Десять років живучи у шлюбі, Микола Савчук не мав із дружиною Ларисою діток. Але через рік після прийняття Миколою священницького сану Господь віддячив парі: подарував сина Сергійка, а ще через рік – Іллю.
Та це був лише перший із безцінних дарів, які Господь послав набожній сім’ї.
Колись на землі, де зараз стоять багатоповерхівки Луцька, ще не було міста. Тут мешкали жителі села Гуща. А оскільки людьми вони вважалися заможними, то й церкву мали хорошу.
Як свідчать архівні дані, храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, куди ходили молитися селяни, був дуже старовинним. Орієнтовний вік його – 500 років. Але на початку ХІХ ст. церква згоріла.
Коли про цей факт дізнався Микола Савчук (історик за фахом), то вирішив воскресити зниклий у вогні храм. І з Божою поміччю розпочав роботу. Спершу – паперову (адже на місці згорілої церкви нині – спальний мікрорайон Луцька). А потім і за будівельні роботи священик узявся.
От тільки шлях спорудження церкви виявився настільки важким, що чимось навіть нагадував шлях на Голгофу.
Силу для будівництва церкви подарувала старенька монахиня
– Із самого початку мені дивом удалося випросити в міської влади 40 соток під спорудження храму. Дивом, бо церква мала будуватися посеред багатоповерхівок. Крім того, ці 40 соток виявилися аж надто ласим шматком для бізнесменів, які мріяли на тому місті спорудити чергове кубло розпусти на зразок бару, – починає свою оповідь отець Микола.
Дізнавшись про наміри священика, бандити стали дзвонити до нього додому. Голос незнайомця погрожував: «Подумай добре. Бо і влітку ожеледиця буває. А в тебе діти…»
Погрози дійшли до того, що дружину священика двічі ледь не збивала машина. Тому, шукаючи захисту Всевишнього, жінка їздила по монастирях.
– І в одному з монастирів мене, засмучену, перепинила 102-річна монахиня Аксенія (білоруска за національністю), і лагідно так промовила: «Что, милая, о земелюшке опечалилась? Не горюнься. Там будут тысячами люди исцеляться…» – пригадує Лариса Савчук події майже 10-річної давнини.
Почувши таке, жінка ніби наново на світ народилася. Почувши слова старенької монахині, повірила: все вдасться, бо на те є Воля Божа.
– Після цієї поїздки справді так складалося, що ні «грошовиті гаманці», ні конкуренти вже нічого не могли вдіяти. Хоча спроб, звісно ж, не полишали, – зауважує пані Лариса. – То наші недруги відмовляли депутатів міської ради голосувати за виділення землі під спорудження церкви. То підсилали людей, аби ті під будівельну техніку кидалися.
Якось навіть було, одна жінка сказала: «Я кістьми ляжу, але церкви тут не буде!» І що б ви думали? Через два місяці жінка згоріла від раку підшлункової!
– Зараз, коли позаду стільки труднощів, ми озираємося і аж не віримо, як зуміли здолати випробування, – зізнається подружжя Савчуків. – Але головне – ні на кого не озлобилися. Молилися навіть за тих, хто погрожував нас зарубати. І, пам’ятаючи слова Господа нашого: «Прости – і тобі буде прощено», продовжуємо відроджувати зниклу два століття тому Богородичну церкву, яка за архітектурою має стати «сестрою-близнючкою» Свято-Миколаївського храму, що в селі Мильці Старовижівського району Волині.
Страшне падіння і мінімальний шанс на порятунок
Із початком будівництва храму отець Микола отримав ще один знак Божий на те, що хорошу справу робить.
А було все ось як: улітку 2006-го у домівку священика потрапила з монастиря Сімферополя ікона Луки Кримського. Через кілька місяців духівник побачив: у целофані, в якому зберігалася ікона, з’явилася якась жовта рідина з неймовірним ароматом.
– Спершу я подумав: мабуть, образок поміж речами лежав і з пляшечки якась ароматична олійка вилилася, – пригадує настоятель події 5 листопада 2006-го. – Та коли роздивився ближче, повірити не міг: рідина витікала з частинки гробу Луки Кримського, яка містилася в іконі! На мій дзвінок приїхав митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл. «Образ мироточить, – сказав владика, обдивившись ікону Луки. – Та зараз нічого й нікому не кажи: просто поспостерігай».
За таку ось обережність чи з інших причин, проте вже наступного дня Господь послав родині таке випробування, після якого вже ніхто не сумнівався в тому, що ікона Луки кримського мироточить, а її миро володіє чудодійними властивостями…
Випробування ж полягало в тому, що вже наступного дня після візиту владики Михаїла в сім’ї Савчуків стається лихо: менший із синів, Ілля, якому тоді і трьох літ не виповнилося, зірвався з десятиметрової висоти прямісінько на бетон!
Внаслідок жахливого падіння череп хлопчика розколовся як гарбуз. Навіть мозок було видно.
– Лікарі нам тоді сказали: необхідна термінова операція. Але зробити наркоз теж небезпечно: дуже серйозно травмувалася печінка Іллі, – пригадує подружжя.
Медики давали всього півпроцента, що хлопчик виживе. Та Господь не залишив родини в біді. Того ж дня священики УПЦ КП стали у спільну молитву за спасіння Іллі. А якісь вищі сили підказали отцеві: «Бери миро і йди до сина…»
Молитви та миро Луки сотворили диво!
Побачивши Миколу Савчука з пляшечкою невідомої рідини, лікарі за руки хапали, щоб не впустити чоловіка до реанімації. «Не як священик іду – як батько. Не маєте права не впустити», – рішуче промовив чоловік і таки помирував дитину, яка лежала під апаратом штучного дихання.
Помирував і разом із дружиною та священиками продовжили вимолювати в Бога ласки й милості на порятунок дитини…
…А через шість годин, у той момент, коли убиті горем батьки сиділи під дверима реанімації, а багато хто вже готував слова співчуття, сталося диво: з палати почувся дитячий плач.
– Забігли всередину! І о диво! Ні ми, ні лікарі не могли повірити: наш 2-річний Ілля витягнув із рота трубку для штучного дихання, рученята все ще приєднані до крапельниць із ліками, а дитина стоїть і плачучи вимагає маму й цицю… – пригадує Лариса Савчук ті трагічні й водночас щасливі події.
Завідувачка відділення обласної дитячої лікарні Елла Володимирівна тоді сказала: «Скільки я невропатологом працюю, такого дива ще не бачила». Навіть атеїсти після цього випадку переконалися: є над нами всіма Вища Сила. А миро з ікони Луки Кримського та щира молитва допомагали відтоді зцілитися десяткам вірян. І навіть тим, хто раніше не вірив ні в чудодійне миро, ні в силу Господа нашого.
Лікує онкопухлини та оздоровлює біснуватих
– Дива Господні стаються в нашій іще не недобудованій церкві часто. Тому верхній храм ми називаємо Благовіщення Пресвятої Богородиці, а нижній усе-таки носить ім’я Луки Кримського. І якщо хто пробує заперечити: мовляв, де ми, а де Крим. Я на таке розповідаю: свого часу знайшов історичні документи про те, що цей святий колись допомагав відроджувати християнство на Поліссі і цілком міг бувати на Волині, – зауважує отець Микола.
Що ж до помочі, яку Лука Кримський дарує вірянам, то, аби всі дивовижні факти не забулися, священик навіть веде спеціальну книгу зцілень.
Є там історія одужання жінки, яка мала рак молочної залози, а після прикладання до образів жінка відчула неймовірне тепло, після цього злоякісна пухлина стала доброякісною – і пацієнтка вдало перенесла операцію. Записана у книзі історія чоловіка з Київщини, який після молитви й мирування позбувся від тяжкої недуги шлунку.
Маленькій дівчинці Лука Кримський допоміг відновити прохідність судин на ніжці, яку вже мали ампутувати.
Не менше вражає і останній із випадків: у хлопчика-дошкільняти виявили в горлі пухлину, мама стала із сином ходити до церкви, мируватися, до ікон прикладатися, через півроку медики порадували: стан дитини поліпшився, і в той день, коли ми розмовляли з отцем, хлопчику мали проводити операцію з видалення пухлини.
– Лука Кримський іще за життя мав славу дуже хорошого хірурга, навіть отримав Сталінську премію за успіхи в медицині. Тому нас часто запрошують принести ікону у медичні заклади та благословити на вдалу операцію. А потім, бувало, хірург розповідав: «Моєю рукою ніби якісь Вищі сили водили!»
Не минає увагою отець Миколай і дитячого реабілітаційного центру, в якому виховуються дітки з фізичними та психічними вадами. Рідні часто приводять таку малечу до храму Луки Кримського. На великі свята отець сам приходить до реабілітаційного центру помирувати вихованців. І те, що відбувається під час священницьких обрядів, теж змушує задуматися.
– Якось було, що бабуся привела до храму маленького внука. А щойно взяла дитя за руку, аби підвести до причастя, кволий малюк відштовхнув жінку на декілька метрів і заговорив грубим майже нелюдським голосом, – пригадує священик. – У грудні, на Миколая Чудотворця, я сам прийшов до реабілітаційного центру, одному хлопчику поставив миром хрестик на лобі і вмить дитя ніби хто підмінив: хлопчик схопився, «наїжачився» і став по-звіриному гарчати.
Та й дорослі біснуваті не раз коло храму ходили. Втім хрест, миро і молитви, що їх тоді використав отець Микола, допомогли звільнити душі християнські від нечистої сили.
Аби на власні очі побачити дива Господні, до храму Луки Кримського часто приходять католики, греко-католики, батюшки Московського патріархату. Свого часу донька російської кіноактриси Інни Чурікової Катерина зняла фільм про Луку Кримського, де серед іншого розповіла про однойменний храм на Волині та його настоятеля отця Миколу.
І що більше люди дізнаються про чудодійні зцілення, то сильнішою стає їхня віра у Любов, Добро та Милосердя.
Архієпископ Лука Кримський
Святий угодник Божий Лука просіяв в сонмі святих Церкви Христової як сповідник, явив у своїй особі образ доброго пастиря, який зцілював недуги як душевні, так і тілесні. Він показав приклад поєднання служіння архіпастиря і лікаря. Богословські його трактати пробуджують віру і переконують нерішучих в істинності буття Божого, спростовуючи різні псевдонаукові теорії.
Архієпископ Лука (у миру Валентин Феліксович Войно-Ясенецький) народився в Керчі 27 квітня 1877-го. Після закінчення гімназії, коли роздумував про вибір життєвого шляху, вирішив, що зобов’язаний займатися тільки тим, що «корисно для страждущих людей». А відтак вибрав медицину.
Після закінчення університету майбутній святитель займався медичною практикою і науковими дослідженнями. У 1920 рр. працював хірургом у Ташкенті. Активно брав участь і в церковному житті, відвідував засідання церковного братства.
Слова єпископа Ташкентського Інокентія: «Лікарю, вам треба бути священиком» Валентин сприйняв як Божий заклик. Після трирічного служіння в сані ієрея отець Валентин приймає чернечий постриг з ім’ям апостола, євангеліста і лікаря Луки.
30 травня 1923 року ієромонах Лука був таємно хіротонізований на єпископа. З цих часів починається хресний шлях владики як сповідника.
Численні арешти, тортури і висилки не послабили віри Святителя у виконанні архіпастирського обов’язку та служіння людям лікарем.
З 1946 по 1961 рр. владика Лука був правлячим архієреєм Кримської єпархії. Помер Преосвященнійший Лука 11 червня 1961 року в День всіх святих.
Але пастир не залишив своєї пастви. Його молитвами здійснювалися численні чудесні зцілення. У 1996 р. відбулося обретіння святих мощів архієпископа Луки, які почивають у Свято-Троїцькому кафедральному соборі Сімферополя.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
