Поради

Вагітна коханка попрохала віддати чоловіка

Вагітна коханка попрохала віддати чоловіка

Історія кохання Оксани і Олексія стала сюрпризом для всіх, хто знав цю подружню пару. Вона – симпатична скромна дівчина, родом із села, вчителька початкових класів. Він – привабливий чоловік атлетичної статури, успішний бізнесмен, за яким упадали десятки дівчат.

 

Звабити чергову красуню для нього ніколи не було проблемою. І не знаходилося жінки, яка би могла встояти перед його елегантністю, залицяннями і дорогими подарунками. І не те що встояти – більшість дівчат зазвичай у перший же вечір знайомства були готові віддатися йому з надією на спільне майбутнє.

Можливо, Олексія просто втомила вся ця доступність, показний гламур і примітивна гра дівчат-ляльок, нафарбованих і зодягнених за останнім писком моди. Можливо, серед моря цих стервозних хижачок саме Оксана видалася йому особливою, не схожою ні на кого. Її скромність, навіть сором’язливість, захопливий погляд блакитних очей… У них відображалося море різноманітних почуттів, які дівчина марно намагалася приховати під густими чорними віями, що вабили своєю природною красою. Олексієві було з нею легко і просто, він знав, що дівчина закохана в нього до нестями, проте щосили стримує свої почуття. Навчившись розбиратися в жінках, він був упевнений: така як Оксана ніколи не зрадить, завжди оточить коханого турботою і увагою, майбутній чоловік і діти стануть для неї священним центром усесвіту, крім того, таких, як вона, у світі ставало все менше.

І все ж оточення не надто схвально поставилося до вибору Олексія. Рідні, дивлячись на Оксану та її сім’ю, не могли приховати своєї зверхності у поглядах і колючих висловлюваннях. Друзі, яких незмінно супроводжували випещені довгоногі кралі, здивовано знизували плечима, мовляв, що тут скажеш. А колишні подружки Олексія не минали нагоди ущипнути його гострим слівцем, типу «бідна простушка», чи «нещасна селючка». Проте Олексій на все те не зважав. У житті він завжди чинив так, як вирішував сам. А що стосується Оксани, то, отримавши пропозицію одружитися від найкращого, на її погляд, чоловіка у світі, вона майже відразу погодилася і почала малювати в уяві своє чарівне майбутнє разом із коханим. Відчутна прохолода у спілкуванні з рідними Олексія її щиро засмучувала, проте спокійна впевненість і підтримка коханого вселяла в душу спокій.

Усе складалося так, як запланував Олексій: рідні поступово зрозуміли його вибір і переконалися, що Оксана всю себе була готова віддати, аби зробити щасливим чоловіка. Виявилася вправною господинею: робота просто горіла у неї в руках, вона чудово готувала, перетворила їхній будинок у затишне сімейне гніздечко. Дівчина, побравшись із Олексієм, просто розквітла, адже чоловік не шкодував для неї коштів і відкрив перед Оксаною привабливий світ краси, модного одягу, спа-салонів і розкішних вечірок. На стрункій фігурі якісний і дорогий одяг лягав просто чудово, сучасна зачіска та косметика додавали їй шарму, і друзі Олексія визнали: він таки зміг розгледіти діамант, який усі вважали звичайним каменем.

Життя молодят можна було б назвати справжньою казкою, вони не могли натішитися одне одним. Навколишні називали пару ідеальним подружжям. Спливали роки, а Оксана розуміла: її кохання не слабшає, почуття стають усе теплішими і відвертішими, коханий ні в чому не розчаровував її, хоча і часто допізна затримувався на роботі, і з друзями їздив на риболовлю чи на полювання. Інші жінки за такі гулянки влаштовували домашні війни, проте Оксана тим не переймалася, вважаючи, що чоловік має право на особистий простір. Сама вона теж не полишила роботи, бо дуже любила своїх маленьких вихованців. Єдина думка, яка все частіше тривожила її: чому вона й досі не завагітніла. Із кожним днем їй усе більше хотілося відчути у своїй утробі порухи бажаного всім серцем немовляти, плоду їхнього палкого кохання. Час минав, а її бажання мати дитину ставало все сильнішим. І чим далі, то все тривожніше ставало у неї на душі від думки, чому вона досі не вагітна. Олексій спокійно реагував на її занепокоєння, мовляв, так трапляється, хоча і сам подумував про майбутнього синочка чи донечку. Із часом проблема ставала все гострішою. Їм довелося навіть звернутися до медичних фахівців і пройти обстеження. Проте у жодного не виявили якихось відхилень...

Одного весняного дня Оксана сиділа у шкільному класі й перевіряла зошити. Проте думки її були далеко, вона все частіше переймалася бажанням народити дитину. Всі інші радощі й турботи видавалися порожніми та нецікавими. Раптом до її кабінету постукали. Зайшла вагітна жінка, висока, вродлива і доглянута. Погляд Оксани зразу впав на кругленький животик.

– Доброго дня, Оксано, – сказала жінка не дуже привітним голосом, – я Марія… я чекаю дитину від Олексія.

Оксані здалося, неначе її вразила блискавка, вона відчула, як голосно і швидко забилося її серце. Навіть не знала, що відповісти цій жінці, тож сиділа і просто дивилася на неї. А та й не чекала відповіді, просто говорила, і здавалося, ніби кожне її слово наносить Оксані фізичні рани.

– Я вже давно разом із Олексієм. Він кохає мене, а тебе просто шкодує. Знаю, що у тебе все не виходить завагітніти, а я скоро народжу для нього сина. Ти повинна зрозуміти мене, моїй дитині потрібен батько. Олексій усе одно буде зі мною, просто він не знає, як сказати тобі про це. Думаю, найкращим для тебе буде просто зникнути з його життя, – після цих слів жінка кинула Оксані на стіл купу фотографій, на яких, щасливо всміхаючись, Марію обіймав і пестив Олексій.

Удар був настільки сильним, що свідомість Оксани ніяк не могла сприйняти почутого. Вона йшла додому і здавалося, ніби втратила здатність відчувати. Не було сліз, зітхань або звинувачень, не було нічого, просто порожнеча… Вдома присіла на стілець і втупилася поглядом у їхнє подружнє фото. Так просиділа, мабуть, годину, тоді підвелася і почала збирати речі. Взявши найнеобхідніше, кинула прощальний погляд на будинок і подалася до рідного села, якомога далі від усього і всіх.

Минали дні, а від Олексія не було ніяких звісток. Оксана перевелася працювати в село і поволі призвичаювалася до призабутої сільської буденності. Життя, здавалося, стало безбарвним для неї, розчарування у коханому вилилося у потоки сліз, пролитих одинокими ночами. Проте потрібно було жити далі. Одного разу у двері її старенької хатини постукали. Відчинивши, вона завмерла: на порозі стояв її Олексій із немовлятком у руках. Як стояв – так і опустився на коліна, а по його щоках покотилися сльози.

– Пробач, Оксаночко, пробач за зраду… – ледве вимовляв крізь сльози Олексій. – Я винен і розкаююся, проте не можу без тебе. А немовля… мій син… Марія кинула його і втекла, їй не потрібні клопоти з дитям. Якщо ти можеш пробачити, пробач… І, будь ласка, прийми нас, бо загинемо без тебе…

Оксана підійшла ближче і, відгорнувши покривальце, подивилася на личко немовляти. Тоді взяла його на руки. Сльози котилися з її очей, і Оксана вже не могла зрозуміти, чи це сльози смутку, чи радості…

Ольга Бойчук

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему