Поради

Попелюшка на чужому балу

Попелюшка на чужому балу

Я поставила собі мету: вийти заміж за європейця. І мені це вдалося. Та казка швидко закінчилася.

 

Багато дівчат мріють вийти заміж за іноземця і поїхати з ним. Закордон здається цим дівчатам казкою, де течуть молочні річки. Я також колись була такою. Розлучившись із першим чоловіком, зробила висновок, що всі наші чоловіки п’янички та ледарі. І якщо вже пов’язувати з кимось долю, то тільки з іноземцем, причому бажано з Європи.

Майже рік я «жила» в Інтернеті. І врешті-решт знайшла того, кого шукала. П’єр здавався втіленням моїх дівочих мрій. Він мав свій бізнес, був на десять років старший за мене.

Зав’язалася переписка. Спочатку ми спілкувались англійською. Потім я записалася на курси французької – і вже через кілька місяців намагалася говорити із П’єром телефоном на його мові. Через деякий час він вирішив приїхати до мене.

Перед нашою зустріччю я дуже хвилювалась: що, якщо я йому не сподобаюсь? Але мої побоювання були марними. П’єр, здавалося, був у захваті від мене. Перед від’їздом він узяв із мене слово, що приїду до нього в гості. І я приїхала.

Той період життя здавався мені казкою. П’єр познайомив зі своєю матір’ю, вона прийняла мене дуже тепло. Я мимоволі порівнювала бабусю із красивою зачіскою, гарно вбрану та елегантну, зі своєю мамою у вічно заляпаному фартухові та з розтріпаним волоссям.

 

Режим економії

Наше весілля було скромним. П’єр пояснив, що у них не прийнято шикувати. Почалося сімейне життя. Спочатку я ніяк не могла навчитися вимикати за собою світло, коли виходила з кімнати. П’єр пояснив, що електроенергію треба економити. Взагалі, коли я краще пізнала свого чоловіка, зрозуміла, що його улюблене слово – «економія».

Ми економили на поїздці на курорт. Я зі сльозами випрошувала у П’єра дозволу піднятися на Ейфелеву вежу. «Це неекономна розвага тільки для туристів!» – відповідав він. Я ходила у м’ясну крамницю за три квартали, бо там м’ясо коштувало на кілька центів дешевше.

Через півроку після весілля П’єр почав натякати мені, що треба влаштовуватися на роботу. «Життя в Парижі дороге, – казав він. – Звичайно, в мене є певний капітал, однак витрачати його марно не збираюся». Я спробувала відмовитися, адже була вже вагітна. На це П’єр зауважив, що, офіційно оформившись на роботу, отримаю велику допомогу, коли народжу дитину. На ці гроші можна буде купити візочок.

І я влаштувалась офіціанткою. Працювала майже до самих пологів. П’єр виявився чудовим батьком, таким, про якого мріяла. Я навіть не образилася, що він не привітав мене з народженням дочки, не подарував квіти. Віднині центром уваги для нас із чоловіком стала наша Мері!

Та ніжні почуття до дочки не заважали П’єру щоразу докоряти мені за те, що живу за його рахунок. Тому, як тільки Мері трохи підросла, я вийшла на роботу в той самий бар. Здавалося, все йшло нормально. Не так, як мені мріялося, але досить непогано.  Але одного разу я зробила фатальну помилку.

 

Розлучення

Одного разу я, як завжди, обслуговувала чергового клієнта. Хлопець був злегка напідпитку, от і поліз зі своїми вульгарними жартами. Я  намагалася зробити вигляд, що не розумію, про що він говорить. Адже, якщо грубо поведуся з клієнтом, мене позбавлять премії.

Я полегшено зітхнула, відійшовши від цього хлопця, і раптом за сусіднім столиком побачила П’єра.

«Прийшов тебе провідати, – сказав він невдоволено, – а ти, виявляється, фліртуєш тут із відвідувачами! Можливо, ти і зраджуєш мені!»

Я розгубилася, потім розізлилася: «Як ти смієш таке мені казати!». Слово за слово – і наговорила П’єру багато непотрібних речей. Але я вже не могла зупинитися: мене прорвало – і всі образи виплеснула йому єдиним потоком. Мені навіть було байдуже, що за цією сценою спостерігають мої колеги та відвідувачі кафе. П’єр встав і мовчки пішов…

А через два тижні я дізналася, що чоловік подав на розлучення. Причому цю новину мені повідомив не сам П’єр, а його адвокат. Але це ще півбіди: виявилося, що чоловік вирішив забрати в мене дитину! Юрист, до якого я побігла на консультацію, тільки руками розвів: «У нас законодавство захищає права французьких громадян. Ви іноземка, у Вас нерегулярний і невеликий заробіток, немає свого житла, та й до того ж, і поведінка у Вас… Хіба Ви не знали, що Вас регулярно знімали на відео у процесі робочого дня у барі? Там чітко видно, як Ви заохочуєте залицяння відвідувачів».

Свекруха навіть не захотіла зі мною зустрітися: «Люба, можливо, тобі краще повернутися на Батьківщину? А Мері залишиться з нами, я зможу виховати свою внучку пристойно!»

 

Перші успіхи

Після розлучення мені дозволили зустрічатися з дочкою один раз на тиждень протягом двох годин. І тільки у присутності чоловіка чи його матері. Трирічна Мері ніяк не могла зрозуміти, чому я не хочу, як і раніше, жити з нею. При донечці я трималася з останніх сил, а переступивши поріг, заливалася сльозами. Може, викрасти Мері й утекти з нею до себе на Батьківщину?

Китаянка Тілі, з якою я працювала, відмовила мене: «Не смій! Знайдуть, віддадуть під суд, зроблять тебе в усьому винною. І тоді ти до кінця своїх днів не побачиш дитину. Хочеш пораду? Постарайся знайти собі кращу роботу, вивчи мову, помирися з чоловіком. Тоді ти отримаєш шанс виховувати дочку».

Я вивчила всі французькі закони і зрозуміла, що Тілі права. Тоді я почала діяти. Не скажу, що мені легко вдалося знайти роботу в клініці. Я ночами вчила французьку і згадувала все, що проходили в медичному училищі. Мені вдалось отримати сертифікат медсестри. Одночасно я намагалася налагодити стосунки із П’єром, хоча при одному погляді на чоловіка, який забрав у мене дочку, у мені кипіла лють.

Перші успіхи в мене вже є. Мені дозволили бачити Мері двічі на тиждень. А П’єр одного разу неохоче зізнався, що погарячкував, назвавши мене шльондрою. Нині я заробляю набагато більше, ніж раніше, змогла зняти досить пристойну квартиру. Мрію, що колись її поріг переступить моя дочка. І тоді я її вже нікому не віддам!

Наталія Золотюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали