сказився, бив Маріо що є сили, та тільки вигукував: «Брехун! Підлий брехун! Залиш маму в спокої!». Нарешті хлопець спинився, ошаленілим поглядом подивися на Маріо, що лежав скривавлений на підлозі, на маму, що билася в істериці. «Мама, він тобі брехав! У нього є інша жінка», — намагався все пояснити, та Олена, не слухаючи сина, кинулася викликати швидку…

Коли Маріо прийшов до тями, то побачив, що лежить на лікарняному ліжку. А біля нього на стільчику дрімала Олена. Він хотів тихесенько до неї доторкнутися, та біль пронизав усе тіло. Від стогону чоловіка Олена прокинулась: «Як ти? Сильно болить? Воно й не дивно — у тебе декілька ребер зламані, та й ніс розбитий… Я тебе дуже прошу — пробач моєму синові! Він побачив твій гаманець із фото померлої дружини, і вирішив, що ти мені брешеш… До нас вже й міліціонери приходили, тепер Стас може опинитися за гратами…». Жінка від розпачу гірко заплакала. «Поклич його з собою, як будеш ще раз до мене йти…», — говорити Маріо було важко, саднили розбиті губи. Олена похапцем зірвалася зі стільця, покликала сина. Стас, ніяковіючи, зайшов до палати, у руках тримав пакет з апельсинами. «Мама, переклади йому, що я справді шкодую, що так повівся… Я боявся, що ти поїдеш із ним, і забудеш про мене…». Олена старанно перекладала слова каяття сина, та із жахом чекала на відповідь італійця. «Олено, скажи, що я його пробачаю, і до вашої поліції звертатися не буду. А ще скажи, що я знаю, як це боляче — втрачати дорогу тобі людину, тож до Італії ми поїдемо усі разом… Давайте вже ті апельсини, хоча вони в вас далеко не такі солодкі та пахучі, як на моїй сонячній батьківщині…»

Ірина Белоцька

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему